Мораторій на проведення перевірок суб’єктів господарювання – заборона чи обмеження?

Не зважаючи на достатню кількість прийнятих за останній час нормативно-правових актів, які створили умови для поліпшення бізнесу у різних сферах господарської діяльності, контролюючі органи, враховуючи відсутність єдиного підходу до визначення підстав проведення перевірки в умовах дерегуляції, користуються зазначеними прогалинами, що, у свою чергу, відображається на діяльності суб’єктівгосподарювання.

Нагадаємо, що вимогамизаконів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII та «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII встановлено мораторій на проведення перевірок суб’єктів господарювання контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України).

Зокрема, відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня2014 року № 71-VIII у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Аналізуючи вже наявну судову практику, зокрема, рішення судів, прийнятих в порядку адміністративного судочинства, предметом яких є оскарження рішень органів державного контролю в частині проведення перевірок суб’єктів господарювання, можна зробити висновок, що органи державного контролю трактують положення зазначених вище нормативно-правових актів як мораторій на проведення перевірок лише для органів Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України. Із зазначеними доводами та твердженнями ані судді, ані Державна регуляторна служба України не погоджуються.

Так, суди при прийняті рішень, задовольняючи позовні вимоги суб’єктів господарювання, аргументують свою позицію тим, що відповідно до положень Закону України «По основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» під поняттям «державного нагляду (контролю)» слід розуміти діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі – органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища, а тому поняття «контролюючий орган», що застосоване у п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII слід трактувати через призму саме Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а не лише через норми податкового законодавства.

Крім цього, ще не менш важливим аргументом при прийнятті рішень судами є акцентування уваги саме на підставах проведення перевірок суб’єктів господарювання за відсутності обов’язкової згоди Кабінету Міністрів України, а саме на наявності документального підтвердження обсягу доходу (фінансового звіту) господарюючого суб’єкту (до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік) для включення його до плану здійснення заходів державного нагляду (контролю).

Виникає логічне питання: яким чином «контролюючий орган» здійснює аналіз фінансової діяльності суб’єкта?

Як показує практика, органами державного контролю взагалі не вживається заходів до фактичного з’ясування зазначених обставин, а включення суб’єктів господарювання здійснюється на підставі вже наявної інформації, яка, доречі, не завжди оновлюється своєчасно. Наприклад, до плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) дуже часто включаються суб’єкти господарювання, які є більш-менш відомі (так звані «фінансово спроможні» підприємства), або взагалі які вже не здійснюють господарську діяльність, або змінено назву підприємства, або взагалі підприємство ліквідовано тощо.

Слід зазначити, що під терміном «оприлюднення звітності» розуміється офіційне подання фінансової звітності до органів виконавчої влади та органів державного контролю(наприклад, Державний комітет статистики України, Державна фіскальна служба України, Антимонопольний комітет України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку), інших установ і організацій, яким відповідно до законодавства України надано повноваження для отримання бухгалтерської та фінансової звітності від суб’єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством (п. 4 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зазначена позиція суддів, на мою думку, є дуже слушною та такою, що відповідає задекларованій позиції керівництва держави щодо створення сприятливих умов для ведення бізнесу.

З огляду на викладене, під мораторієм на проведення перевірки слід розуміти саме «обмеження», а не «заборону», оскільки проведення перевірок суб’єктів господарювання не забороняєтьсявзагалі, а законодавством визначено ряд обов’язкових та вичерпних підстав для їх проведення.

Крім цього, варто зазначити, що на більшості офіційних інтернет-порталах органів державного контролю розміщуються плани здійснення заходів державного нагляду (контролю) із зазначенням конкретних суб’єктів господарювання, що, у свою чергу, може надати можливість своєчасно захистити свій бізнес від можливого тиску контролюючих органів та безпідставного проведення перевірок.

І на останок, рerlegisactiоnes!Незабувайте, що діяти треба законним чином!

У разі виникнення питань, радимо Вам звернутися до нашої Компанії з приводу надання більш детального роз’яснення та отримання допомоги у їх вирішенні.

Автор: Волкович Ольга,

начальник відділу загальної юридичної практики

Міжнародна юридична компанія LEXLIGA