Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.09.2018 року у справі №826/10692/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2020 року

Київ

справа №826/10692/15

касаційне провадження №К/9901/59753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Савельєвої Анни Миколаївни на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 (головуючий суддя: Горяйнов А.М., судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі №826/10692/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Український фінансовий світ» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича (далі - відповідач-1 або Уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО або відповідач-2), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «УФС»), в якому просила:

визнати протиправним і скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04.07.2014 №44720, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС», оформлене наказом від 18.11.2014 № 6 (згідно з переліком);

зобов`язати Уповноважену особу Фонду подати до ФГВФО додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду;

зобов`язати ФГВФО включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є вкладником ПАТ «КБ «УФС» в розумінні положень Закону України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №4452-VI), а тому набула право бути включеною до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в неплатоспроможному банку за рахунок ФГВФО. Вважає, що віднесення договору банківського вкладу до нікчемного на підставі частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2018 адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправним і скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду, оформлене у вигляді наказу від 18.11.2014 №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 04.07.2014 №44720, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС»;

зобов`язано Уповноважену особу Фонду подати до ФГВФО додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду у межах граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є вкладником у розумінні статті 2 Закону №4452-VI і на неї поширюються гарантії вкладника неплатоспроможного банку. При цьому суд зазначив, що Уповноваженою особою Фонду не доведено наявності, визначених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI, підстав для визнання правочину нікчемним. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність застосування до позивачки наслідків нікчемності правочину. Належним способом захисту порушених права позивачки є визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним та зобов`язання останнього подати до Фонду додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову:

визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО у частині невключення ОСОБА_1 ;

зобов`язано Уповноважену особу Фонду включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню згідно з договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» №44720 від 04.07.2014.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що позивачка є вкладником у розумінні статті 2 Закону №4452-VI і на неї поширюються гарантії вкладника неплатоспроможного банку. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що операції з перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 не належить до правочинів, передбачених частиною другою статті 38 Закону №4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності. Уповноваженою особою Фонду не доведено наявності, визначених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI, підстав для визнання правочину нікчемним. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право позивачки може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО у частині невключення ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача-1 включити до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО інформацію про позивачку.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач-1 подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення в частині задоволених позовних вимог та у цій частині постановити нове про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач-1 дів у межах та у спосіб, визначених Законом №4452-VI повноважень. Скаржник пояснив, що підставою для віднесення договору банківського вкладу позивачки до категорії нікчемних є те, що на момент його укладення та перерахування коштів банк не міг виконати взятих на себе зобов`язань щодо повернення коштів вкладнику, в тому числі щодо виплати відсотків за ним, оскільки фінансовий стан банку вже не мав таких можливостей. Додатково скаржник відзначив, що кошти на депозитний рахунок позивачки надійшли внаслідок «розбивки» великого вкладу інших клієнтів з метою створення в майбутньому штучного зобов`язання Фонду на відшкодування грошових коштів.

Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 03.07.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Від ФГВФО на адресу суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній підтримав доводи та вимоги касаційної скарги Уповноваженої особи Фонду та просив суд її задовольнити.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.07.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ УФС» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Планер» №44720, згідно умов якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти у сумі 190 000 грн у тимчасове користування на строк до 04.08.2014 за процентною ставкою 19,75 відсотків річних.

10.07.2014 позивачкою було внесено на депозитний рахунок грошові кошти в обумовленій договором сумі, що підтверджується інформацією, зазначеною у квитанції від 10.07.2014 №TR.59017.1332.35.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 11.08.2014 №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.08.2014 №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15.08.2014 по 15.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

В подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України від 10.11.2014 №717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 13.11.2014 №119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС».

Також судами встановлено, що 18.11.2014 Уповноваженою особою видано наказ №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», відповідно до якого визнано нікчемними договори, зазначені в додатку. Згідно з наказом визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), згідно переліку, що додаються, до якого включено і Договір вкладу, укладений між позивачкою та Банком.

Листом від 17.12.2014 № 001/1741 Уповноваженою особою Фонду було повідомлено позивачку про те, що договір банківського вкладу від 04.07.2014 № 44720 та операції із внесення і перерахування коштів на рахунок, відкритий на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону № 4452-VI та статті 228 ЦК України.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом №4452-VI.

Пунктами 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладення договору і зарахування коштів відбулися до початку віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (15.08.2014).

У спірному випадку, відповідно до квитанції від 10.07.2014 №TR.59017.1332.35, зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок позивачки відбулося шляхом внесення готівки через касу банку і це відповідає приписам пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12.11.2003 №492, та пункту 2.3.1 договору банківського вкладу від 27.06.2014 №43339.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону №4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15.

У направленому на адресу позивачки повідомленні «Про визнання правочинів нікчемними» зазначено, що договір банківського вкладу, укладений між ПАТ «КБ «УФС» та позивачкою є нікчемним відповідно до вимог статті 38 Закону №4452-VI та статті 228 ЦК України.

Разом з тим, ні наказ від 18.11.2014 №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», ні повідомлення про нікчемність правочинів всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону №4452-VI, з якими Уповноважена особа Фонду пов`язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивачки.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності Уповноваженої особи, обов`язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI.

Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону №4452-VI.

З приводу посилань відповідачів на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачкою та банком правочину, з огляду на те, що укладення договору банківського вкладу відбувалось одночасно із операціями зняття готівки з рахунків інших клієнтів, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії «договори дроблення», з`явилася 12.08.2015 одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16.07.2015 № 629-VIII.

Фактично під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.

У спірному ж випадку, як зазначалось вище, зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок позивачки відбулося шляхом внесення готівки через касу банку. Доказів іншого відповідачами не надано.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачка є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №826/10695/15, від 10.10.2019 у справі №826/7803/15.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (у редакції, чинній на момент ухвалення судами рішень) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень статті 27 Закону №4452-VI (у редакції Закону України від 16.07.2015 N629-VIII, що діяла на момент ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення), уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

За змістом розділу ІІ Положення № 14 (зі змінами та доповненнями) протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.

Зміни та/або доповнення до переліків надаються неплатоспроможним банком до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Отже, задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог у спосіб зобов`язання відповідача-1 включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню згідно з договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» №44720 від 04.07.2014 відповідає вимогам справедливості та забезпечить безперешкодне виконання судового рішення.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченнях на позов та апеляційній скарзі з урахуванням яких судом вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача-1 не містить.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому підстави для його скасування - відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Савельєвої Анни Миколаївни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 у справі №826/10692/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна