Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

Київ

справа №803/2563/15

адміністративне провадження №К/9901/39343/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів : Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Приватного підприємства "Реммеблі" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Шинкар Т.І., судді - Пліш М.А., Ільчишин Н.В.)

у справі № 803/2563/15

за позовом Приватного підприємства "Реммеблі"

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Приватне підприємство "Реммеблі" (далі - Підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - ДПІ) від 21.08.2015.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку про те, Підприємством неправильно визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток за 2014 рік, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2015 (суддя - Александрова М.А.) позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ №0004492201 від 21 серпня 2015 року;

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2017 задоволено апеляційну скаргу ДПІ, скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Підприємство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та залишити в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2015. При цьому скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та матеріали справи.

ДПІ у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

16.03.2017 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 складено акт від 20.08.2015.

В акті викладено висновки контролюючого органу про наявність в діяльності позивача порушення, зокрема, підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141, підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до зменшення від'ємного значення по податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 15 351 781 грн.

На цій підставі 21.08.2015 ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0004492201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 15 351 781 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ мотивує тим, що отримана Підприємством позика від нерезидента - компанії Feshelmare Investments Limited позивачем не використовувалась в його господарській діяльності, а тому в останнього не було права на зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок віднесення сплачених відсотків за користування позикою до витрат.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України в редакції, що діяла на час їх виникнення.

Відповідно до п.п.138.10.5. статті 138 Податкового Кодексу України до складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування - податку на прибуток приватних підприємств включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Водночас, пунктом 141.1. статті 141 цього Кодексу обумовлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що 21.02.2014 між компанією Feshelmare Investments Limited (Позикодавець) та Підприємством (Позичальник) укладено договір позики №11-А, відповідно до умов якого Позикодавець надає Позичальнику грошовими коштами позику в загальній сумі 3 000 000 доларів США строком до 31 березня 2020 року, при цьому Позичальник зобов'язаний використати позику на ведення господарської діяльності, в тому числі, але не виключно, для інвестування, придбання активів, здійснення розрахунків по зобов'язаннях Позичальника.

Відповідно до виписок з обслуговуючого позивача банку, отримані кошти Підприємством використані для повернення безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі за договором №23/12-РМ від 23.12.2013, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями.

Здійснивши системний аналіз обставин справи та надавши належну оцінку залученим до справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що отримання позивачем коштів в іноземній валюті за договором позики від 21.02.2014 та віднесення курсової різниці і нарахованих відсотків до витрат Підприємства, здійснено без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело завищення позивачем від'ємного значення з податку на прибуток за 2014 рік.

Касаційна скарга позивача не спростовує правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом апеляційної інстанції доказів та не дає підстав вважати висновки суду помилковими, а застосування Львівським апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 344, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства

України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Реммеблі" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова