Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа №2а-1596/11

адміністративне провадження №К/9901/5227/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Анцупової Т.О., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2015р. (суддя - Коваленко О.Б.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015р. (судді - Стас Л.В., Турецька І.О., Лук'янчук О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», про скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №1171 від 25.12.2009р. «Про затвердження актів приймання-передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси житлової будівлі, гуртожитів та інженерних мереж, що належать Державному підприємству «Одеський морський торговий порт».

В обгрунтування позовних вимог посилається на порушення порядку передачі у комунальну власність територіальної громади м. Одеси гуртожитків за визначеними адресами, а саме порушення права жителів гуртожитку на участь у прийнятті спірного рішення. Посилається на те, що власник приміщень не дотримується прав мешканців гуртожитків та використовує приміщення гуртожитків не за призначенням, а приміщення самих гуртожитків потребують капітального ремонту. Крім того послається на те, що оспорюваним рішенням порушується його право на приватизацію займаного приміщення у вигладі окремої кімнати у гуртожитку.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2015р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з ухваленими у справі рішеннями, звернувся з касаційною скрагою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи; не надано належної правової оцінки наданим доказам, а також не зазначено мотиви відмови у прийнятті і дослідженні наданих ним доказів.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами встановлено, що позивач мешкає та був зареєстрований з 28.03.1990р. у гуртожитку АДРЕСА_1.

Відповідно до виписки з протоколу розширеного засідання профспілкового комітету ДП «Одеський морський торговий порт» від 17.06.2008р. №60 профспілковий комітет одностайно проголосував та вирішив надати згоду на передачу у комунальну власність територіальної громади м. Одеси, окрім іншого, гуртожитків, розташованих у будинках 6 та 9 по вул. Луніна, 9 в м. Одесі.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2009р. №979 дозволено ДП «ОМТП» передати у комунальну власність територіальної громади м. Одеси вищезазначені об'єкти нерухомості.

Зазначений наказ видано на підставі Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 06.11.1995р. №891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій» та з врахуванням згоди Одеської міської ради на прийняття зазначених об'єктів нерухомості у комунальну власність та погодження такої передачі профспілковим комітетом ДП «ОМТП» та Укрморрічфлотом.

Рішенням №1171 від 25.12.2009р. «Про затвердження актів приймання-передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси жилої будівлі, гуртожитків та інженерних мереж, що належать державному підприємству «Одеський морський торговий порт», виконавчий комітет Одеської міської ради вирішив затвердити акти приймання - передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси жилої будівлі, гуртожитків та інженерних мереж, що належать державному підприємству «Одеський морський торговий порт», зокрема за адресою: АДРЕСА_1.

Комунальному підприємству «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» внести зміни до реєстраційних документів, вказавши власника жилої будівлі та гуртожитків - Одеська міська рада.

Не погоджуючись з вказаним рішенням виконавчого комітету позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що регулювання житлових відносин працівників віднесено до компетенції профспілкових органів.

Враховуючи, що з моменту надання профспілковим органом відповідної згоди до моменту фактичної передачі об'єктів нерухомості у комунальну власність територіальної громади м. Одеси минуло 18 місяців, протягом яких особи, не згодні з такою передачею, мали змогу на вчинення дій, передбачених чинним законодавством, направлених на оскарження такої передачі, водночас жодних дій щодо оскарження передачі гуртожитків жодними особами вчинено не було, зазначені вище акти зберігають свою чинність і до теперішнього часу, суди дійшли висновку про факт згоди трудового колективу ДП «ОМТП» з вищезазначеними актами, та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що основною умовою для реалізації права позивачів на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку є перехід будинку гуртожитку у власність територіальної громади та прийняття місцевою радою рішення про передачу цих приміщень у власність мешканців гуртожитку. Разом з тим, позивач не звертався до суду про визнання бездіяльності відповідача протиправною чи оскарження будь-якого його рішення щодо відмови в приватизації кімнати в гуртожитку, де він проживає, тобто на час звернення позивача до суду з даним позовом були відсутні правові підстави для вирішення питання приватизації житлового приміщення у гуртожитку, де він проживає.

Розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судом рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії суб'єктів владних повноважень.

Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Позовними вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішення суб'єкта владних повноважень. Однак підстави визнання неправомірності зазначеного рішення обґрунтовані не порушенням з боку виконавчого комітету міської ради владних управлінських функцій, а порушенням, на думку позивача його права на користування житловим приміщенням (кімнатою в гуртожитку) та права на його приватизацію.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільно-процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо, зокрема, захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, між сторонами в цій справі існує спір про право цивільне, колегія суддів вказує на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду вказаного спору у порядку адміністративної юрисдикції.

Подібна правова позиція щодо застосування норм права висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.03.2018р. у справі №826/6244/15 та від 05.06.2018р. у справі №466/6696/16.

За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 345, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2015р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015р. - скасувати.

Провадження у справі №2-а-1596/11 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», про скасування рішення, - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Т.О. Анцупова

В.М. Кравчук