Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.05.2018 року у справі №826/4629/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2019 року

Київ

справа №826/4629/16

адміністративне провадження №К/9901/44890/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №826/4629/16

за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Дельта-Банк", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Панова Віталія Сергійовича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

в с т а н о в и в :

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №011-28552-240215 та №012-28552-240215, укладених між позивачем і ПАТ "Дельта Банк";

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду додаткову інформацію про позивача, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договорів банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №011-28552-240215 та №012-28552-240215 за рахунок Фонду.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що визнаючи правочини, укладені між нею та ПАТ «Дельта Банк» нікчемними, що стало підставою для відмови у включені її до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа Фонду діяла протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суди встановили, що між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) укладено договори №011-28552-240215 та №012-28552-240215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 24 лютого 2015 року, за умовами яких вкладник розміщує по 10 березня 2015 року на вкладному рахунку НОМЕР_1 кошти у розмірі 1440,00 доларів США та на вкладному рахунку НОМЕР_2 - у розмірі 750,00 доларів США.

Згідно з пунктом 1.10. Договорів у разі закінчення строку залучення Вкладу, зазначеного в пункті 1.3. даного Договору, або в разі дострокового припинення дії цього Договору Вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів, відкритий на ім`я Вкладника в установі Банку.

Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності №46389552 від 24 лютого 2015 року, на депозитний рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 1440,00 доларів США, призначення платежу: Переказ коштів від ОСОБА_5.

Також, платіжним дорученням в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності №46389345 від 24 лютого 2015 року ОСОБА_6 перерахувала коти на депозитний рахунок позивача в сумі 750,00 доларів США.

У відповідності до постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

Рішенням Виконавчої Дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 8 квітня 2015 року № 71 внесено зміни до рішення № 51 від 2 березня 2015 року та запроваджено тимчасову адміністрацію строком на шість місяців з 3 березня 2015 року по 2 вересня 2015 року.

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 3 серпня 2015 року №147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 2 жовтня 2015 року включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. на відповідний строк.

За результатами перевірки правочинів за вкладними операціями в ПАТ "Дельта Банк" відповідачем прийнято наказ від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" (із змінами, внесеними відповідно до Наказу № 836 від 22 вересня 2015 року), відповідно до якого застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, викладених у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких і договори банківського вкладу (депозиту), укладені між позивачем та ПАТ "Дельта Банк".

Банк листами від 23.09.2015 №8821/3093 та №8821/2550 повідомив позивача про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту), укладених нею 24.02.2015 з підстав, визначених п.7 ч.3 ст.38 Закону №4452-VI.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України 2 жовтня 2015 року №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 жовтня 2015 року №181, "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Кадирову В.В. на два роки з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.

На офіційному сайті Фонду розміщеного оголошення, про те, що Фонд розпочне виплати вкладникам ПАТ "Дельта Банк" за Загальним реєстром (не залежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 8 жовтня 2015 року.

Відповідно до наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. №15 від 5 жовтня 2015 року на час ліквідації ПАТ «Дельта Банк» обмежено операції щодо виплати коштів вкладникам за рахунками, перелік яких визначений у Додатку №1 до цього Наказу на підставі Протоколу засідання комісії з перевірки вкладів від 22 вересня 2015 року. Серед рахунків, визначений у Додатку №1, також є рахунки позивача.

Позивач, вважаючи протиправним наказ відповідача від 16 вересня 2015 року № 813 із змінами в частині визнання нікчемними укладених Договорів банківського вкладу (депозиту), оскільки він суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує її право на отримання гарантованої суми вкладу, звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними доказами, що договори банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" мають ознаки нікчемності у розумінні норм ЦК України та ч.3 ст.38 Закону №4452-VI. Також зазначив, що зарахування на депозитний рахунок грошових сум відбулось до прийняття Правлінням НБУ постанови від 2 березня 2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що мав місце переказ коштів від третьої особи, а не особисто вкладником, договори банківського вкладу (депозиту), укладані між позивачем та Банком після віднесення цього Банку до категорії проблемних, тобто після 30 жовтня 2014 року, що є порушенням постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ. Укладаючи таку угоду під час дії заборони НБУ та дії наказу Банку від 3 листопада 2014 року №2650, Банк в особі відділення, діяв всупереч вимог чинного законодавства України, оскільки постанова Правління НБУ та наказ були обов'язковими для виконання. Відсутність у позивача інформації про наявність таких наказу та постанови не може бути доказом правомірності укладеного правочину. Суд дійшов висновку, що внаслідок допущених порушень банк уклав договори, на підставі яких відбулись платежі з метою надання окремим кредиторам переваг, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а саме можливість отримання відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Позивач не погодилась із рішенням суду апеляційної інстанції і через свого представника подала касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що вона є вкладником в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідач протиправно не включив її до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки таке невключення суперечить вимогам закону та порушує її право, як вкладника, на отримання гарантованої суми вкладу. Вважає, що віднесення її договорів банківського вкладу до нікчемних на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 зазначеного Закону є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Наголошує на тому, що договори банківського вкладу від 24 лютого 2015 року є типовими і не передбачають платіж чи передачу банком іншого майна з метою надання окремим кредиторам пільг (переваг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Зарахування коштів на депозитний рахунок від третіх осіб не тільки не суперечило приписам діючого на той час законодавства, а й прямо дозволено статтею 1062 ЦК України, пунктом 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492. Також позивач вказує на те, що чинні нормативно-правові акти не встановлюють заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Зазначає, що постанова Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ є банківською таємницею, а тому позивач не могла знати про її існування.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Уповноважена особа вважала нікчемними договори банківського вкладу, укладені між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цих договорів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договорів банківського вкладу та здійснення транзакцій ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційного суду про порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. Втім, чинне законодавство передбачає можливість зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок від іншої особи, що не суперечить положенням пункту 10.19 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача на укладення договорів банківського вкладу між позивачем та банком в період дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних», оскільки вказана постанова відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.

Як встановили суди, позивач уклала з ПАТ «Дельта Банк» договори банківського вкладу (депозиту) 24.02.2015. Отже, укладення договорів й зарахування коштів відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (2 березня 2015 року).

Таким чином, вклади розміщено на рахунках ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.

Щодо висновків суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. в частині визнання нікчемними договорів банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №011-28552-240215 та №012-28552-240215, укладених між позивачем і ПАТ "Дельта Банк", то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частин 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Дельта Банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ «Дельта банк» та позивачем, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу представника позивача належить задовольнити частково, рішення апеляційного суду - скасувати в повному обсязі, а постанову суду першої інстанції скасувати у частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемними договорів банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №011-28552-240215 та №012-28552-240215, а провадження у справі в цій частині - закрити; в решті постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Панова Віталія Сергійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині визнання нікчемними договорів від 24 лютого 2015 року №011-28552-240215 та №012-28552-240215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США, укладених між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" - скасувати, а провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду