Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

Київ

справа №815/2562/17

адміністративне провадження №К/9901/18532/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року (суддя Бутенко А.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (судді Ступакова І.Г., Бітов А.І., Лук'янчук О.В.) у справі № 815/2562/17 за позовом відділення Фонду до товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж-Ліфт» (далі - Товариство) про стягнення коштів, -

встановив:

Відділення Фонду звернулося до суду з позовом до Товариства, в якому просило стягнути з відповідача на користь відділення Фонду суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році у розмірі 19 958 грн 34 коп. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 87 грн 78 коп.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 06 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач здійснив усі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов та щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, тому він вжив усі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не допустив правопорушення у сфері господарювання.

Відділення Фонду не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Висловлені в касаційній скарзі доводи позивача, аналогічні наведеним ним в апеляційній скарзі, зводяться до його незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з огляду на порушення, на його думку, судами норм матеріального права та неправильної оцінки фактичних обставин справи. Скаржник вважає, що за положеннями Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-XII) підприємства повинні самостійно вживати заходів щодо пошуку осіб на вакантні місця, призначені для влаштування інвалідів, а у випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - сплачувати адміністративно-господарські санкції.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права і дійшов висновку про таке.

Суди у цій справі встановили, що 15 лютого 2017 року Товариство подало до Відділення Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік.

Відповідно до вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2016 році складала 12 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII - 1 особа.

На підставі звіту Товариства про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, відділення Фонду склало розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2016 звітний рік від 15 березня 2016 року № 03 1/552, у якому зазначило, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2016 році складає 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, - 0 особи , кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами - 1.

Отже, позивач встановив, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році Товариство не виконало.

З огляду на зазначене до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 19 958 грн 34 коп., а за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нарахована пеня у розмірі 87 грн 78 коп.

Враховуючи несплату відповідачем вказаних санкцій, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що 11 листопада 2015 року у зв'язку з відкриттям вакансії, яка може бути зайнята інвалідом, відповідач подав до Одеського міського центру зайнятості звіт № 1719 за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на посаду електромеханік з ліфтів в рахунок нормативу робочих місць для інвалідів. Вакансія не була укомплектована за сприянням центру зайнятості у зв'язку з відсутністю претендентів, які відповідали зазначеним у звіті та кваліфікаційним характеристикам посади вимогам, з числа безробітних, що перебували на обліку в Одеському міському центрі зайнятості.

При цьому, відповідач протягом 2016 року ще двічі підтвердив свою зацікавленість у працевлаштуванні інваліда на вакантну посаду, що підтверджується направленням на адресу Одеського міського центру зайнятості звіту за формою 3-ПН від 19 вересня 2016 року № 1605 та від 12 грудня 2016 року № 2111.

Наведене свідчить, що Товариство подавало до Одеського міського центру зайнятості відповідну звітність, в яких підприємство відобразило інформацію про характеристики вакансії та вимоги до претендента для укомплектування вакансій Державною службою зайнятості.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-81а13) з посиланням на норми Закону № 875-ХІІ дійшов висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Оцінюючи висновки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті доводів касаційної скарги, слід зазначити, що суди правильно встановили обсяг та зміст фактичних обставин справи, та не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів, а тому правового значення не мають та правильності висновків судів не спростовують.

Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу відділення Фонду слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 342, 345 пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко