ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №826/17374/18

адміністративне провадження №К/9901/18209/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 травня 2018 року №0003974104, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 5 503 263,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що, на думку позивача, підтверджується належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 15 травня 2018 року №0003974104 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 848 921,11 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 26 березня по 19 квітня 2018 року відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за січень 2018 року, за результатом якої складено акт від 19 квітня 2018 року №1037/28-10-41-04/37243279, яким зафіксовано порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 200.4 ст. 200 ПК України та завищення суми податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Укрмонтажстрой» на 654 828,23 грн, ТОВ «Рипстикюс» на 2 723 628,07 грн, ТОВ «Півко-ТД» на 1 516,67 грн, ПП «Екобуд-25» на 123 776,37 грн, ТОВ «Вуд Імпорт» на 349 460,54 грн, ТОВ «Арнок» на 1 194 295,11 грн, ТОВ «Схід Вуд» на 454 218,97 грн, що призвело до завищення значення р. 21 «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду» податкової декларації на 5 501 723,96 грн;

- пп. 201.1 «і» п. 201 ст. 201 ПК України, пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307, завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Розетка.УА» на 441,99 грн, що призвело до завищення значення р. 21 «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду» податкової декларації на 441,99 грн;

- п. 198.6 ст. 198 ПК України та завищення суми податкового кредиту при взаємовідносинах з контрагентами ПАТ «Дата Груп» на 416,67 грн, ПАТ «Спайс ТГ» на 680,00 грн, що призвело до завищення значення р. 21 «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду» податкової декларації на 1097,67 грн.

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що за аналізом баз даних ДФС, поданої звітності та податкової інформації встановлено, що контрагенти позивача здійснюють діяльність спрямовану на здійснення операцій пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам, оскільки не мають основних фондів та трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності та прослідковується невідповідність придбаного контрагентами та реалізованого позивачу товару.

В результаті виявлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2018 року №0003974104, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 5 503 263,62 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, Товариство після процедури адміністративного оскарження, звернулося з даним позовом до суду.

Частково задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано суду належних доказів того, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Рипстикюс», ТОВ «ПІВКО-ТД», ПП «Екобуд-25» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні частини позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано достатніх доказів виконання договору підряду із ТОВ «Укрмонтажстрой» від 21 квітня 2017 року №2104/17 та що з наданих документів не вбачається за можливе встановити, що позивачем перероблено та реалізовано сировину придбану саме у ТОВ «Вуд Імпорт», ТОВ «Схід Вуд» та ТОВ «Арнок».

Приписами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Позивачем оскаржується рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряється лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Приписами пунктів 200.1 і 200.2 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (далі - Закон №996-XIV), «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ, згідно з цим визначенням, містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що «господарська діяльність» - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Враховуючи зазначені вимоги чинного законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Укрмонтажстрой» (підрядник) укладено договір підряду від 21 квітня 2017 року №2104/17, предметом якого є виконання ремонтних робіт, а саме: герметизація согових швів силосних корпусів №1-8, фарбування фасаду силосних корпусів №1-8 та металевих конструкцій на території філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Савинський елеватор».

На підтвердження реальності виконання зазначеного договору позивачем надано копії: податкових накладних та актів приймання виконаних будівельних робіт.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано достатніх доказів виконання вказаного договору підряду від 21 квітня 2017 року №2104/17, а тому, вказані вище первинні бухгалтерські документи є формальними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази придбання та використання витратних будівельних матеріалів необхідних для виконання обумовлених зазначеним договором робіт.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що з урахуванням встановлення відсутності у ТОВ «Укрмонтажстрой» власних засобів та ресурсів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість висновку відповідача про безтоварний характер фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Укрмонтажстрой».

Крім того, позивачем укладено з ТОВ «Вуд Імпорт» (постачальник) наступні договори: договір постачання зернової сировини від 10 жовтня 2017 року №10/10-1; договір постачання зернової сировини від 19 жовтня 2017 року №19/10-1.

Між позивачем та ТОВ «Схід Вуд» було також укладено договори постачання зернової сировини: від 01 серпня 2017 року №01/08-4, від 09 серпня 2017 року №09/08-2.

Також, позивачем з ТОВ «Арнок» укладено наступні договори постачання зернової сировини: від 03 листопада 2017 року №11/17; від 04 жовтня 2017 року №03/17; від 11 жовтня 2017 року №07/17; від 18 січня 2018 року №03/18; від 11 січня 2018 року №01/18; від 28 грудня 2017 року №231/17; від 15 грудня 2017 року №17/17; від 24 жовтня 2017 року №10/17.

На підтвердження реальності виконання договорів, позивачем надано суду копії специфікації, видаткових та податкових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних, розпоряджень, платіжних доручень та банківських виписок.

Вказаними контрагентами (ТОВ «Вуд Імпорт», ТОВ «Схід Вуд» та ТОВ «Арнок») серед іншого відповідно до названих договорів реалізовано позивачу пшеницю.

Відповідно до статті 19 Закону України від 4 липня 2002 року №37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №37-IV) декларування зерна - діяльність суб`єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні чи зберігається у власних або орендованих зерносховищах.

При цьому, статтею 20 Закону №37-IV визначено, що декларації подаються щомісяця: зерновими складами - щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного резервного насіннєвого фонду, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву); суб`єктами виробництва зерна - щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах.

Частиною першою статті 36 Закону №37-IV встановлено, що зернові склади зобов`язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання.

За вказаних вимог чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що всі обсяги усього без виключення зерна підлягають декларуванню, а належним доказом виконання вказаних вище договорів є дані з Реєстру складських документів на зерно щодо наявності у вказаних товариств - контрагентів позивача зерна.

Натомість, позивачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду не надано належних доказів наявності у зазначених контрагентів зерна, яке в подальшому було реалізовано позивачу.

Такі висновки судів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 вересня 2019 року у справі №814/1932/17.

Доводи скаржника зводяться до того, що зерно, яке поставлялося Товариству могло зберігатись на власних складах або елеваторах ТОВ «Вуд Імпорт», ТОВ «Схід Вуд», ТОВ «Арнок», які могли бути не сертифіковані, або у власних зерносховищах без видачі складських документів на зерно, відповідно товарні запаси зазначених складів не могли відображатись в даних реєстру зернового складу ДП «Держреєстри України». Водночас, вказані доводи обґрунтовано не взяті суди попередніх інстанцій до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, які б відповідали вимогам статей 73-76 КАС України.

Також судами попередніх інстанцій спростовано доводи позивача про підтвердження факту використання придбаної у ТОВ «Вуд Імпорт», ТОВ «Схід Вуд» та ТОВ «Арнок» сировини у власній господарській діяльності (на думку позивача підтверджується наданими документами, зокрема, копіями договорів поставки власної продукції (кормів, що використовуються у тваринництві, птахівництві, рибоводстві) та копіями видаткових накладних, платіжних доручень та рапортів), оскільки із вказаних документів не вбачається, що позивачем перероблено та в подальшому реалізовано сировину придбану саме у вказаних підприємств.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість доводів Офісу великих платників податків ДФС щодо порушення позивачем норм податкового законодавства по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Укрмонтажстрой», ТОВ «Вуд Імпорт», ТОВ «Схід Вуд», ТОВ «Арнок», що підтверджено у встановленому законом порядку, а отже підстави для задоволення касаційної скарги - відсутні.

В межах даної справи оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі яких суди встановили обставини у справі, відповідає правилам оцінки доказів, зокрема правилам оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.

Встановлення або визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додаткова перевірка доказів відповідно до частини другої статті 341 КАС України знаходиться поза межами касаційного перегляду справи.

Доводи ж касаційної скарги фактично стосуються оцінки судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі та встановлення на підставі цієї оцінки обставин у справі. Оскільки порушень норм процесуального права чи помилки при застосуванні норм матеріального права судами попередніх інстанцій допущено не було, доводи касаційної скарги визнаються безпідставними як такі, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених обставин справи.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, правильність висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх