Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 квітня 2018 року

м. Київ

справа №809/322/17

адміністративне провадження №К/9901/44032/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2017 (суддя - Гундяк В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 (судді - Сапіга В.П., Обрізко І.М., Нос С.П.) у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) до Івано-Франківської митниці ДФС (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Митниці, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 26.01.2017 № 206050001/2017/000083/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 26.01.2017 № 206050001/2017/00094. Також позивач просив стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань сплачені ним судовий збір у сумі 1280,00 грн та витрати на правову допомогу у сумі 3500,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що до митного органу були надані документи, необхідні для митного оформлення транспортного засобу з визначенням його митної вартості за першим методом (за ціною договору). Однак Митниця відмовила у митному оформлені імпортованого транспортного засобу у зв'язку з відсутністю у наданих ним документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, не повідомивши які саме числові значення складової митної вартості транспортного засобу чи відомостей щодо ціни, що була сплачена, були відсутні.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 26.04.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017, адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнив: визнав протиправними та скасував рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 26.01.2017 № 206050001/2017/000083/1 та картку відмови від 26.01.2017 № 206050001/2017/00094; присудив на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Митниці витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1280,00 грн та правову допомогу - 3500,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що: під час митного оформлення товару ОСОБА_2 надав Митниці всі передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України необхідні документи, які дають можливість визначити митну вартість транспортного засобу за ціною договору, а доводи відповідача щодо неподання позивачем відповідного платіжного документа спростовані у ході розгляду справи наданими позивачем доказами; Митниця всупереч положень частини другої статті 71 Кодекс адміністративного судочинства України не довела обставини, що є підставою для твердження про неповноту поданих на підтвердження митної вартості документів, а відтак і для коригування заявленої митної вартості. Під час ухвалення судового рішення суди попередніх інстанцій також врахували правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 11.09.2012 № 21-262а12 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Задовольняючи вимоги позивача щодо компенсації понесених ним витрат на сплату судового збору та на правову допомогу, суди виходили з того, що вказані витрати підтверджені документально та відповідають граничним межам, встановлених Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Івано-Франківська митниця ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що під час контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган встановив, що подані на митне оформлення документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості транспортного засобу та всіх відомостей щодо його ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті. Позивач не надав на вимогу Митниці додаткові документи, які б підтверджували заявлену вартість товару, а саме квитанцію про оплату або інші платіжні документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару, а наданий декларантом документ від 14.01.2017 № 217015 № строки 03327 є накладною, а не платіжним документом, що відповідно унеможливило митний орган застосувати метод визначення митної вартості за ціною договору. Отже, враховуючи, що після проведених консультацій між органом доходів і зборів і декларантом в усній формі Митниця, приймаючи рішення про визначення митної вартості товарів та картку відмову, діяла в межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства, а тому підстав для скасування її рішення та картки відмови, немає. Крім того, як на обставину щодо правомірності відмови у митному оформлені товару Митниця послалась на те, що позивач подав нову митну декларацію, у якій задекларував транспортний засіб за резервним методом, чим погодився з позицією Митниці. Також, не погоджуючись із присудженням судом на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу, скаржник зазначив, що умовами договору про правову допомогу передбачено поетапна оплата за виконаний обсяг доручень, в той же час фактично оплата здійснена одним платежем, що суперечить умовам договору поетапності. Крім того, суди не взяли до уваги про безпідставність сплати позивачем адвокату 1000,00 грн у сумі гонорару у якості доплати за позитивний результат по справі, оскільки на момент оплати вказаної послуги (21.02.2017) результат справи не був відомий.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.03.2018 касаційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС прийняв до провадження та визнав за можливе попередній розгляд справи.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанції встановили, що позивач придбав у нерезидента AUTO SIDLO s.r.o. легковий автомобіль "Skoda Octavia", 2012 р.в., що був у вжитку, вартістю 152 000 чеських крон (СZK). Для митного оформлення цього транспортного засобу декларант надав до митного органу декларацію від 19.01.2017 № 206050001/2017/400640 (а.с. 14). Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу було також подано такі документи: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 19.01.2017 № №209090401/2017/00151; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 03.04.2012 серії НОМЕР_1; рахунок-фактура (інвойс) від 14.01.2017 № 217015; інформація про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару; декларація про походження товару від 14.01.2017 № 3105. Митну вартість декларант визначив на рівні 164418,40 грн (за курсом Національного банку України 1,0817 грн за СZK) за першим методом визначення митної вартості згідно з наявними документами.

Під час митного оформлення митний органом повідомив декларанта про необхідність надання додаткових документів. В якості підстави зазначено, що у поданих до митного оформлення документах відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Проте витребувані органом доходів і зборів додаткові документи декларант не надав через їх відсутність.

За результатами проведених консультацій Митниця прийняла рішення та картку відмову, з приводу правомірності яких виник спір, а позивач подав другу декларацію від 28.01.2017 № 206050001/2017/400640 з сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, - 201 416,42 грн (а.с. 15).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 52 Митного кодексу України (далі - МК України) декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою та четвертою статті 53 МК України визначено перелік документів, які повинен надати декларант або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо: документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 57 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

При цьому з урахуванням положень пункту 2 частини другої статті 52 МК України у взаємозв'язку з частиною першою статті 53 цього Кодексу декларант не зобов'язаний доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів. А зміст презумпції, виходячи з положень частини сьомою статті 54 МК України, полягає в тому, що обов'язок правильності заявленої декларантом митної вартості товару лежить на органі доходів і зборів.

Як встановили суди, позивач надав, усі необхідні документи, передбачені МК України, для визначення митної вартості товару за ціною контракту. Крім того, суди встановили, що згідно з відповіддю Територіального сервісного центру в Івано - Франківській області, що була надана на адвокатський запит листом від 11.04.2017 № 8, підставою для реєстрації ввезеного позивачем на митну територію України транспортного засобу, крім іншого, стала квитанція про оплату товару від 14.01.2017 № 3327 (а.с. 77). При цьому квитанція містить вказівку на інвойс (рахунок - фактура № 217015), а також марку та номерний знак транспортного засобу (НОМЕР_2), які дозволяють ідентифікувати ввезений товар (а.с. 16, 20, 21, 22, 24). Тобто, позивач надав інші платіжні документи, передбачені пунктом 5 частини другої статті 53 МК України, що підтверджували вартість товару та містили реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Вказані обставини не спростовані митним органом. Крім того, квитанція або платіжне доручення свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв'язку між відомостями із квитанцією/платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме квитанції/платіжного доручення не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зміст наведених правових норм саме на митні органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення особою митних правил класифікації товарів.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення транспортного засобу, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а також не обґрунтував в чому саме полягала неможливість визначити митну вартість товару за наявними документами.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини з дослідженням в судовому процесі доказів на їх підтвердження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про протиправність рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 26.01.2017 № 206050001/2017/000083/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 26.01.2017 № 206050001/2017/00094.

Також суди правомірно присудили на користь позивача витрати, пов'язані з оплатою судового збору та правовою допомогою адвоката, який приймав участь у справі як його представник, у сумі 4780,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення спору по суті) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на правову допомогу.

У частині третій зазначеної статті Кодексу наведено перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед яких є витрати на правову допомогу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 № 4191-VI встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, за змістом вищезазначеної норми, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правової допомоги та представництво інтересів від 14.02.2017 № 682/2017 із адвокатом ОСОБА_6, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (додаток до договору № 1), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 831 ОСОБА_6, копії яких долучені до матеріалів справи, та квитанцію від 21.02.2017 № 0289088 на суму 3800,00 грн. Відповідно до вказаних документів виконавцем виконані роботи на суму 3500,00 грн: з підготовки та подання позовної заяви - 2 години, попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, вивчення та правовий аналіз доданих матеріалів - 2 години, представництво інтересів у судовому засіданні - 1 година, доплата гонорару за позитивний результат - 1000,00 грн. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з даними журналів судового засідання від 28.03.2017 та від 26.04.2017 фактична участь представника позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні становила 2 години, тому з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII на 01.01.2017, - 1600,00 грн, граничний розмір витрат становив 3840,00 грн (1600,00 грн х 0,4 х 6 годин).

Отже, присуджена на користь позивача сума витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн здійснена у граничних межах, встановлених законом, та відповідає переліку процесуальних дій, передбачені законом та умовами договору.

Квитанцією від 16.02.2017 № 549118, копія якої міститься у матеріалах справи, підтверджуються судові витрати позивача у сумі 1280,00 грн, пов'язані з поданням позовної заяви до суду.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна