Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2018 року

Київ

справа №825/438/18

адміністративне провадження №К/9901/56695/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду в складі судді Житняк Л.О. від 18.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Епель О.В., Губської Л.В., Кобаля М.І. від 04.07.2018 у справі №825/438/18 за позовом ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради, третя особа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради про визнання протиправним та нечинним пункту рішення, протиправними та скасування пунктів рішень, скасування висновків, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В січні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради про:

1) визнання протиправним та нечинним з дати його оприлюднення пункту 3 рішення сорок п'ятої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради «Про надання дозволу на розроблення Детального плану території групи житлових будинків кварталів «Лісковиця» від 28.11.2014 р., а саме: «До затвердження проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» ввести тимчасову заборону на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;

2) визнання протиправними та скасування:

- пунктів 14, 15, 34.27 рішення «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою» від 17.08.2017 р. № 22/VІІ-23;

- пункту 6 рішення «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою» від 26.10.2017 р. № 24/VII-20;

3) скасування висновків Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, викладених у листах від 04.09.2017 р. № 01-18/1777, від 16.06.2017р. №№ 01-18/1228, 01- 18/1227;

4) зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в межах м. Чернігова по вул. Нахімова біля будинку № 98 та навпроти будинку № 83, згідно з наданими графічними матеріалами - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та повідомити позивача про це у триденний строк з дня його прийняття;

5) зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в межах м. Чернігова, навпроти будинків № 40А та 40Б по вул. Углицького Феодосія, згідно з наданими графічними матеріалами - для індивідуального дачного будівництва та повідомити позивача про це у триденний строк з дня його прийняття;

6) зобов'язання відповідача сплатити позивачу 761173,20 грн. на відшкодування майнової шкоди та 150000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року, адміністративний позов у частині позовних вимог про визнання протиправним та нечинним з дати його оприлюднення пункту 3 рішення сорок п'ятої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради «Про надання дозволу на розроблення Детального плану території групи житлових будинків кварталів «Лісковиця» від 28.11.2014 р., а саме: «До затвердження проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» ввести тимчасову заборону на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» залишено без розгляду.

Постановляючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, визначений ст. 122 КАС України, оскільки рішення міської ради було належним чином опубліковане.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що саме у листопаді 2017 позивачу стало відомо про наявність рішення «Про надання дозволу на розроблення Детального плану території групи житлових будинків кварталів «Лісковиця» від 28.11.2014 р., що підтверджується матеріалами справи, а тому вважає, що позов подано у встановлені законом строки. Також вказує на заявлені та не задоволені судом заяви про відвід суддям попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України у редакції, чинній на момент прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі, визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В касаційній скарзі позивач вказує на те, що лише у листопаді 2017 року дізнався про оскаржуване рішення та про те, що у грудні 2014 позивач не повинен був дізнаватися про всі рішення прийняті міською радою та перевіряти їх на законність, оскільки порушення його права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою відбулося саме в листопаді 2017 внаслідок оскаржуваного рішення.

Проте колегія суддів звертає увагу, що відповідно ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішення Чернігівської міської ради від 28.11.2014 р., було офіційно оприлюднено в газеті «Чернігівські відомості» 10.12.2014 р. № 50 та перебувало у вільному доступі на сайті відповідача, а отже, у позивача була реальна можливість ознайомитися з таким рішенням ще в грудні 2014 року.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу позивача, що обчислення строку на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, дія якого поширюється на необмежене коло осіб, тобто не носить індивідуального характеру, не може розпочинатися знову, коли кожна особа дізналася про його наявність.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду, однак, своїм правом не скористався і подав адміністративний позов лише 17.01.2018, тобто зі спливом шестимісячного строку, регламентованого ч. 2 ст. 122 КАС України.

Стосовно доводів касаційної скарги, що судами відхилено заявлені позивачем відводи, колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 36, 37 КАС України встановлені підстави для відводу судді. З клопотань позивача не вбачається жодних обставин, що могли б свідчити про неупередженість суддів. Заяви позивача про відвід розглянуті судами належним чином, у порядку, встановленому ст. 40 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об'єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду