Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.11.2019 року у справі №803/3611/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2019 року

Київ

справа №803/3611/15

адміністративне провадження №К/9901/13054/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н. М., суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року (головуючий суддя - Денисюк Р. С., судді - Димарчук Т. М., Ковальчук В. Д. )

і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року (головуючий суддя - Святецький В. В., судді - Гудим Л. Я., Пліш М. А.)

у справі №803/3611/15

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України, оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України, військової частини польова пошта В0116

про визнання недійсним контракту, визнання протиправним і скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2015 року звернувся з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України, військової частини польова пошта В0116, в якому просив:

- визнати недійсним "Контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України", укладений 29 травня 2014 року між Міністерством оборони України в особі командувача військ оперативного командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України та ОСОБА_1., а дії зазначеного суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України в особі оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України по укладанню контракту - протиправними;

- визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України, оформлене наказом командувача військ оперативного командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України від 29 травня 2014 року №17-ПМ в частині прийняття на військову службу ОСОБА_1 і скасувати його в цій частині;

- зобов'язати суб'єкта владних повноважень - військову частину польова пошта В0116 звільнити ОСОБА_1 з військової служби по демобілізації чи в інший спосіб, який не суперечитиме чинному законодавству.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача 26 травня 2014 року було призвано на службу в Збройні Сили України під час мобілізації на особливий період.

Військову службу ОСОБА_1 проходив у військовій частині польова пошта В0116. В травні 2015 року при звільненні військовослужбовців, призваних під час другої хвилі мобілізації, позивача не було звільнено зі служби у Збройних Силах України через наявність укладеного контракту про прийняття на службу в добровільному порядку. На запит ОСОБА_1 про отримання відповідних документів, що підтверджують укладання між ним і Міністерством оборони України контракту про проходження військової служби, йому було надано примірник Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який підписаний, на думку позивача, іншою особою.

Крім того, в контракті зазначено, що він набирає чинності з 29 травня 2014 року, але, як вказує ОСОБА_1, вперше позивач з ним ознайомився лише у липні 2015 року під час несення служби в зоні проведення антитерористичної операції.

Підтвердження про ознайомлення позивача з контрактом у встановленому законом порядку немає, а тому вказаний контракт про прийняття ОСОБА_1 на військову службу в добровільному порядку, на думку позивача, є протиправним і підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року, позов задовольнив частково.

Визнав нечинним "Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України", укладений між Міністерством оборони України та ОСОБА_2 29 травня 2014 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Приймаючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій зазначили, що повідомленням від 19 січня 2016 року №167 про неможливість надання висновку експертизи за матеріалами вказаної адміністративної справи судовий експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз вказав, що досліджений запис в розділах 8,10 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в графі "особистий підпис, прізвища та ініціали громадянина України-військовослужбовця" виконаний за допомогою технічних засобів, а тому не є об'єктом почеркознавчого дослідження. Тобто, із вказаного повідомлення випливає, що особистий підпис позивача на укладеному контракті відсутній, що дало суду підстави вважати, що він його не підписував.

Суди вирішили, що в цьому випадку контракт укладено із порушенням вимог статей 2, 4 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII, пунктів 15,16,18,26 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, а тому він підлягає визнанню нечинним, а позов в цій частині - задоволенню.

Також суди зазначили, що не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправним і скасування наказу оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України від 29 травня 2014 року № 17-ПМ в частині прийняття на військову службу ОСОБА_2, оскільки на момент прийняття вказаного наказу відповідачу не було відомо про те, що ОСОБА_2 контракт не підписувався.

На думку судів попередніх інстанцій, також не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання військової частини польова пошта В0116 вчинити дії щодо звільнення позивача з військової служби, оскільки як на момент прийняття військовослужбовця на військову службу, так і на час розгляду справи судами Збройні Сили України діють в умовах функціонування особливого періоду. Суди також вказали на те, що питання звільнення військовослужбовців з військової служби є виключною компетенцією військових органів, а тому питання звільнення позивача з військової служби має здійснюватися не судом, а військовими органами з врахуванням норм чинного законодавства та визнання судом нечинним контракту на проходження військової служби.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, зазначає, що задовольняючи позовні вимоги щодо недійсності контракту, суди протиправно замінили термін "недійсний" на "нечинний" правочин, який законодавством не передбачений, а відтак і не застосували наслідки недійсності правочину. На його думку, наслідком визнання контракту недійсним мало стати задоволення судами решти позовних вимог, зокрема вимоги про звільнення його з військової служби.

Також ОСОБА_2 звертає увагу на те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України, чим порушили приписи пункту 2.20 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надали.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 3 грудня 2019 року.

3 грудня 2019 року в судове засідання не прибула жодна зі сторін у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на зазначене, Верховний Суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 квітня 2014 року зареєстровано заяву позивача про прийняття його на військову службу.

27 травня 2014 року військовий комісар Волинського обласного військового комісаріату видав наказ № 121 про призначення і зарахування ОСОБА_2 на посаду паропровідника-кочегара польової лазні взводу матеріально-технічного забезпечення 1 батальйону територіальної оборони (а. с. 106, т. 1).

Військовим комісаром Волинського обласного військового комісаріату підготовлені документи щодо прийняття позивача на військову службу за контрактом (а. с. 111-115, т. 1).

Командувач військ оперативного командування "Північ" 29 травня 2014 року прийняв наказ №17-ПМ (по особовому складу) про прийняття ОСОБА_2 на військову службу за контрактом та укладання відповідного контракту.

29 травня 2014 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_2 укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України терміном на три роки.

У військовому квитку зроблено відповідний запис про укладення контракту з позивачем.

Разом з тим, під час слухання справи в суді першої інстанції позивач категорично заперечив обставину підписання ним контракту в 2014 році (розділи 8,10 контракту) і зазначив, що вперше він його отримав та ознайомився з ним у липні 2015 року.

Для перевірки вказаної обставини Волинський окружний адміністративний суд витребував у відповідачів та дослідив особову справу позивача, а також оригінал цього контракту. Також за клопотанням позивача суд призначив судово-почеркознавчу експертизу.

Повідомленням №167 про неможливість надання висновку експертизи за матеріалами цієї адміністративної справи від 19 січня 2016 року судовий експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомив суд, що досліджений запис в розділах 8,10 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в графі "особистий підпис, прізвища та ініціали громадянина України - військовослужбовця" виконаний за допомогою технічних засобів, а тому не є об'єктом почеркознавчого дослідження.

Тобто, суд першої інстанції встановив, що особистий підпис ОСОБА_2 на контракті відсутній.

Крім того, на вимогу суду апеляційної інстанції Володимир-Волинське відділення поліції Волинської області надіслало висновок експерта №458 від 23 лютого 2016 року, згідно якого написи, ОСОБА_1", які розміщенні в графах, особистий підпис, прізвище та ініціали громадянина України - військовослужбовця" в пунктах,8. Інші умови Контракту" і,10. Підписи сторін" Контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 26 липня 2015 року, складеного між Міністерством оборони України та позивачем, нанесені струменевим друком.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, та Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Абзацом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Частинами 1 і 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються Частинами 1 і 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено загальні умови укладання контракту, та прийняття на військову службу.

Порядок проходження громадянами України військової служби визначається також Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - "Положення") та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №
170.

Згідно абзацу 1 пункту 15 Положення, з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Підпунктом 2 пункту 16 Положення визначено, що право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається: посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського.

Відповідно до абзацу 1 пункту 18 Положення контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, строком на 3 роки.

Як встановлено пунктом 26 Положення контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою.

Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця.

Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

З аналізу наведених норм слідує, що укладення контракту про проходження професійної військової служби проходить дві стадії: 1) узгодження волі сторін, яка характеризується добровільністю вступу на професійну військову службу (суб'єктивна сторона), водночас, відсутність волі не породжує військово-службових відносин; 2) волевиявлення, тобто підпис контракту і тим самим надання узгодженої волі зовнішнього виразу (об'єктивна сторона).

Волевиявленню передує перевірка відповідності громадянина (військовослужбовця) вимогам встановленим для вступу на професійну військову службу за контрактом.

Згідно пункту 2.20 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі - "Інструкція"), за результатом відбору до проходження військової служби за контрактом кандидати з особовими справами та приписами військових комісаріатів направляються до військових частин.

У військових частинах стосовно кандидатів проводяться, зокрема, такі заходи: оформлення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

При успішних результатах відбору командир військової частини укладає з громадянами контракт про проходження військової служби та призначає на відповідні військові посади, про що видається наказ по особовому складу.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частиною 1 статті 341 КАС України передбачено, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не підписував Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Цей факт підтверджується поясненнями позивача, повідомленням від 19 січня 2016 року № 167 про неможливість надання висновку по призначеній судом експертизі, яким судовий експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомив суд, що досліджений запис в розділах 8,10 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в графі "особистий підпис, прізвища та ініціали громадянина України військовослужбовця" виконаний за допомогою технічних засобів, а тому не є об'єктом почеркознавчого дослідження.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, волевиявлення на укладення якого фактично не надав.

Проте, Верховний Суд не може погодитися з висновком судів про визнання контракту нечинним, як і з доводами скаржника про необхідність визнання його недійсним, з огляду на таке.

Вільне волевиявлення учасника правочину є тією вимогою, яка відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, характеризує чинність правочину. Водночас, згідно статті 203 Цивільного кодексу України однією з підстав для визнання правочину недійсним є недодержання в момент його вчинення вимоги щодо вільного волевиявлення учасника правочину, відповідності такого волевиявлення його внутрішній волі (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Тобто, форма зовнішнього волевиявлення може не відповідати внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій інших осіб або юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату.

У таких випадках дії особи не можуть об'єктивно відображати її внутрішню волю.

Натомість, за встановлених у цій справі обставин, позивач не вчиняв жодних дій щодо підписання контракту, а тому і не міг виражати будь-якого волевиявлення, характер якого визначається вказаними положеннями Цивільного кодексу України.

Тобто, відсутня об'єктивна сторона щодо укладення контракту.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що Контракт про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 29 травня 2014 року, який ОСОБА_2 не підписував і про існування якого довгий час не знав, не можна вважати укладеним, а, отже, він не може породжувати будь-які права чи обов'язки для учасників.

Необхідно погодитися з доводами скаржника про те, що відповідно до пункту 26 Положення контракт є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду.

Оскільки Контракт про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 29 травня 2014 року є неукладеним, це виключає можливість прийняття позивача на військову службу саме за контрактом.

Відтак, не ставлячи під сумнів прийняття позивача на військову службу і його перебування на військовій службі з 29 травня 2014 року, Верховний Суд дійшов висновку про незаконність зазначення в оскаржуваному наказі (від 29 травня 2014 року №17-ПМ) підстави прийняття ОСОБА_2 на військову службу за контрактом, а, отже в цій частині оскаржуваний наказ належить скасувати.

Позовна вимога про визнання протиправними дій Міністерства оборони України в особі оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України по укладанню контракту не може бути задоволена, оскільки судами не встановлено обставин щодо конкретних дій вказаного відповідача стосовно оформлення контракту, які були вчинені чи могли бути вчинені оперативним командуванням "Захід". Натомість, суд першої інстанції встановив, що документи на укладення контракту готувались Волинським обласним військовим комісаріатом та направлялись до оперативного командування "Захід". На момент прийняття оскаржуваного наказу від 29 травня 2014 року №17-ПМ, як встановлено судами, оперативному командуванню "Захід" не було відомо про те, що ОСОБА_2 контракт не підписував.

Також не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо зобов'язання військової частини польова пошта В0116 звільнити позивача з військової служби по демобілізації чи в інший спосіб, який не суперечить чинному законодавству. Так, з огляду на те, що оскаржуваний контракт є неукладеним, а наказ про прийняття позивача на військову службу за контрактом Верховний Суд вважає в цій частині незаконним, то вимоги позивача про звільнення з військової служби наразі є передчасними. Одночасно, ОСОБА_2 не позбавлений права вирішити питання про звільнення з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у цій постанові, існуючих обставин служби та вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення судів попередніх інстанцій є помилковими в частині застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити у цій справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ командувача військ оперативного командування "Північ" Міністерства оборони України від 29 травня 2014 року №17-ПМ в частині підстави прийняття ОСОБА_2 на військову службу за контрактом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.........................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду