Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?

Трансплантація дозволяє врятувати життя багатьох людей і відновити основні функції, коли ніяких інших ефективних альтернатив не існує. За десятки років трансплантація стала однією з успішних видів практики в нашому світі. Однак між різними країнами існують великі відмінності в доступі до відповідних операцій з трансплантації.

1 січня 2019 року було введено в дію новий Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» (далі – Закон) та одночасна визнано таким, що втратив чинності Закон України «Про трансплантацію органів ті інших анатомічних матеріалів людині». Ви запитаєте, які ж відбулись зміни? Наводимо перелік основних змін:

1. Розширення термінів. З першої статті можна звернути увагу на те, що термінологія була розширена. Нові терміни дають змогу більш корректно розуміти положення закону. Також внесено зміни до ст. 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» в якому вказано, що медичні працівники зобов’язані надавати медичну допомогу у повному обсязі пацієнту, який знаходяться в невідкладному стані. Активні заходи щодо підтримання життя пацієнта припиняються у разі, якщо стан людини визначається як незворотна смерть. Моментом незворотної смерті людини є момент смерті головного мозку або біологічна смерть. Смерть мозку визначається при повному і незворотному припиненні всіх його функцій, що реєструється при працюючому серці і штучній вентиляції легень. Біологічна смерть людини визначається при незворотному припиненні кровообігу та дихальних функції, поява ранніх та/або пізніх трупних змін. Отже, законодавець ввів досить важливі поняття для регулювання медичної сфери.
2. Діяльність із трансплантації дозволяється закладам охорони здоров’я та науковим установам усіх форм власності. Попереднім законом було встановлено певні обмеження, а саме трансплантацію мали право здійснювати тільки державні та комунальні заклади охорони здоров’я. У новому законі трансплантацію мають право здійснювати заклади охорони здоров’я, які мають ліценцію на медичну практику, що передбачає надання медичної допомоги із застосуванням трансплантації та/або здійснення діяльності пов’язаної з трансплантацією (ст. 6 Закону). Однак, заклади, які відповідають вище зазначеним критеріям повинні бути внесені до відповідного переліку, який затверджує Міністерство охорони здоров’я України. Проте сьогодні даного переліку ще не існує.
3. Введена нова посада трансплант-координатор. Транплант-координатор – це працівник закладу охорони здоров’я, який здійснює трансплант-координацію (діяльність, спрямовану на забезпечення отримання анатомічних матеріалів людини та надання їх для трансплатнації). Важливим, є те, що трансплант-координатор не може входити до складу консиліуму лікарів, який здійснює констатацію смерті мозку людини, брати учать у вилученні анатомічного матеріалу та проведенні трансплантації, тому що він виступає як заінтересована особа. До його основних функцій, належить: виявлення потенційного донора; встановлення наявності в реєстрі відомостей про надання згоди або незгоди на посмертне донорство потенційним донором; отримання згоди на вилучення з тіла потенційного донора анатомічних матеріалів; організація вилучення, зберігання і перевезення анатомічних матеріалів людини (ст. 10 Закону). У разі якщо померла особа за життя не висловила своєї згоди або незгоди на посмертне донорство трансплант-координатор запитує про згоду на вилучення анатомічних матеріалів особисто у другого з подружжя або в одного з близьких родичів, а у разі відсутності останніх у особи яка зобов’язалася поховати померлу особу (ст. 16 Закону). Дана згода висловлюється в обов’язковій письмовій формі. Однак, на даний час ще не прийнято положення про трансплант-координатора та трансплант-координацію.
4. Єдина державна інформаційна система трансплантації (далі – ЄДІСТ). Дана інформаційна база призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, обробки інформації та здійснення автоматизованого об’єктивного і неупередженого розподілу анатомічних матеріалів людини, визначення пари «донор-реципієнт». У старому законі було вказано, що в ЄДІСТ вносяться відомості про реципієнтів та осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами у разі смерті. У новому законі збільшена кількість реєстрів, вона включає попередні два, а також реєстр анатомічних матеріалів людини, призначених для трансплантації; реєстр живих донорів; реєстр осіб з трансплантованими анатомічними матеріалами; реєстр закладів, що проводять трансплантацію; реєстр трансплант-координаторів (ст. 11 Закону). Нині ЄДІСТ ще не функціонує і знаходиться на стадії розробки, а положення про ЄДІСТ також не прийняли.
5. Внесення відмітки про надання згоди або незгоди на посмертне донорство до паспорта громадянина України та/або посвідчення водія України. Дана відмітка вноситься за бажанням особи після внесення відомостей про згоду або незгоду на посмертне донорство до ЄДІСТ (ст. 16 Закону). Це новела Закону. Залишається проблема, яка полягає в тому, що на сьогодні форми та зразку письмової заяви щодо згоди або незгоди на посмертне донорство ніяким нормативно-правовим актом не регулюється.
6. Пересадка людині анатомічних матеріалів тварини забороняється. У старому законі передбачалась трансплантації анатомічних матеріалів взятих у людини або тварини. Положеннями ст. 18 Закону заборонили пересадку людині органів та анатомічних матеріалів тварини. Для імплантації людини можуть застосовуватись ксеноімплантати – медичні вироби, що виготовлені з анатомічних матеріалів тварин та використовуються для імплантації (наприклад використовують шкіру свині для пересадки шкіри людині). Водночас ксеноімплантати виготовлятимуть не з усіх тварин, а тільки з тих, які відповідають вимогам, затвердженими Кабінетом Міністрів України (якого на даний час також немає).

Однак ще є декілька невирішених питань, одне з них: «Чи всі можуть бути живими донорами?» На це питання, закон відповідає так: «живим донором може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа» (ст.14 Закону). Заборонено вилучати анатомічні матеріали у живих осіб, які утримуються у місцях відбування покарань; іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні; страждають на тяжкі психічні розлади; мають захворювання, що можуть передатися реципієнту; надали раніше орган або частину органу для трансплантації; вагітним.

У процесі прийняття нового Закону було досить гострим питання презумпції згоди або незгоди. Презумпція згоди означає, що кожна особа, якщо за життя вона не написала відмову про заборону передачі своїх органів може стати потенційним донором. Презумпція незгоди означає, якщо стан людини визнано як незворотна смерть, вилучатимуть органи для трансплантації тільки в разі надання згоди на посмертне донорство. За новим Законом встановлено презумпцію незгоди. Згідно опитувань соціологічної групи близько 60% українців підтримали пожертвувати свої анатомічні матеріали після смерті. Наприклад в Ізраїлі діє так звана картка донора «Аді» – кожен, хто підписується під цією карткою, засвідчує свою згоду на пересадку органів після смерті. У разі нещасного випадку, внаслідок якого людина зазнала травм, не сумісних з життям, консиліум лікарів констатує смерть головного мозку. Якщо є відмітки у документах про згоду померлого на донорство або немає протилежних відміток, лікарі без згоди родичів приймають рішення про вилучення здорових органів.

Отже, новий Закон значно краще регулює питання трансплантації в Україні. Однак, на даний час реалізація Закону є великою проблемою через те, що уряд не розробив та не затвердив низку нормативно-правових актів для повноцінного функціонування даного Закону.

Наші контакти: http://holgroup.com.ua/ https://www.facebook.com/HolGroup.com.ua/ https://www.instagram.com/hol_group/

Автор консультації: HolGroup