Історія справи

Постанова КАС ВП від 02.02.2023 року у справі №260/871/21
Постанова КАС ВП від 02.02.2023 року у справі №260/871/21
Постанова КАС ВП від 02.02.2023 року у справі №260/871/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 260/871/21

адміністративне провадження № К/990/33489/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №260/871/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області

про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Глаголи Віталія Степановича

на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року (головуюча суддя: Луцович М.М.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Коваль Р.Й., судді: Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У березні 2021 року адвокат Глагола Віталій Степанович в інтересах ОСОБА_1 й ОСОБА_2 пред`явив позов до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, у якому просив суд:

- поновити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 строк на звернення до суду із позовною заявою як такий, що пропущено з поважних причин;

- визнати протиправними і скасувати пункти 1 та 2 наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 31 березня 2014 року №377 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Рахівського РВ УМВС», стосовно звільнення із органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_2 (пункт 1 наказу) та майора міліції ОСОБА_1 (пункт 2 наказу);

- визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 4 квітня 2014 року №62о/с «По особовому складу» стосовно звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас (із поставленням на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) майора міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області та поновити його на раніше займаній посаді;

- визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 16 квітня 2014 року №69о/с «По особовому складу» стосовно звільнення зі служби в органах внутрішніх справ у запас (із поставленням па військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) майора міліції ОСОБА_2 , старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області та поновити на раніше займаній посаді;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 4 квітня 2014 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2014 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог адвокат зазначав, що оскаржуваними наказами позивачі були звільнені зі служби в органах внутрішніх справ у запас за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

У своїх доводах представник указав на те, що причиною звільнення було повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України, відомості про яке внесеного до ЄРДР за №42014070140000004 від 30 березня 2014 року. Водночас зауважував, що вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2019 року у справі №305/2022/14-к, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, позивачі виправдані у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень. Зазначав, що копії вироку й ухвали були отримані 9 лютого 2021 року.

У цьому контексті представник доводив, що притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності з наступним звільненням за порушення дисципліни, за недоведеною виною, є протиправним. Стверджував, що виправдувальний вирок суду є підставою для поновлення позивачів на роботі.

22 березня 2021 року Закарпатський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 17 травня 2021 року суд роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у два самостійні провадження. Одночасно з цим, суд ухвалив розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 в межах справи №260/871/21, а вимоги ОСОБА_2 ухвалив виділити й розглядати в окремому (самостійному) провадженні.

Ухвалою суду від 27 серпня 2021 року суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та залучив цю особу до участі в справі №260/871/21 в якості відповідача.

Надалі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області подало клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

На указане клопотання представник позивача подав письмові заперечення.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року, задоволено клопотання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про залишення позовної заяви без розгляду та залишено позовну заяву без розгляду.

Місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до адміністративного суду, що установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки подав позовну заяву майже через сім років з дня коли він дізнався про обставини, які слугували причиною звернення до суду, а саме: прийняття оскаржуваних наказів про звільнення з роботи від 31 березня 2014 року №377, від 4 квітня 2014 року №62о/с.

Водночас суд указав на відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку.

У цьому контексті суд зауважив, що притягнення чи не притягнення позивача до кримінальної відповідальності та/або наявність чи відсутність в його діях ознак кримінального правопорушення не слугувало підставою винесення оскаржуваних наказів і звільнення з роботи. Зокрема, ОСОБА_1 звільнено з роботи за грубе порушення статті 7 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ», Присяги працівника органів внутрішніх справ, Закону України «Про міліцію», наказів МВС України №81-2007, №157-2007, що проявилося у підозрі до замаху на вчинення крадіжки.

На основі цього суд констатував, що підставою винесення наказів про звільнення слугувало порушення позивачем дисципліни, що проявилося саме у підозрі до замаху на вчинення крадіжки, а не притягнення позивача до кримінальної відповідальності за її вчинення.

З урахуванням цих обставин і міркувань суд дійшов висновку, що розгляд в порядку кримінального судочинства питання щодо наявності чи відсутності в діях позивача ознак кримінального правопорушення не позбавляло його можливості звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом щодо оскарження наказів про звільнення з роботи, винесених за порушення позивачем дисципліни, на підставі пункту «є» статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Натомість незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

21 листопада 2022 року представник позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Скаржник зазначає, що жодна із норм, що перелічені в оскаржуваних наказах, не містять формулювання чи переліку дисциплінарного проступку працівника міліції як підозра у вчиненні крадіжки, тим паче підозра до замаху.

Також скаржник стверджує, що формулювання звільнення позивача як «грубе порушення дисципліни, що проявилося у підозрі до замаху на вчинення крадіжки з житлового будинку» не охоплюється підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а є підмінним до того, що зазначене у підпункті «й» (притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення).

На цій основі скаржник вважає, що позовна заява залишена без розгляду необґрунтовано.

Головне управління Національної поліції у Закарпатській області не подало відзиву на касаційну скаргу. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження доставлена до його Електронного кабінету 1 грудня 2022 року.

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області теж не подало відзиву на касаційну скаргу, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримало 7 грудня 2022 року.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Зі змісту наведених норм випливає, що строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ з 12 листопада 2001 року; остання займана посада - старший оперуповноважений СКР Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області; спеціальне звання - майор міліції.

Відповідно до пункту 2 наказу в.о. начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 31 березня 2014 року №377 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Рахівського РВ УМВС» майора міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області, було звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом «є» статті 64 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Згідно з наказом в.о. начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 4 квітня 2014 року №62о/с «По особовому складу» майора міліції ОСОБА_3 , старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області, було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас (з постановленням на військовий облік) за пунктом «є» статті 64 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Підстава: пункт 2 наказу від 31 березня 2014 року №377.

Копія наказу про звільнення надсилалися ОСОБА_3 листом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 4 квітня 2014 року за №2/570, копія якого є в матеріалах особової справи позивача.

Згідно із оскаржуваними наказами ОСОБА_3 було звільнено з роботи за грубе порушення статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Присяги працівника органів внутрішніх справ, Закону України «Про міліцію», наказів МВС України №№81-2007, 157-2007, що проявилося у підозрі до замаху на вчинення крадіжки.

Як видно зі штампу на конверті, позовна заява була здана на пошту 9 березня 2021 року.

У суді першої інстанції позов був зареєстрований 15 березня 2021 року.

На основі цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 пред`явив позов майже через сім років з дня коли він дізнався про обставини, які слугували причиною звернення до суду, а саме: винесення оскаржуваних наказів про звільнення з роботи від 31 березня 2014 року №377, від 4 квітня 2014 року №62о/с, тобто з пропуском місячного строку.

Зрештою місцевий суд не знайшов поважних причин для пропущення ОСОБА_3 строку звернення до адміністративного суду.

Ці висновки суду першої інстанції, які підтримав апеляційний суд, Верховний Суд вважає правильними.

Спір з приводу оскарження ОСОБА_3 наказу про звільнення з органів внутрішніх справ та поновлення його на службі в органах внутрішніх справ є спором з приводу проходження публічної служби. Відтак строк звернення до адміністративного суду в цій справі складає один місяць з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як видно із матеріалів справи, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області надсилало позивачу копію наказу про звільнення. Тож з дати отримання його копії позивач повинен був дізнатися про своє звільнення з органів внутрішніх справ. Сукупність обставин справи указує на те, що позивач не міг не знати про це звільнення. Проте позов пред`явлений майже через сім років після прийняття оскаржуваних наказів.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в тому, що передумови для прийняття оскаржуваних наказів пов`язані з питанням порушення дисципліни, а не притягнення позивача до кримінальної відповідальності.

Відтак є обґрунтованим висновок судів попередній інстанцій про те, що розгляд в порядку кримінального судочинства питання щодо наявності чи відсутності в діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15 та частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України, не позбавляв його можливості звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом щодо оскарження наказів про звільнення з роботи, винесених за порушення позивачем дисципліни, на підставі підпункту «є» пункту 64 Положення про проходження служби.

Крім цього, Суд зауважує, що по своїй суті касаційні доводи побудовані на твердженні про те, що роботодавець неправильно вказав підставу звільнення в оскаржуваних наказах. Однак такі аргументи не пояснюють причину пропуску строку звернення до суду.

Позивач був звільнений на основі підпункту «є» пункту 64 Положення про проходження служби (за порушення дисципліни), а не підпункту «й» пункту 64 цього Положення (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов`язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», або кримінального правопорушення).

Обставини цієї справи не викликають сумніву в тому, що позивач знав про фактичні й юридичні підстави свого звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

Аргументи касаційної скарги не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права позивач був об`єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду.

Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 без поважних причин пропустив строк звернення до суду й відсутні підстави для поновлення цього строку, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного й обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не допустили порушень процесуального закону при ухваленні судових рішень, тому відсутні підстави для їхнього скасування чи зміни.

За таких обставин і міркувань у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глаголи Віталія Степановича залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду