КЦС ВС роз’яснив застосування гарантій захисту трудових прав викривача корупції

​​Позивач оскаржив у суді звільнення з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказав, що він є посадовою особою, відповідальною за реалізацію Антикорупційної програми підприємства (Уповноважений), однак його звільнили без погодження з НАЗК; за результатами службового розслідування було запропоновано накласти дисциплінарне стягнення також на інших осіб, але санкції застосовано лише до нього; він неодноразово повідомляв керівника підприємства про те, що є викривачем корупції.

Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд скасував це рішення, відмовив у задоволенні позовних вимог, у тому числі з тих підстав, що попередня згода НАЗК не потрібна.

Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду задовольнив касаційні скарги НАЗК та представника позивача, скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Звільнення Уповноваженого без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові НАЗК в наданні згоди на звільнення такої особи є порушенням п. 2 ч. 5 ст. 64 Закону України «Про запобігання корупції».

Загальні засади гарантій захисту трудових прав викривача закріплені в Директиві Європейського Парламенту і Ради ЄС 2019/1937 від 23 жовтня 2019 року про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства ЄС.

Згадайте новину: Щось у лісі здохло... Колишньому держвиконавцю, якого звинувачували в корупції, присудили 3,5 мільйони за кримінальне переслідування

Відповідно до ст. 19 Директиви держави-члени вживають необхідних заходів для заборони будь-якої форми переслідування осіб, які повідомили про порушення, зокрема, відсторонення, скорочення, звільнення чи рівнозначних заходів.

У ст. 2-1 КЗпП України передбачено заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників через повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.

Як зазначено в ч. 1 ст. 53-3 Закону України «Про запобігання корупції», права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону. Отже, особа набуває статусу викривача з моменту повідомлення інформації про порушення вимог Закону іншою особою.

Згідно з ч. 1 ст. 53-4 Закону, зокрема, викривача не може бути звільнено з роботи, піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу у зв’язку з повідомленням.

До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця вибіркового характеру, які не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях (абз. 2 ч. 1 ст. 53-4 Закону).

При цьому передбачені ст. 53-4 Закону гарантії застосовуються не лише за фактом того, що особа є викривачем, а за умови наявності зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривача.

Водночас наявність такого зв’язку презюмується й обов’язок доказування його відсутності покладається на відповідача (ч. 5 ст. 21 Директиви, ст. 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції встановив, що дисциплінарне стягнення відповідна комісія запропонувала накласти на позивача та інших посадових осіб, однак застосоване воно тільки до нього.

Встановивши, що позивач набув статусу викривача з моменту повідомлення про корупційне порушення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що його звільнено з порушенням вимог абз. 2 ч. 1 ст. 53-4 Закону, оскільки відповідач застосував до позивача, який має статус викривача, негативні заходи впливу, які хоч і мають ознаки формально правомірних, однак є вибірковими.

Постанова Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 761/8294/21 (провадження № 61-4650св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110395768.