Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №826/20141/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

м. Київ

справа №826/20141/14

адміністративне провадження №К/9901/42520/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року (головуючий суддя Парінов А.Б., судді Грибан І.О., Губська О.А.) у справі №826/20141/14 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк», про визнання протиправними рішення бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни (далі - відповідач-2, Уповноважена особа), в якому просила, з урахуванням заяви про зміну предмету позову:

- визнати рішення відповідача-2 щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу №05/1081-2014 від 20 травня 2014 року та договору банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року - протиправними та скасувати;

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо не включення позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати відповідача-2 включити позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та надати відповідну інформацію Фонду;

- зобов'язати відповідачів вжити заходи та здійснити дії щодо відшкодування позивачу коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2015 року скасовано. Прийнято нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» від 29 серпня 2014 року № 61 в частині щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу №05/1081-2014 від 20 травня 2014 року, договору банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ «Старокиївський банк» та транзакцій протиправним та скасовано. Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» щодо невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Старокиївський банк» за договором банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В іншій частині позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між ОСОБА_2, як клієнтом, та ПАТ «Старокиївський Банк», як банком, був укладений Договір банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року, відповідно до умов якого банк відкриває банківський поточний рахунок клієнта в гривні.

Крім того, між ОСОБА_2, як вкладником, та ПАТ «Старокиївський Банк», як банком, був укладений Договір банківського вкладу №05/1081-2014 від 20 травня 2014 року, відповідно до умов якого банк відкриває вкладнику вкладний (строковий) рахунок «Надійний» у гривні, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 190 000,00 грн., дата повернення вкладу - 20 червня 2014 року, процентна ставка - 15% річних.

На підтвердження внесення коштів на рахунок через касу банку згідно Договору вкладу №05/1081-2014, позивачем надано квитанцію з відміткою банку №17 від 20 травня 2014 року на суму 190 000,00 грн.

23 червня 2014 року грошові кошти у розмірі 190 000 грн. разом з відсотками в сумі 2342 грн. були перераховані на поточний рахунок позивача, що підтверджується банківською випискою від 11 вересня 2014 року.

17 червня 2014 року правлінням НБУ було прийнято постанову №365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський Банк» до категорії неплатоспроможних».

17 червня 2014 року виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський Банк», яким вирішено з 18 червня 2014 року розпочати процедуру виведення ПАТ «Старокиївський Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року включно та призначити уповноваженою особою ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк» Пантіну Л.О.

11 вересня 2014 року правлінням НБУ було прийнято постанову №563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк».

17 вересня 2014 року виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №92 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», яким вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський Банк» з відшкодуванням з боку ФГВФО коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 18 вересня 2014 року та призначити уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» Пантіну Л.О. строком на 1 рік з 18 вересня 2014 року по 18 вересня 2015 року.

Наказом уповноваженої особи Фонду № 61 від 29 серпня 2014 року вирішено зупинити перерахування/виплати за транзакціями і правочинами згідно переліку, який додається до наказу, та визнати нікчемними всі транзакції та правочини (договори) згідно переліку, який додається до наказу, в якому, зокрема, міститься інформація про договори, укладені між ПАТ «Старокиївський банк» та позивачем.

16 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Уповноваженої особи Фонду із заявою, в якій просила терміново видати з рахунку власні кошти у розмірі 192 342,00 грн., що розміщені у ПАТ «Старокиївський Банк».

Уповноваженою особою Пантіною Л.О. листом вих. №2494/09-02 від 17 вересня 2014 року повідомлено позивача, що правочини, в тому числі, договір рахунку від 20 травня 2014 року №49081 та договір вкладу від 20 травня 2014 року №05/1081-2014, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунках, відкритих на виконання вказаних договорів, які є предметом кримінального провадження, визнані нікчемними відповідно до вимог частини 2 та частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вважаючи своє право на отримання відшкодування коштів за договором вкладу за рахунок Фонду порушеним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на час укладення позивачем договорів рахунку та банківського вкладу із банком останній вже не міг виконувати взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів позивачу, при цьому готівкові кошти на рахунок позивача були внесені у післяопераційний час. Крім того, за фактом зловживання службовими особами ПАТ «Старокиївський банк» своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди для інших осіб проводиться досудове розслідування. Наведене, на переконання суду, свідчить про обґрунтованість віднесення Уповноваженою особою згаданих вище договорів та транзакцій до нікчемних.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи вимоги адміністративного позову, апеляційний суд зазначив, що будь-які судові рішення, якими б встановлювались певні факти у кримінальному провадженні у межах спірних правовідносин відсутні. Наголошено на тому, що договори укладено банком з позивачем до запровадження тимчасової адміністрації, а кошти на рахунок внесено позивачем через касу банку. Разом з тим, суд дійшов висновку, що заявлені до Фонду позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх передчасність.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіна Л.О. подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що висновки суду апеляційної інстанції стосовно відсутності судових рішень, якими б визнавався недійсним спірний правочин є помилковими, оскільки правочин у відповідності до приписів чинного законодавства вважається нікчемним з моменту його укладення, а не з моменту прийняття відповідного судового рішення. Зауважено, що договори укладались позивачем у період, коли постановою Правління НБУ від 12 травня 2014 року №275/БТ ПАТ «Старокиївський банк» віднесено до категорії проблемних. Також наголошено на нечіткості резолютивної частини судового рішення, оскільки остання не містить обов'язкових ідентифікуючих ознак вкладу позивача (номер рахунку, суму вкладу).

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 17 червня 2014 року № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» на банківському рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_1, відкритому відповідно до договору банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року, перебувала сума у розмірі 192342 грн. Вказана сума була зарахована на вказаний рахунок 20 червня 2014 року у зв'язку із закінченням строку дії договору банківського вкладу від 20 травня 2014 року №05/1081-2014.

Кошти на депозитний рахунок позивача було зараховано 20 травня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення №365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 17 червня 2014 року). Ці кошти відповідно до квитанції від 20 травня 2014 року №CASH 17 на рахунок було залучено позивачем через касу банку (а.с.12).

Частина друга статті 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на дату укладення договорів банківського вкладу) визначає, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Згідно з частиною третьою вказаної статті встановлено, що договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, чинній з 11 липня 2014 року, Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Відповідно до наказу від 29 серпня 2014 року № 61 відповідачем, з урахуванням рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 серпня 2014 року № 182/14 та від 28 серпня 2014 року №188/14, було визнано нікчемними правочини та транзакції згідно переліку, в тому числі і правочин ОСОБА_2 (а.с.58-59).

У надісланому на адресу ОСОБА_2 листі від 17 вересня 2014 року №2494/09-02 у відповідь на її звернення відповідачем повідомлено, що правочини, в тому числі договір банківського рахунку від 20 травня 2014 року №49081 та договір банківського вкладу від 20 травня 2014 року №05/1081-2014, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахункам, відкритим на виконання вказаних договорів, є нікчемними відповідно до вимог частини другої та третьої статті 38 Закону №4452-VI та статті 228 ЦК України.

Разом з тим, ні вищевказаний наказ, ні повідомлення про нікчемність правочину, надіслане ОСОБА_2, всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону №4452-VI, в редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу, з якими відповідач пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

Викладені відповідачем-2 у касаційній скарзі посилання на визнання спірного правочину нікчемним з огляду на підстави, визначені пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки відповідачем-2 всупереч приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) не було доведено належними та допустимими доказами, що саме внаслідок укладення спірного правочину банк став неплатоспроможним, у разі якщо Уповноважена особа вважала правочини нікчемними з підстав, визначеної Законом № 4452-VI у редакції, чинній з 11 липня 2014 року.

При цьому судом касаційної інстанції також враховується і той факт, що спірний правочин було укладено до внесення змін до статті 38 Закону № 4452-VI, пункт другий якої (в редакції чинній до 11 липня 2014 року) передбачав укладення договорів про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов. Слід зауважити, що договір банківського вкладу не відноситься до кредитних, а тому застосування до спірних правовідносин підстав нікчемності правочину, визначених наведеною правовою нормою є безпідставним.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності відповідача-2, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним.

З приводу посилань заявника касаційної скарги на те, що спірний правочин було укладено в період дії обмежень, встановлених постановою Правління НБУ від 12 травня 2014 року №276/БТ«Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії проблемних», зокрема, відповідно до якої було обмежено здійснення залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб, колегія суддів касаційного суду зазначає, що відповідно до приписів статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» положення вказаної постанови є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача з її положеннями відповідачем надано не було, як і не надано, всупереч приписів статті 71 КАС України (в редакції чинній на час ухвалення рішень судами) доказів доведення керівництвом банку такої інформації і до відповідальних працівників банку, якими було оформлено з позивачем спірний договір банківського вкладу.

Слід зазначити, що відповідно до наданої квитанції від 20 травня 2014 року № CASH 17 зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок позивача відбулось шляхом внесення готівки через касу банку і це відповідає приписам пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492. Доказів іншого відповідачем не надано.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Старокиївський банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_2 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем-2 не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Старокиївський банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду для подання до Фонду додаткової інформації щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договорів банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем надано не було.

Суд касаційної інстанції зауважує, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням у межах кримінального провадження обставин, які свідчать про нікчемність укладеного особою з банком правочину, Уповноважена особа не позбавлена права у відповідності до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину.

Разом з тим, суд касаційної інстанції визнає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» від 29 серпня 2014 року № 61 в частині щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу №05/1081-2014 від 20 травня 2014 року, договору банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ «Старокиївський банк» та транзакцій, з огляду на наступне.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Старокиївський банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, а тому відсутні підстави для оскарження такого наказу у судовому порядку.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Щодо доводів заявника касаційної скарги відносно нечіткості резолютивної частини судового рішення, оскільки остання не містить обов'язкових ідентифікуючих ознак вкладу позивача, суд касаційної інстанції зауважує, що такі посилання є необґрунтованими, оскільки резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року містила посилання на дату та номер договору банківського вкладу, укладеного між позивачем та банком, що з урахуванням того, що зазначені скаржником реквізити (номер рахунку, суму вкладу) указані в зазначеному договорі банківського вкладу, а тому зазначених апеляційним судом відомостей достатньо для належного виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» від 29 серпня 2014 року № 61 щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу №05/1081-2014 від 20 травня 2014 року, договору банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ «Старокиївський банк» та транзакцій, слід скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року скасувати в частині визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» від 29 серпня 2014 року № 61 щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу №05/1081-2014 від 20 травня 2014 року, договору банківського рахунку №49081 від 20 травня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк», та транзакцій, а провадження у справі в цій частині закрити.

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду