Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.03.2019 року у справі №810/1985/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2019 року

Київ

справа №810/1985/16

адміністративне провадження №К/9901/33202/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2016 (суддя Виноградова О.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Мацедонська В.Е.) у справі №810/1985/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2016 №0001111401.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами, зокрема, податковими накладними, складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі №810/1985/16, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 164.2.14 пункту 162.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 168.1 статті 168, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 69, 86, 1389, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» неправомірно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 11664,00грн. згідно податкової накладної виписаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Екобетон» з огляду на відсутність її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних; також позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 84955,00грн. за господарськими операціями з контрагентами, які не підтверджені податковими накладними. А тому, на думку суб'єкта владних повноважень, прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є правомірним, підстави для його скасування відсутні. Доводи викладені в касаційній скарзі є аналогічними до тих, про які було зазначено органом доходів і зборів під час апеляційного розгляду справи.

Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що висновок судів попередніх інстанції щодо неправомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є правильними, оскільки позивачем на вимогу податкового органу було надано спірні податкові накладні, які стали підставою для нарахування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у періоді, в якому проводилася перевірка, що підтверджується документами, копії яких наявні в матеріалах адміністративної справи. Позивач стверджує, що під час проведення перевірки посадовим особам контролюючого органу було надано повний доступ до всіх документів, які знаходяться в бухгалтерії підприємства, у тому числі, до реєстрів податкових накладних та оригіналів податкових накладних, а тому висновок відповідача про безпідставність формування податкового кредиту є неправомірним. Також, позивач зазначає, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не було враховано заперечення, подані на акт перевірки, що також ставить під сумнів правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість. А тому позивач просить касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.05.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області у справі №810/1985/16.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №810/1985/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 29.03.2019 матеріали адміністративної справи №810/1985/16 прийняв до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд вказаної справи на 02.04.2019.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 96619,00грн., у тому числі за: грудень 2013 року у сумі 11664,00грн., січень 2014 року у сумі 865,00грн., лютий 2014 року у сумі 11975,00грн., квітень 2014 року у сумі 5956,00грн., травень 2014 року у сумі 18061,00грн., липень 2014 року у сумі 17447,00грн., жовтень 2014 року у сумі 7988,00грн., січень 2015 року у сумі 1860,00грн., лютий 2015 року у сумі 17714,00грн., березень 2015 року у сумі 3089,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 25.05.2016 №60/10-36-14-01-13 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.06.2016 №0001111401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 120774,00грн., з яких: 96619,00грн. - основний платіж та 24155,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання став висновок податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 11664,00грн. згідно податкової накладної від 03.12.2013 №2, виписаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Екобетон», у зв'язку з відсутністю її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних; а також неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 84955,00грн. з огляду на відсутність первинних документів, зокрема, податкових накладних, складених за результатами господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віст Групп Лімітед», товариством з обмеженою відповідальністю «Ресанта», Малим приватним підприємством «Ліна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін пауер євроелектрик Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн», Товариством з обмеженою відповідальністю «Град Строй ХХІ», Товариством з обмеженою відповідальністю «НТС Україна», Приватним підприємством «Крепеж Люкс Юг».

Таким чином, податковим органом було поставлено під сумнів правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за грудень 2013 року у розмірі 11664,00грн., за січень 2014 року у розмірі 865,00грн., за лютий 2014 року у розмірі 11975,00грн., за квітень 2014 року у розмірі 5956,00грн., за травень 2014 року у розмірі 18061,00грн., за липень 2014 року у розмірі 17447,00грн., за жовтень 2014 року у розмірі 7988,00грн., за січень 2015 року 1860,00грн., за лютий 2015 року у розмірі 17714,00грн., березень 2015 року у розмірі 3089,00грн. При цьому, реальність господарських операцій позивача з його контрагентами відповідачем під сумнів не ставиться.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Платник податку має право зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу.

Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку-продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

З системного аналізу зазначених норм права вбачається, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними, при цьому це право платник має незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладним і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством для складання та подання податкової звітності з податку на додану вартість. В іншому випадку, без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку-покупець товарів/послуг зобов'язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Екобетон» (постачальник) 20.11.2013 було укладено договір №1163 купівлі-продажу товару. Фактичне виконання договірних відносин між сторонами підтверджується належними первинними документами, зокрема, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631; видатковою накладною від 03.12.2013 №РН-0000203 на суму 69984,00грн.; податковою накладною від 03.12.2013 №2 на суму 69984,00грн., з яких 11664,00грн. - податок на додану вартість.

Судами також встановлено, що податкова накладна від 03.12.2013 №2 була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 04.12.2013, що підтверджується квитанцією №1 з відміткою «документ прийнято».

Доказів надіслання продавцю протягом операційного дня квитанції про неприйняття податкової накладної податковим органом не надано.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності реєстрації податкової накладної від 03.12.2013 №2 в Єдиному реєстрі податкових накладних, обґрунтовано відхилено судами, оскілки вказані посилання було спростовано в процесі розгляду справи.

З урахуванням наведеного та за встановлених обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності у позивача права на віднесення суми податку на додану вартість, зазначеної у податковій накладній №2 до складу податкового кредиту за грудень 2013 року, яка була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за січень 2014 року у розмірі 865,00грн., лютий 2014 року у розмірі 11975,00грн., квітень 2014 року у розмірі 5956,00грн., травень 2014 року у розмірі 18061,00грн., липень 2014 року у розмірі 17447,00грн., жовтень 2014 року у розмірі 7988,00грн., січень 2015 року у розмірі 1860,00грн., лютий 2015 року у розмірі 17714,00грн., березень 2015 року у розмірі 3089,00грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, вищевказані суми податку на додану вартість були включені позивачем до складу податкового кредиту за вказані періоди на підставі первинних документів, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Віст Групп Лімітед», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресанта», Малим приватним підприємтвом «Ліна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін пауер євроелектрик Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн», Товариством з обмеженою відповідальністю «Град Строй ХХІ», Товариством з обмеженою відповідальністю «НТС Україна», Приватним підприємством «Крепеж Люкс Юг» за результатом господарських операцій.

Фактичне виконня спірних господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується належними первинними документами, зокрема, договорами, рахунками, видатковими та податковими накладними, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку. Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за відповідний звітний період.

Також, в процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з поставки позивачу товарів (робіт, послуг), зокрема, податкові накладні, суми податку на додану вартість по яких було віднесено позивачем до складу податкового кредиту у відповідний звітний період, встановили, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства.

Посилання відповідача на те, що податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, не були надані посадовим особам Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області під час перевірки господарської діяльності позивача, обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки згідно листа №311 від 31.05.2016 надісланого позивачем на адресу податкового органу, зазначені первинні документи разом із запереченнями на акт перевірки було скеровано відповідачу. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Таким чином, наведені Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами за спірний звітний період.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 08.06.2016 №0001111401.

Оскільки, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі №810/1985/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду