Обов’язок зареєструвати податкові накладні лежить у площині відносин «платник – держава», тому його порушення не є автоматичним порушенням договору в розумінні цивільного права – ОП КГС ВС (справа № 904/2953/24)

Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У цій справі подано позов про стягнення договірної неустойки за порушення зобов’язань з реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, із чим погодився суд апеляційної інстанції.

На розгляд ОП КГС ВС передано питання щодо потреби відступити від висновку про те, що невиконання або неналежне виконання умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання.

Колегія суддів залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій, зробивши такі висновки.

Порядок складання та реєстрації податкових накладних унормовано ПК України, який за п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила «дозволено все, що не заборонено», як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов’язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.

ОП КГС ВС виснувала, що обов’язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов’язком платника податку в публічно-правових відносинах, а не обов’язком перед покупцем. Включення до приватноправового договору обов’язків, які належать до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює їх на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми.

Отже, таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності. Відповідно, сторони не можуть визначати взаємні права та обов’язки у спосіб, який суперечить чинному публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин усупереч наявним у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов’язку, як і його зміни та припинення.

Постанова ОП КГС ВС від 6 лютого 2026 року у справі № 904/2953/24 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133947007.