Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.03.2018 року у справі №264/1617/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 березня 2018 року

Київ

справа №264/1617/17

адміністративне провадження №К/9901/995/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 28 вересня 2017 року (головуючий суддя - Іванченко А. М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (головуючий суддя - Гаврищук Т.Г., судді - Блохіна А.А., Сухарьок М.Г.),

у адміністративній справі №264/1617/17 за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в мсті Маріуполі (далі - Управління ПФУ) про визнання дій неправомірними та проведення перерахунку пенсії,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати дії Управління ПФУ щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі довідки Прокуратури Донецької області від 22 лютого 2017 року №18-57-193 неправомірними; скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії з більшого заробітку від 9 березня 2017 року №967; зобов'язати Управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії на підставі довідки Прокуратури Донецької області від 22 лютого 2017 року №18-57-193 про розмір фактичної заробітної плати відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати починаючи з 1 березня 2017 року без обмежень граничного розміру пенсії та виплати різницю в розмірі пенсії за минулий час (12 місяців) з 1 березня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог частин тринадцятої, вісімнадцятої статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, яка діяла на момент призначення пенсії; далі - Закон № 1789-ХІІ) Управління ПФУ протиправно не перерахувало йому пенсію на підставі довідки Прокуратури Донецької області.

Постановою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що внесені зміни до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частина тринадцята, вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, яка діяла на час призначення пенсії. Вважає, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках без обмеження її граничного розміру, що діяла на момент призначення пенсії.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та з 2003 року отримує пенсію за вислугою років, відповідно до вимог статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в розмірі 90 відсотків середньомісячного заробітку на час виходу на пенсію.

1 березня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчим працівникам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» та надав довідку Прокуратури Донецької області від 22 лютого 2017 року №18-57-193 про розмір середньомісячного заробітку станом на 1 грудня 2015 року.

Рішенням від 9 березня 2017 року №967 Управління ПФУ відмовлено позивачу у перерахунку пенсії через відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на час звернення позивача до органу пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенсії та до теперішнього часу Кабінетом Міністрів України не визначений порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру». Зокрема, статтею 50-1 цього Закону, за якою позивачу призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).

Частина вісімнадцята статті 50-1 цього Закону у редакції, чинній до 15 липня 2015 року передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року делегував Уряду.

Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої , шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Отже, на час прийняття постанови Кабінетом міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013, з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова КМУ № 1013), якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, якими частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 3 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи наведені положення джерел права, з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону України № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року (справа №711/6019/16-а).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача законних підстав для здійснення позивачу перерахунку пенсії, відповідно до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», оскільки положення цієї статті втратили чинність, у зв'язку з чим, відмовили у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставними, і не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки відсутність правового врегулювання не може свідчити про звуження існуючих прав позивача саме з боку органів Пенсійного фонду.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 28 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду