Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2018 року

м.Київ

справа №826/5308/18

адміністративне провадження №К/9901/54019/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (судді: Бабенко К.А., Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі №826/5308/18 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, треті особи: Національне агентство України з питань державної служби, Міністерство природних ресурсів та екології України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, (далі - відповідач, Комісія), де треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, (також далі - Мінекології), та Національне агентство України з питань державної служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом від 28 березня 2018 року стосовно пропозицій Кабінету Міністрів України про звільнення його з посади Державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року задоволено частково клопотання позивача та зупинено дію оскаржуваного рішення.

19 квітня 2018 року Міністерство екології та природних ресурсів звернулось до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні означеної заяви з підстав її необґрунтованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року задоволено апеляційну скаргу Мінекології , скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року.

Позивач оскаржив означену постанову в касаційному порядку. В касаційній скарзі просив врахувати, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року про вжиття заходів забезпечення позову не була предметом апеляційного перегляду. Крім того, наголошує на тому, що підстави, з яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, відмінні від доводів та обґрунтувань апеляційної скарги, що свідчить про порушення судом вимог статті 308 КАСУ. Враховуючи наведене, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року.

У відзиві на касаційну скаргу представник Мінекології просив залишити її без задоволення, а постанову суду - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції такими, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до частин 1, 3 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.

Так, предметом розгляду даної справи є правомірність рішення Комісії, оформленого протоколом від 28.03.2018, стосовно пропозицій КМУ про звільнення позивача з посади Державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів.

Тобто, фактично метою звернення з даним адміністративним позовом є зупинення дії оскаржуваного рішення та унеможливлення звільнення позивача до розгляду справи по суті.

Таким чином, забезпечивши даний позов шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення суд першої інстанції фактично дійшов висновку про задоволення адміністративного позову без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

В контексті наведених обставин, Верховний Суд зауважує, що забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про внесення подання щодо звільнення позивача з посади, суд фактично продовжив правовідносини публічної служби для позивача з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати, тощо.

Однак, ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №800/521/17.

За встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів погоджується з наведеними судом апеляційної інстанції висновками щодо безпідставності відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про зняття заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року.

Посилання скаржника на неможливість в ході апеляційного перегляду ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року скасувати заходи забезпечення, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи зі змісту норм Глави 10 Розділу І КАС України, якою передбачено й інші випадки скасування таких заходів, окрім апеляційного перегляду ухвали про їх вжиття.

Решта доводів скаржника про порушення судом норм процесуального права також не можна вважати такими, що дають підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки відповідно до положення абзацу другого частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення питання колегією суддів не виявлено, - з огляду на що підстави до задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі №826/5308/18 без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець