Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

Київ

справа №809/439/17

касаційне провадження №К/9901/387/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 (головуючий суддя Кишинський М.І.,) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 (головуючий суддя Кузьмич С. М., судді: Гулид Р.М., Улицький В.З.) у справі №809/439/17 за позовом ОСОБА_1 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2015 №0014791701.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 22.06.2017 в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.12.2017 залишив постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 без змін.

ОСОБА_1 звернулась 29.12.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 165.1.49 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, частини другої статті 77, частини другої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо суми боргу анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням за період з 01.01.2014 по 31.12.2014. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164; підпункту «б» пункту 171.2 статті 171; підпункту «в» підпункту 168.4.5, підпункту 168.4.8 пункту 168.4 статті 168; пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб. Крім того, порушено пункт 179.1 статті 179; підпункт 49.18.4 пункт 49.18 статті 49 Податкового кодексу України - неподання декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

Так, податковим органом встановлено, що позивачем в другому кварталі 2014 року отримано дохід у вигляді «додаткового блага» в сумі 1238661,19грн. від ПАТ «Дельта Банк», оскільки банком анульовано позивачу частину кредитної заборгованості в розмірі 1238661,19грн. шляхом підписання Додаткового договору від 11.07.2014 №2 до Договору про надання споживчого кредиту від 17.06.2008 №11357673000.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 15.10.2015 №1624/171/НОМЕР_1 прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2015 №0014791701, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 263081,00грн., у тому числі 210328,80грн. за основним платежем та 52752,20грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавством встановлено, що податок на доходи фізичних осіб нараховується на всю суму прощенного боргу (не виділяючи окремо з такого боргу відсотки чи пеню) за умови дотримання відповідних обов'язкових умов кредитором, які банком в даному випадку були виконані.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакція на час, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, зокрема, суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першої статті 546 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз наведених норм законів дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (процентного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків та, як наслідок, не підлягають оподаткуванню та декларуванню.

Таким чином, для правильного вирішення справи необхідно було встановити складові анульованого боргу позивача в розмірі 1238661,19грн. згідно Додаткового договору від 11.07.2014 №2, а саме з'ясувати чи включає зазначена заборгованість тільки тіло кредиту чи й відсотки, штрафи, курсову різницю.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зазначене залишено поза увагою, обставини справи встановлені неповно. Крім того, судами не досліджувався податковий розрахунок суми доходу направлений банком податковому органу, наявність якого є умовою для самостійного оподаткування фізичною особою прощеного банком боргу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі №809/439/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

І.А. Гончарова

І.Я.Олендер ,

Судді Верховного Суду