1. У даній нормі реалізується сформульований у ст. 93 КВК України принцип про відбування засудженими до позбавлення волі особами всього строку покарання, як правило, в одній установі.
Встановлені законом підстави до залишення певного контингенту засуджених після досягнення вісімнадцятирічного віку у виховній колонії з урахуванням відносно невеликих термінів покарання, що зазвичай призначається неповнолітнім, а також можливості застосування до них умовно-дострокового звільнення, дають можливість практично реалізовувати названий принцип відносно значного числа засуджених, які тримаються у виховних колоніях.
2. Підставами залишення засуджених, які досягли вісімнадця тирічного віку, у виховній колонії є: необхідність закріплення ре зультатів виправлення, завершення загальноосвітнього або профе сійно-технічного навчання.
Для залишення засудженого в колонії достатньо будь-якої з двох перелічених ознак, хоча вони зазвичай бувають тісно взаємо-
476
пов'язані. При цьому зовсім не обов'язковим є повне виправлення засудженого, хоча вся поведінка засудженого повинна об'єктивно підтверджувати настання достатньо вагомих змін, які характеризують, що засуджений почав ставати на шлях виправлення.
3. Закон обмежує термін, на який засуджений може бути зали шений у виховній колонії - до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти двох років.
- Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради (про її склад, повноваження та форми діяльності дивись коментар до ст. 147 КВК України) постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх. Обов'язкове узгодження зі службою у справах неповнолітніх дає можливість здійснювати їй громадський контроль за правильним вирішенням даних питань адміністрацією установи.
- Можливі випадки, коли за формальними ознаками засуджений підлягає залишенню в колонії, однак адміністрація не вирішує це питання позитивно. Формулювання закону "можуть бути залишені" в колонії означає право, а не обов'язок адміністрації позитивно вирішити це питання. Якщо з якихось міркувань адміністрація вважає недоцільним подальше перебування засудженого в колонії, то вноситься подання про його переведення до виправної колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання, у якому викладаються свої міркування.
6. Ч. 2 статті, що коментується, поширює на осіб, які досягли повноліття та залишені у виховній колонії, умови відбування по карання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечен ня, установлені для неповнолітніх засуджених. Це означає, що будь-яке самовільне посилення режиму та умов відбування пока рання відносно даної категорії осіб, створення їм більш важких умов, є неприпустимим.
Змінюватись можуть лише форми виховного процесу, виходячи з вікових особливостей даних засуджених, інтересів, духовних та інших потреб, необхідності підготовки до життя після звільнення. Виключення складають лише умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, котрі встановлюються відповідно до законодавства про працю.
page
youtube
