Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.03.2018 року у справі №823/1824/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа №823/1824/17

адміністративне провадження №К/9901/30576/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №823/1824/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасихліб ЛТД"

до Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області

про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

за касаційною скаргою Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Вівдиченко Т. Р., суддів Губської Л. В., Земляної Г. В. ).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкасихліб ЛТД" звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною і скасувати постанову старшого державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Скрипки Т. В. від 31 жовтня 2017 року ВП №53493995 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі: 12800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53493995 від 6 березня 2017 року позивачу протягом 15-ти днів необхідно було виконати виконавчий лист №711/326/16-ц від 16 грудня 2016 року про вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1. Позивач отримав вказану постанову 6 березня 2017 року і вже 7 березня 2017 року направив відповідачу лист №21-21/3 від 7 березня 2017 року про те, що ОСОБА_1 зареєстрована в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку і виконавче провадження відкрито помилково. Кімната НОМЕР_1 вільна впродовж багатьох років, ОСОБА_1 більш ніж 15 років там не проживає, договір найму не укладала і позивач не чинить перешкод у її вселенні. 31 жовтня 2017 року відповідач надав позивачу вимогу державного виконавця про примусове вселення ОСОБА_1, призначене на 10 листопада 2017 року на 10:00 годину. Однак, 10 листопада 2017 року державний виконавець не зміг здійснити примусове вселення, оскільки ОСОБА_1 не з'явилась без поважних причин. 13 листопада 2017 року державний виконавець повернув ОСОБА_1 виконавчий лист без виконання.

Позивач наголошував на тому, що чинним законодавством не передбачено порядку примусового вселення в житлове приміщення громадян поза їх наміром і бажанням, тому, на думку позивача, він добровільно виконав рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження. Крім того, оскільки державним виконавцем примусове вселення не здійснено (рішення суду не виконано), підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ "Черкасихліб ЛТД" відмовлено.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження було зазначено про стягнення виконавчого збору, що свідчить про обізнаність боржника з обов'язком щодо необхідності його сплати. Суд першої інстанції зауважив, що оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу і виконавчий збір не стягнуто, дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору відповідають нормам Закону України "Про виконавче провадження", є правомірними і такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року скасовано і ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ "Черкасихліб ЛТД" задоволено.

Визнано протиправною і скасовано постанову старшого державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 31 жовтня 2017 року ВП №53493995 Скрипки Т. В. про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі: 12800,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення і вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Тобто, стягнення виконавчого збору можливе лише у випадку фактичного виконання рішення суду, яке відбулося за сприяння відповідних дій виконавця, зокрема, заходів примусового виконання рішення, що у свою чергу, означає про неможливість стягнення судового збору у випадках самостійного і своєчасного виконання боржником судового рішення, у зв'язку з безпідставністю.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідач, достовірно знаючи з повідомлення позивача (лист від 7 березня 2017 року №21-21/3) про добровільне виконання рішення суду і відсутності підстав для примусового виконання рішення суду, в порушення положень статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" не перевірив виконання боржником рішення про вселення стягувачки. Натомість почав проводити виконавчі дії з примусового виконання рішення суду шляхом винесення вимоги від 31 жовтня 2017 року про вселення стягувачки в кімнату НОМЕР_1 гуртожитку.

Однак, 10 листопада 2017 року відповідач не зміг виконати рішення суду через перешкоду його виконання стягувачкою, а саме: неявка без поважних причин стягувачки для вселення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки вина позивача у неможливості виконати рішення суду відповідачем і вчинення ним примусових виконавчих дій відсутня, то стягнення виконавчого збору з позивача згідно постанови державного виконавця по виконавчому провадженню №53493995 є безпідставним і необґрунтованим, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору, а тому її належить скасувати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Придніпровський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (надалі також - "Придніпровський ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області") просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року і залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з'ясування обставин справи. Натомість рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що прийнято у відповідності до норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що боржник (ТОВ "Черкасихліб ЛТД") не надав жодного підтвердження добровільного виконання рішення суду, не надав підтвердження факту реєстрації стягувачки, а також не вчинив жодних дій, спрямованих на вселення стягувачки у кімнату НОМЕР_1 у гуртожитку. Отже, на думку відповідача, твердження, викладені позивачем у листі про добровільне виконання рішення суду, не відповідали дійсності.

Відповідач, керуючись тим що ТОВ "Черкасихліб ЛТД" рішення суду в добровільному порядку не виконало, розпочав примусове виконання рішення суду. Відтак за примусове виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду міста Черкаси №711/326/16-ц від 16 грудня 2016 року щодо примусового вселення ОСОБА_1 підлягав сплаті виконавчий збір у розмірі, передбаченому частиною 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Отже, на думку скаржника, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є законною, а тому не може бути скасована.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. ТОВ "Черкасихліб ЛТД" вказує на те, що стягувачка - ОСОБА_1 в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку зареєстрована 8 грудня 2016 року, тобто до дати відкриття виконавчого провадження. Кімната НОМЕР_1 в гуртожитку на момент відкриття виконавчого провадження була вільна, а також були відсутні будь-які перешкоди щодо вселення в кімнату стягувачки. Крім того, як зазначає позивач, він ніколи не перешкоджав вселенню ОСОБА_1 в кімнату НОМЕР_1 в гуртожитку.

Отже, на думку позивача, він виконав рішення суду добровільно ще до відкриття виконавчого провадження про що повідомив відповідача, а тому у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, державний виконавець не виконав рішення суду і повернув виконавчий лист стягувачці, а стягнення виконавчого збору можливо лише у разі виконання рішення суду державним виконавцем. Адже, на думку позивача, виконавчий збір є своєрідною винагородою державного виконавця за виконане рішення суду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 22 листопада 2016 року у цивільній справі №711/326/16-ц (з урахуванням ухвали Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18 січня 2017 року про виправлення описки) було вселено ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1.

Головний державний виконавець Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Гаркавенко В. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53493995 від 3 березня 2017 року з виконання виконавчого листа №711/326/16-ц від 16 грудня 2016 року Придніпровського районного суду міста Черкаси про вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1, яку позивач отримав поштою 6 березня 2017 року.

Згідно з пунктом 2 вказаної постанови боржнику (позивачу у справі) необхідно було виконати рішення суду протягом 15 днів. Згідно з пунктом 3 вказаної постанови стягнуто з боржника (позивача у справі) виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі: 12800,00 грн.

Позивач своїм листом від 7 березня 2017 року повідомив відповідача про добровільне виконання рішення суду, в якому зазначив, що ОСОБА_1 зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1. Однак більше 15 років в гуртожитку не з'являється і не проживає. Кімната вільна, і в ній відсутні будь-які сторонні особи і жодні перешкоди щодо її проживання. ОСОБА_1 не зверталася до адміністрації підприємства чи гуртожитку з вимогою надати їй для проживання кімнату, в якій вона зареєстрована, причин своєї відсутності не повідомляє, договору найму житла і договору про надання житлово-комунальних послуг не укладала, а також проживає в селі Межиріч Канівського району Черкаської області. У випадку з'явлення ОСОБА_1 в гуртожитку їй буде передано ключі від кімнати, надано всі необхідні договори для узаконення проживання і утримання даної кімнати. Позивач не перешкоджав і не перешкоджає її вселенню в кімнату НОМЕР_1 гуртожитку.

7 липня 2017 року головний державний виконавець Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Гаркавенко В. М. склав акт, яким встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 ніхто не проживає, кімната порожня.

В подальшому, 30 жовтня 2017 року старший державний виконавець Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Скрипка Т. В. виніс вимогу державного виконавця №22714, якою позивача і ОСОБА_1 зобов'язано бути присутніми 10 листопада 2017 року о 10 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1, при примусовому виконанні виконавчого листа №711/326/16-ц від 16 грудня 2016 року.

Проте 10 листопада 2017 року під час примусового виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду міста Черкаси №711/326/16-ц від 16 грудня 2016 року про вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 стягувачка не з'явилася, хоча була повідомлена вимогою №22714 від 30 жовтня 2017 року, врученою 2 листопада 2017 року. Про причини своєї неявки ОСОБА_1 не повідомила. На підставі зазначеного старший державний виконавець Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Скрипка Т. В. склав акт від 10 листопада 2017 року.

Постановою державного виконавця від 13 листопада 2017 року виконавчий лист №711/326/16-ц від 16 грудня 2016 року повернуто ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що вона перешкоджає виконанню рішення, а саме не з'явилася на виконавчу дію щодо її вселення в кімнату АДРЕСА_1 10 листопада 2017 року.

31 жовтня 2017 року старший державний виконавець Придніпровського ВДВС м.

Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Скрипка Т. В. на підставі статей 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову ВП №53493995 про стягнення виконавчого збору з ТОВ "Черкасихліб ЛТД" у сумі: 12800,00 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

На момент прийняття оскаржуваної постанови умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - "рішення") - сукупність дій визначених у частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

У частині 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених частині 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 1 і 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

За приписами пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6 частини 5 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Також частиною 9 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі частиною 9 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Приписами статей 40, 42 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених Частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених Частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження"), 11,14 і 15 Частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно частиною 4 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами частиною 4 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - "КАС України"), зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX.

Оскільки касаційна скарга Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Аналізуючи наведені у попередньому розділі положення законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавчий збір" без реального виконання рішення суду у разі повернення виконавчого документа стягувачу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження про вселення ОСОБА_1 у кімнату НОМЕР_1 у гуртожитку, 7 березня 2017 року направив відповідачу лист про добровільне виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до змісту зазначеного листа, кімната НОМЕР_1 є вільною впродовж багатьох років, ОСОБА_1 більш ніж 15 років там не проживає, договір найму не укладала і позивач не чинить перешкод у її вселенні.

Крім того, ОСОБА_1 ніколи не приходила до адміністрації підприємства чи гуртожитку з вимогою надати їй доступ до кімнати НОМЕР_1 для проживання, в якій вона зареєстрована або усунути перешкоди для проживання. Поважних причин своєї відсутності в гуртожитку також не надає. Договір найму житла та/або договір про надання житлово-комунальних послуг з ОСОБА_1 не укладено, у зв'язку з тим, що стягувачка в гуртожитку не з'являється, не звертається до позивача ні усно, ні письмово.

Згідно довідки виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Канівського району Черкаської області від 4 грудня 2017 року №50/02-51 ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 в домоволодінні, яке належить померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3, з 2005 року і до моменту видачі цієї довідки.

Натомість, чинним законодавством не передбачено порядку примусового вселення в житлове приміщення громадян поза їх наміром і бажанням, а тому позивач добровільно виконав рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження, письмово повідомивши державного виконавця про повне самостійне виконання рішення боржником. Зазначене відповідачем не спростовано ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 67 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного статті 67 Закону України "Про виконавче провадження", перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувачки.

У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувачки самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Однак, відповідач, достовірно знаючи з повідомлення позивача (лист від 7 березня 2017 року №21-21/3) про добровільне виконання рішення суду і відсутності підстав для примусового виконання рішення суду, в порушення положень статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" не перевірив виконання боржником рішення про вселення стягувачки.

Водночас 30 жовтня 2017 року виніс вимогу про примусове вселення ОСОБА_1 у кімнату НОМЕР_1 у гуртожитку. Проте, 10 листопада 2017 року цю вимогу і рішення суду виконати не зміг, оскільки стягувачка не з'явилась на вселення і не повідомила державного виконавця про причини своєї відсутності.

13 листопада 2017 року відповідач повернув виконавчий лист №711/326/16-ц від 16 грудня 2016 року стягувачці, згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2017 року ВП №53493995 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Верховний Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального виконання рішення суду у разі повернення виконавчого документа стягувачу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження"), 11,14 і 15 частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Тобто, постанову про стягнення виконавчого збору, крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.

В той же час, як вже було встановлено судами першої й апеляційної інстанцій, постанову про повернення виконавчого листа стягувачці на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесено лише 13 листопада 2017 року, тобто через 19 днів після винесення постанови про стягнення виконавчого збору, що є порушенням частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №802/848/18-а.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ "Черкасихліб ЛТД".

Підсумовуючи викладене в сукупності, Верховний Суд зазначає, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції, під час розгляду справи, не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду