ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року

Київ

справа №819/33/17

адміністративне провадження №К/9901/16715/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (головуючий суддя - Ходачкевич Н.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя - Улицький В.З., судді: Гулида Р.М., Кузьмич С.М.),

у адміністративній справі № 819/33/17 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - Управління ПФУ), третя особа: Управління Державної казначейської служби України в місті Тернополі (далі - Управління ДКС), про зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Управління ПФУ сформувати та подати до Управління ДКС подання про повернення сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 4 922,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу, оскільки нерухоме майно нею придбано вперше.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, позов задоволено. Зобов'язано Управління ПФУ сформувати та подати до Управління ДКС подання про повернення ОСОБА_1 4 922,46 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що Пенсійний Фонд України не володіє інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлений можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше. Представлені позивачем документи не можуть вважатися достатніми для обґрунтування її вимог, оскільки не підтверджують факт придбання житла в минулому, чи придбання житла вперше.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що 30 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Компанія з управління активами "Національний резерв" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1. Перед укладенням вказаного договору позивач сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 % від його вартості, що складає 4 922,46 грн., відповідно до квитанції № ПН1454836 від 30 листопада 2016 року Тернопільського відділення ПАТ "Банк Січ", як це передбачає пункт 15.3 постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" та пункт 10 статті 4 "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

2 грудня 2016 року позивач звернулася із заявою до Управління ПФУ щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Листом Управління ПФУ від 6 грудня 2016 року за № 15944/07 позивача повідомлено, про те, що підстав для повернення вказаного збору немає. Також зазначено, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що за правилами пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як така, що придбаває житло вперше, а тому помилково сплачений нею збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладення договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З аналізу наведених норм вбачається, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і вона не має зареєстрованого права приватної власності на будинок (квартиру) в місті Тернополі.

Разом з тим, перебування у власності позивачки ОСОБА_1 1/4 частки на праві приватної спільної часткової власності квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, то судом встановлено, що право власності на таке нерухоме майно було набуде позивачем в процесі приватизації державного житлового фонду. У матеріалах справи міститься свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру за адресою АДРЕСА_3, проте позивач не являється власником чи співвласником вказаної квартири.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання в касаційній скарзі на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 4922,46 грн.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду