Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 лютого 2019 року

Київ

справа №814/2682/14

адміністративне провадження №К/9901/8060/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Офісу великих платників Державної фіскальної служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Птичкіної В.В. від 02 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Жука С.І., суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В. від 10 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївгаз» до Офісу великих платників Державної фіскальної служби про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Миколаївгаз» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (правонаступник - Офіс великих платників Державної фіскальної служби, далі - відповідач), в якому просило зобов'язати Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відобразити в особовому рахунку Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» за платежем «Авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств», код класифікації доходів бюджету 11024000, сплачені 28 березня 2014 року платіжним дорученням №7230 кошти в сумі 192 804, 00 грн. як авансові внески з податку на прибуток підприємств за квітень 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом на підставі поданої Товариством заяви протиправно не зараховано надміру сплачену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в рахунок авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, позов задоволено. Зобов'язано Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників податків у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відобразити в особовому рахунку Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» за платежем «Авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств», код класифікації доходів бюджету 11024000, сплачені 28 березня 2014 року за платіжним дорученням №7230 кошти в сумі 192804 грн. як авансові внески з податку на прибуток підприємств за квітень 2014 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій відхилили доводи контролюючого органу стосовно неможливості здійснити зарахування надміру сплачених грошових зобов'язань в рахунок інших платежів у зв'язку із наявністю у позивача податкового боргу в сумі 3 703 863, 66 грн. та прийшли до висновку, що в період, який позивачем подавалась відповідна заява, у Товариства податкового боргу не було.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі, вказуючи на неправильне застосування судами пунктів 43.2, 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, зазначає про те, що наявність у позивача податкового боргу у розмірі 3 703 863, 66 грн., який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року №0001772301/01046 та який є узгодженим грошовим зобов'язанням за результатами судового оскарження, унеможливлює виконати вимоги позивача відповідно до поданої заяви щодо зарахування сплачених коштів з податку на прибуток в розмірі 192 804, 00 грн. в рахунок авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рядка 23 уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, поданої позивачем, сума авансового внеску, що підлягатиме сплаті щомісяця протягом наступних дванадцяти місяців (починаючи з березня 2014 року), складає 192 804, 00 грн.

28 березня 2014 року платіжним дорученням №7230 Товариство сплатило податок на прибуток за 2013 рік в сумі 192 804, 00 грн., зазначивши код класифікації доходів бюджету - 11021000.

31 березня 2014 року платіжним дорученням №7242 Товариство сплатило 192 804, 00 грн. авансового внеску з податку на прибуток за березень 2014 року, зазначивши код класифікації доходів бюджету - 11024000.

31 березня 2014 року позивач звернувся із заявою до відповідача №06/261 про зарахування надміру сплачених грошових зобов'язань, в якій, з посиланням на статті 43, 87 Податкового кодексу України, просив надміру сплачені платіжним дорученням від 28 березня 2014 року №7230 кошти з податку на прибуток в сумі 192 804, 00 грн. зарахувати на код класифікації доходів бюджету 11024000 «Авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств».

Листом відповідача від 06 травня 2014 року №2584/10/20-227 Товариство повідомлено про те, що його заява розглянута, опрацьована та направлена на погодження до Центрального офісу з обслуговування великих платників. Також контролюючий орган у листі зазначив, що після отримання відповіді документи на зарахування будуть передані до Головного управління державної казначейської служби в Одеській області.

Однак відповідно до актів звірки розрахунків від 07 серпня 2014 року №174-51, №176-51 дані відповідача і дані позивача в частині сплати сум податку мають розбіжності: 192 804, 00 грн. з податку на прибуток і (-)192 804, 00 грн. з авансових внесків з податку на прибуток.

Як встановлено судами, сума 192 804, 00 грн., сплачена 28 березня 2014 року платіжним дорученням №7230, відповідно до заяви позивача від 31 березня 2014 року №06/261 в рахунок сплати авансових внесків з податку на прибуток за квітень 2014 року не зарахована.

В силу пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України у складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань. При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно.

Відповідно до підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Згідно із пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Пунктом 43.1 статті 43 Податкового кодексу України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Пунктом 43.4 статті 43 Податкового кодексу України визначено, що платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету (пункт 43.5 статті 43 Податкового кодексу України).

Отже, в силу приписів наведених вище норм встановлено можливість погашення грошового зобов'язання за рахунок наявної переплати без визначення будь-яких застережень щодо випадків, за яких податковий орган може відмовитися від сплати платником податків грошового зобов'язання за рахунок наявної у нього переплати. А реалізація такої можливості здійснюється шляхом подання відповідної заяви платником податків з правом визначити джерело сплати грошових зобов'язань, якому кореспондує обов'язок податкового органу здійснити відповідне зарахування.

Позивач, як платник податку, вправі розпоряджатися власними коштами, зокрема шляхом звернення до податкового органу з заявою про здійснення заліку податкових зобов'язань або повернення їх в порядку, визначеному статтею 43 Податкового кодексу України. Нездійснення відповідачем такого заліку або повернення, при наявності відповідної переплати, порушує право позивача на розпорядження коштами.

Разом з тим, стаття 87 Податкового кодексу України визначає джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків.

Так, відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

При цьому податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, дії податкового органу з автоматичного спрямування сплачених платником коштів на погашення податкового боргу, виходячи з хронології його виникнення, є цілком законними.

Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковий борг в сумі 3 703 863, 66 грн., який виник у зв'язку з несплатою Товариством суми штрафних санкцій, що була нарахована відповідно до податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року №0001772301/01046, збільшився лише 17 червня 2014 року, отже станом на 30 квітня 2014 року (строк сплати авансових внесків з податку на прибуток за квітень 2014 року) у Товариства його не існувало, а тому невиконання вимог заяви позивача про перерахування коштів з податку на прибуток підприємств в рахунок інших платежів (авансових внесків за квітень 2014 року) є неправомірним. Крім того, вказали, що твердження контролюючого органу про наявність у позивача вказаного боргу спростовуються й тим, що кошти, які позивач сплатив в подальшому - 24 квітня 2014 року та 28 липня 2014 року (по 192 804, 00 грн.), були зараховані саме як авансові внески, а не в рахунок погашення податкового боргу.

При встановленні відповідних обставин, а саме щодо дати виникнення податкового боргу у сумі 3 703 863, 66 грн. - 17 червня 2014 року, суди послалися на поданий відповідачем в матеріали справи текст адміністративного позову Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів до Публічного акціонерного товариства «Миколаївгаз», що на той час розглядався Миколаївським окружним адміністративним судом у справі №814/2062/14. Крім того, в обґрунтування позиції щодо наявності підстав для задоволення позову зазначили про зобов'язання відповідача списати податкове зобов'язання в сумі 3 703 863, 66 грн. відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі №815/4081/13-а.

Однак, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних та помилкових висновків у даній справі, оскільки під час її судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів не встановили факт наявності або відсутності податкового боргу у позивача на момент подання ним заяви про перерахування переплати з одного виду платежу на інший, що є визначальним для вирішення спору, оскільки посилаючись на дату його виникнення - 17 червня 2014 року, керувалися лише даними тексту позовної заяви в іншій справі про стягнення коштів.

Не можна погодитися й з посиланнями судів на рішення в адміністративній справі №815/4081/13-а, адже, зокрема, предметом спору у ній була правомірність рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби про відмову в списанні податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 02 червня 2004 року №0001772301/01046, та зобов'язання списати податкове зобов'язання в сумі 3 703 863, 66 грн.

Так, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі №815/4081/13-а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року, якою у задоволенні позову відмовлено, скасовано. Прийнято нову постанову. Визнано протиправним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби про відмову в списанні податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 02 червня 2004 року №0001772301/01046 Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва. Зобов'язано Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби списати податкове зобов'язання в сумі 3 703 863, 66 грн., визначене податковим повідомленням-рішенням від 02 червня 2004 року №0001772301/01046 Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва.

Разом з тим, враховуючи те, що ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2013 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі №815/4081/13-а в частині зобов'язання Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби списати податкове зобов'язання в сумі 3 703 863, 66 грн., визначене податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва від 02 червня 2004 року №0001772301/01046, до закінчення касаційного провадження, судам слід було дослідити питання щодо виконання рішення суду апеляційної інстанції у справі №815/4081/13-а станом день звернення позивача у даній справі із заявою про перерахування коштів, оскільки саме по собі задоволення позовних вимог про зобов'язання списати податковий борг не свідчить про його відсутність з набранням законної сили судовим рішенням.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що ухвалою Вищого адміністративного суду від 02 лютого 2015 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі № 815/4081/13-а скасовано та залишено в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року.

Відтак для правильного вирішення даного спору судам слід було встановити об'єктивну наявність у платника податкового боргу на час подання заяви від 31 березня 2014 року №06/261 про зарахування надміру сплачених грошових зобов'язань в рахунок сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств, та, керуючись положеннями пункту 87.9 Податкового кодексу України, перевірити спрямування відповідачем внесених платником грошових коштів.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, наведені порушення судами норм матеріального і процесуального права, що виявилися у неповному встановленні обставин, які входять до предмета доказування у справі, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі №814/2682/14 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду