Перше вето Президента України Петра Порошенко

Президент України Петро Порошенко вперше використав своє конституційне право «вето» на прийнятий 19 червня 2014р. Верховною Радою України ЗУ «Про правовий статус осіб, які змушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України».

Деякі особи можуть докорити Президенту України у такому вчинку, в такий скрутний для вимушених переселенців час, але аргументи голови держави перед Верховною Радою України стосуються здебільшого питань юридичної техніки, а не відмови по суті, тому заслуговують на врахування. Так, Петро Порошенко вважає закон недосконалим у зв’язку з тим, що «закон в цілому носить скоріше декларативний характер і не впроваджує досконалих механізмів надання державної допомоги, захисту конституційних прав і законних інтересів вимушених мігрантів.»

Зокрема в законі неузгоджені базові поняття, що не дозволяє чітко визначити коло осіб – вимушених переселенців, які будуть мати право на державну допомогу, не визначені підстави для отримання державної допомоги переселенцями, які можуть визнаватися обґрунтованими (так і необґрунтованими), не визначено, які органи підтверджують такі підстави, не визначені конкретні правопорушення та злочини, при скоєнні яких особа позбавляється права отримати посвідчення мігранта, тощо.

Так зване право президентського вето на закон передбачено ст. 94 Конституції України, де зокрема зазначено: «Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.» Верховна Рада України може подолати «вето Президента України» двома третинами від її конституційного складу, тобто 300 голосами. Тоді діє наступна норма Конституції України: «якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.»