Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.04.2018 року у справі №804/3812/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №804/3812/17

адміністративне провадження №К/9901/42066/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Рябчук О.С. від 30 серпня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чумака С.Ю., суддів Гімона М.М., Юрко І.В. від 10 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі-відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила: 1) скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 червня 2015 року №5458-15 про нарахування транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 25000,00 грн.; 2) скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2017 року №0002921302 про нарахування штрафу у розмірі 20% за порушення строку сплати суми транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 5000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а тому нарахування суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб та застосування штрафу за порушення термінів його сплати вважає незаконним.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач є власником легкового автомобіля 2012 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а тому у відповідності до положень статті 267 Податкового кодексу України у 2015 році була платником транспортного податку та зобов'язана його сплачувати; також зазначили, що податковим органом правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2017 року №0002921302 про нарахування штрафу у розмірі 20% за порушення строку сплати суми транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 5000 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року; у зв'язку з цим, застосування штрафу за порушення термінів сплати визначених грошових зобов'язань з транспортного податку також вважає незаконним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу LEXUS, модель GХ 460, 2012 року випуску, об'єм двигуна 4608 куб. см.

08 червня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №5458-15, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн.

Відповідно до квитанції №1/44 транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн. сплачений позивачем 19 травня 2016 року.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області за результатами проведеної камеральної перевірки своєчасності сплати транспортного податку з фізичних осіб складено акт від 28 березня 2017 року №3124-04-36-13-05, за висновками якого позивачем порушено терміни сплати транспортного податку за 2015 рік, а саме строк прострочення у 239 днів.

На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2017 року №0002921302 про нарахування штрафу у розмірі 20% за порушення строку сплати суми транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 5000,00 грн.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно статті 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою за місцем проживання позивача рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у позивача обов'язку по сплаті транспортного податку за 2015 рік, а тому безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 08 червня 2015 року №5458-15.

Разом з тим, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2017 року №0002921302 про нарахування штрафу у розмірі 20% за порушення строку сплати суми транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 5000,00 грн. прийнято Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, яке не є стороною у даній справі і питання залучення цієї особи до участі у справі не було предметом обговорення й вирішення судом.

До того ж, задовольняючи у судовому засіданні 07 липня 2017 року клопотання позивача про прийняття заяви про зміну позовних вимог, якою власне й доповнено позовні вимоги вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2017 року №0002921302, суд першої інстанції не перевірив чи така зміна предмета позову зроблена саме в межах спірних правовідносин.

Апеляційний же суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, наведеним обставинам оцінки не надав.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 08 червня 2015 року №5458-15 підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову у цій частині.

У іншій частині судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з метою прийняття обґрунтованого і законного судового рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати.

В частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 08 червня 2015 року №5458-15 прийняти нове рішення про їх задоволення.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 08 червня 2015 року №5458-15.

Справу в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2017 року №0002921302 направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко