Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.01.2018 року у справі №804/2278/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

Київ

справа №804/2278/16

адміністративне провадження №К/9901/1998/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «Дніпропетровський центр технічного сервісу» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2017 (суддя - Гончарова І.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 (головуючий суддя - Богданенко І.Ю., судді: Уханенко С.А., Дадим Ю.М.) у справі №804/2278/16 за адміністративним позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Дніпропетровський центр технічного сервісу» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Дніпропетровський центр технічного сервісу» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2016 №0000722210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 322093,75грн. та №0000732210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 624484,00грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що позивачем не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіпаріс-Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс», а укладені правочини спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Приватне виробничо-комерційне підприємство «Дніпропетровський центр технічного сервісу» звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 у справі №804/2278/16, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного виробничо-комерційного підприємства «Дніпропетровський центр технічного сервісу».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 62 Конституції України пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 139.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Приватного виробничо-комерційного підприємства «Дніпропетровський центр технічного сервісу» зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову суди керувалися виключно припущеннями не підтвердженими документально, а висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіпаріс-Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс» є помилковим, оскільки належними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. Позивач стверджує, що посилання податкового органу на наявність протоколів допиту свідків, а саме - директорів Товариства з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс», за відсутності обвинувального вироку з встановленням фіктивності укладених правочинів між позивачем та вказаними суб'єктами, є безпідставними, оскільки вказана інформація не є належним та допустимим доказом для адміністративного суду при розгляді даної справи, та не може бути беззаперечним свідченням того, що фінансово-господарські відносини між сторонами є такими, що вчинені без наміру створення реальних правових наслідків з метою ухилення від сплати податків. А тому, збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є протиправним.

Натомість, Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіпаріс-Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс» з огляду на штучність укладених правочинів, неналежне документальне підтвердження реальності таких взаємовідносин, що свідчить про безтоварний характер операцій є обґрунтованим. Судами попередніх інстанцій всебічно та повно з'ясовано всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінено докази, що мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті та встановлено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. А тому, відповідач просить відмовити Приватному виробничо-комерційному підприємству «Дніпропетровський центр технічного сервісу» у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2019 визнано за можливе проведення попереднього розгляду справи №804/2278/16 та призначено попередній розгляд даної справи на 05.02.2019.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було проведено планову документальну виїзну перевірку Приватного виробничо-комерційного підприємства «Дніпропетровський центр технічного сервісу» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 257675,00грн.; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 1273997,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 11.01.2016 №7/04-36-22-01/30269259 та прийнято податкові повідомлення рішення від 25.01.2016 №0000732210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 624484,00грн., з яких: 417656,00грн. - основний платіж та 208828,00грн. штрафні (фінансові) санкції; №0000722210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 322093,75грн., з яких: 257675,00грн. - основний платіж та 64418,75грн. штрафні (фінансові) санкції.

В результаті адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Фактичною підставою для збільшення Приватному виробничо-комерційному підприємству «Дніпропетровський центр технічного сервісу» суми грошового зобов'язання став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіпаріс-Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс» з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. На думку відповідача, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт/послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіпаріс-Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс» дійшли обґрунтованого висновку про відсутність факту реального вчинення спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності.

Зокрема, судами прийнято рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; відсутність належних доказів фактичного надання контрагентами договірних послуг; відсутність інформації щодо місця виконання робіт/послуг та способу здійснюється приймання-передачі товару (послуг); відсутність документів щодо транспортування товару; неможливість встановлення обсягу господарських операцій, витрат, які понесені за результатами наданих послуг, зокрема, деталізованого змісту про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у господарській діяльності позивача; непідтвердження руху активів в процесі господарської діяльності; ненадання документів на підтвердження факту придбання послуг з метою та в цілях господарської діяльності; недоведеність економічної доцільності операцій.

Судами також обґрунтовано взято до уваги обставини щодо неможливості виконання контрагентами спірних операцій з огляду на відсутність у підприємств достатньої кількості працівників для здійснення господарських операцій, основних фондів та виробничих потужностей необхідних для ведення господарської діяльності.

До того ж, з огляду на відсутність матеріального, технічного, управлінського та іншого фахового персоналу контрагенти позивача не мали умов для ведення господарської діяльності такого роду, що в свою чергу унеможливлює виконання спірних послуг в обсягах, які відповідають актам здачі-прийняття робіт і розрахункам.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірними правочинами надані позивачу послуги саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіпаріс-Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс»

Крім того, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, контрагенти позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гардіс Трейд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кійоптторг» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Сіті плюс» не займалися господарською діяльністю, а використовувалися з метою прикриття незаконної діяльності з мінімізації податкових зобов'язань.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів складних за результатом господарських операцій позивача з його контрагентами, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися.

Враховуючи викладене та за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним, а тому Верховний Суд погоджується з висновками щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 25.01.2016 №0000722210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 322093,75грн. та №0000732210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 624484,00грн.

Оскільки за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Приватного виробничо-комерційного підприємства «Дніпропетровський центр технічного сервісу» без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «Дніпропетровський центр технічного сервісу» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 у справі №804/2278/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду