Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру

1. Дана стаття передбачає застосування до засуджених лише одного виду заходів медичного характеру - примусового. Примусові заходи медичного характеру застосовуються відносно засуджених, що страждають на хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Ці заходи можуть застосовуватись лише на підставі судового рішення, що і обумовлює примусовість їх виконання адміністрацією органів та установ виконання покарань.
2. Примусове лікування застосовується у двох випадках: перший - коли воно призначено засудженому вироком суду відповідно до ст. 96 КК України, другий - коли таке лікування вироком призначене не було, а потреба у ньому виникла вже при відбуванні покарання.
3. Хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: "Основи

законодавства України про охорону здоров'я"; закони України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення", "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення"; "Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб", затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 р. № 133 та ін.

Соціально небезпечними захворюваннями є туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

1. Порядок здійснення примусового лікування регламентований спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України та Державного департаменту України з питань виконання покарань "Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань".
2. Підставою для застосування примусового лікування є медичний висновок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого лікування. Медичний висновок має значення одного з доказів, який підлягає перевірці та оцінці судом. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхідність застосування примусового лікування для суду не обов'язкові. Призначення примусового лікування - право, а не обов'язок суду. Свою незгоду він повинен мотивувати у рішенні.

Суддя розглядає зазначені питання з участю прокурора, представника адміністрації установи або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань. На постанову суду з цих питань протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

6. При виявленні в засудженого, який проходить примусове лі кування, протипоказань щодо його проведення медична комісія у складі начальника медичної частини установи виконання пока рань, лікаря психіатра-нарколога та лікаря-терапевта вирішує пи тання про припинення лікування. Рішення приймається після ре тельного обстеження хворого. Матеріали про припинення ліку-

вання передаються комісією адміністрації установи виконання покарань для направлення в суд.

7. Відмова від лікування, призначеного у примусовому порядку, є серйозним порушенням режиму відбування покарання. Після того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, його карають правами начальника установи виконання покарань на підставі подання начальника медичної частини.