«Печенізький та інші проти України»: Суд, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги, не здійснив жодних спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були вони повідомлені про них будь-яким іншим чином (08 листопада 2018 р.)

«Печенізький та інші проти України»: ЄСПЛ констатував порушення Конвенції у зв’язку з тим, що суд, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги, не здійснив жодних спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були вони повідомлені про них будь-яким іншим чином (п. 1 ст. 6 Конвенції, заява № 63510/11 та 18 інших заяв, від 08 листопада 2018 року)

Фабула справи: заявники скаржилися на порушення принципу рівності сторін у зв’язку з неврученням їм національними судами апеляційних скарг або неповідомленням їх будь-яким іншим чином про апеляційні скарги, подані у їхніх справах.

Розглядаючи означені заяви, ЄСПЛ нагадав, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про це. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Недотримання цього принципу ставить під загрозу впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи.

На національні суди покладено обов’язок з’ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Нагадаємо, що у рішенні в справі «Лазаренко та інші проти України», на яке посилається ЄСПЛ, Суд зазначає, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії, а отже й дотримання у такий спосіб принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагали, щоб у випадку надсилання судових документів поштою, вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, мала повернути до суду розписку про його одержання, а національне законодавство чітко вимагало, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи. Якби цю процедуру було дотримано, то в матеріалах справи містилось би підтвердження про отримання. Уряд не пояснив, чому не було дотримано процедури, передбаченої Кодексом, а, як стверджувалось, замість цього було використано звичайне поштове відправлення. При цьому не було жодного офіційного рішення чи нормативного акта, які передбачали б цю альтернативну форму вручення. Більше того, документи у матеріалах справ деяких заявників на національному рівні чітко вказують, що для відправлення заявникам документів мало бути використано саме рекомендовану кореспонденцію, а не звичайне невідслідковне поштове відправлення.

ЄСПЛ вже встановлював, що коли національне законодавство передбачає можливість вибору засобів повідомлення (повідомлення за допомогою телефонного зв’язку), на національні суди все ще покладається обов’язок з’ясувати, чи були їхні сповіщення про інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, внести відповідні відомості до тексту рішення. Проте немає підстав або інших документів, які дозволили б вважати, що у справах заявників було використано або передбачено іншу форму повідомлення, ніж надсилання поштовим зв’язком. При цьому у випадку надсилання за допомогою поштового зв’язку українське законодавство не дає права вибору: має використовуватись рекомендована кореспонденція.

У цій справі, розглянувши всі надані матеріали та за відсутності будь-яких доказів належного інформування заявників, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги та не здійснивши спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін. Отже, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: рішення у справі «Біла та інші проти України», заява № 36245/12 та 10 інших заяв, наведених у переліку в додатку до рішення, від 20 грудня 2018 року;

рішення у справі «Ісаєв та інші проти України», заява № 1292/14 та 16 інших заяв, наведених у переліку в додатку до рішення, від 6 грудня 2018 року;

рішення у справі «Лазаренко та інші проти України», заява № 70329/12 та 5 інших заяв, наведених у переліку в додатку до рішення, від 27 червня 2017 року.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ПЕЧЕНІЗЬКИЙ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF PECHENIZKYY AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 63510/11 та 18 інших заяв - див. перелік у додатку до рішення)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

08 листопада 2018 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Печенізький та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайєр (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),

Лятіф Гусейнов (L?tif Hьseynov), судді,

та Лів Тігерштедт (Liv Tigerstedt), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 жовтня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на позбавлення їх можливості надати свої зауваження на апеляційні скарги, подані відповідачами у їхніх справах.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНІ ТАМАРИ ПАВЛІВНИ КАЛАШНІКОВОЇ

6. Щодо скарг заявника у заяві № 39965/13 Суд зазначає, що

18 січня 2018 року, під час розгляду справи у Суді, заявник помер. Дружина заявника, пані Тамара Павлівна Калашнікова заявила про своє бажання підтримувати заяву від імені її чоловіка. Оскільки таке клопотання відповідає практиці Суду, він не вбачає підстав для відмови у його задоволенні (див., серед інших джерел, рішення у справах «Беньямінсон проти України» (Benyaminson v. Ukraine), пункт 83, заява № 31585/02, від 26 липня 2007 року; «Петро Корольов проти Росії» (Petr Korolev v. Russia), заява № 38112/04, пункти 43 – 45,

від 21 жовтня 2010 року; «Сергій Денисов та інші проти Росії» (Sergey Denisov and Others v. Russia), заява № 1985/05 та 4 інші заяви,

пункти 73 – 75, від 19 квітня 2016 року та «Горватова проти Словаччини» (Horvбthovб v. Slovakia), заява № 74456/01,

пункти 25 – 27, від 17 травня 2005 року). Проте у цьому тексті посилання робитимуться на заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися на порушення принципу рівності сторін у зв’язку з неврученням їм національними судами апеляційних скарг або неповідомленням їх будь-яким іншим чином про апеляційні скарги, подані у їхніх справах. Вони посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:

Пункт 1 статті 6

«Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру…»

8. Суд нагадує, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про це (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див., рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotiтр v. Latvia) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016 та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 та 18, від 06 лютого 2001 року).

9. Може тому на національні суди покладено обов’язок з’ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див., рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).

10. У справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine) (заява № 70329/12 та 5 інших заяв, від 27 червня 2017 року) Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

11. Розглянувши всі надані матеріали та за відсутності будь-яких доказів належного інформування заявників, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги та не здійснивши спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви;

2. Вирішує, що пані Калашнікова, дружина заявника у заяві № 39965/13, має locus standi у провадженні;

3. Оголошує заяви прийнятними;

4. Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1

статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю цивільних проваджень;

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 листопада 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Лів Тігерштедт

(Liv Tigerstedt)

В.о. заступника Секретаря

Йонко Грозєв

(Yonko Grozev)

Голова