Концепція зловживання правами входить у конфлікт з обов’язками адвоката

«Не слід прирівнювати етичну поведінку захисника до поведінки, яка влаштовує суддю»

— Ганно Валеріївно, невже можливо об’єднати цінності представників професій, які у суді виступають процесуальними опонентами та ще й самих суддів?

— Не тільки можливо, але й необхідно! Обрання для курсу з етики суддів, прокурорів та адвокатів не є раптовим. Адже згідно із розд.VIII Конституції саме ці суб’єкти відповідальні за якість правосуддя в Україні.

І навряд хтось буде заперечувати, що в діяльності цих трьох професій етика має стояти на першому місці. Вона навіть випереджає знання та майстерність. Бо законник, який нехтує етичними нормами, який утратив рамки порядності і людяності, зрештою за результатами своєї роботи завжди перетворюється на злочинця.

Тож спільних цінностей насправді чимало. Візьмемо як приклад вимогу доброчесності, яку Основний Закон ставить до суддів. Вона у значній мірі стосується також прокурорів і адвокатів. Так само аксіомами діяльності кожного з нас залишаються спільні принципи верховенства права, законності, незалежності, поваги до прав людини. Ці засади надалі визначають основні норми професійної етики та поведінки.

— Але ж кожен із інститутів системи правосуддя — суд, адвокатура, прокуратура — має свої завдання?

— Так. Й їх реалізація часто породжує відмінності у сприйнятті поведінки представниками різних юридичних професій.

Давайте тут згадаємо про конфлікт присяг. Як приклад візьмемо процесуальних опонентів — адвоката і прокурора. Обидва вони мають сумлінно виконувати свої обов’язки. Але ж вони різні! Правоохоронці мають охороняти інтереси та честь держави, а адвокат — надавати правничу допомогу та забезпечувати захист фактично від держави.

І це насправді дуже важлива відправна точка! Її розуміння, усвідомлення та прийняття має визначати: по-перше, — підхід до визначення та розмежування етичних засад діяльності кожного виду юридичної діяльності; по-друге, — оцінку конкретних дій суддів, прокурорів та адвокатів на предмет відповідності етичним нормам.

Але у практичній площині це на жаль часто ігнорується.

— Можете пояснити це, навести приклади?

— Давайте пригадаємо нещодавні законодавчі ініціативи про запровадження відповідальності адвокатів за так зване зловживання процесуальними правами. Звідки вони виникли? Звісно з проблеми тривалості судових проваджень в Україні. Адже, як нам добре відомо, одним із критеріїв справедливого суду у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є розумний строк розгляду справи.

І це прямо впливає на оцінку суддею поведінки адвоката, який, на його думку, уповільнює процес, бо подає заяви і клопотання, заявляє відводи, не приходить на засідання, бо бере участь в іншому процесі.

Але адвокат — не підлеглий судді, він не працює у суді. Тож не слід прирівнювати етичну поведінку захисника до поведінки, яка влаштовує суддю. Саме тут іде розмежування у сприйнятті поведінки.

Відповідно до Правил адвокатської етики, ми зобов’язані виходити з переваги інтересів лише клієнта. Більше того, ПАЕ зобов’язують бути наполегливим і принциповим у відстоюванні інтересів клієнта в суді, не поступатися своєю незалежністю у захисті й представництві прав та інтересів клієнта, побоюючись погіршити стосунків з суддями.

«Коли суд чинить тиск, адвокат не може йти на компроміси»

— А якщо виникають робочі конфлікти, коли суддя виражає невдоволення?

— Коли суд чинить тиск, адвокат не може йти на компроміси. Він не повинен залишати без уваги порушення закону, нетактовне і зневажливе ставлення суду та інших учасників процесу до свого клієнта, його самого або адвокатури в цілому і повинен реагувати на відповідні дії. Це також прописано в етичних правилах.

Нещодавно керівник одного із вищих спеціалізованих судів під час обговорення теми зловживання процесуальними правами публічно заявила, що адвокати, хоча і є професіоналами, але далеко не всі використовують процесуальний кодекс добросовісно.

Я навім її цитати: «Виникає ситуація з точки зору адвоката: якщо я формально дотримуюсь положень, які передбачені в КПК, то я молодець. А те, що крім закону ми в процесі говоримо про такі речі як етику, чистоту, репутацію, яка формується… У гонитві досягти інтересів будь-яким способом, чомусь це опускається». І друга: «використання формально законних інструментів адвокатами дає можливість, якщо не уповільнити процес, то деякі справи заблокувати повністю».

І це, як на мене, один із класичних прикладів хибного сприйняття етики представником іншої професії. Більше того, переконана, що концепція зловживання правами входить у конфлікт з прямими обов’язками адвоката.

Зрозуміло, що адвокат зобов’язаний бути добропорядним, поводити себе чесно та гідно. Якщо він дотримується усіх положень закону, які ще вимоги можна до нього висувати? Адвокат не повинен подобатися судді, він має захищати клієнта.

«Корпоративна солідарність правоохоронців бере верх над принципами законності та неупередженості»

— А як бути з прокурорами, тут тим більше буде упереджене ставлення?

— Викривлене сприйняття діяльності адвокатів процесуальними опонентами — мабуть, одвічна проблема. Особливої гостроти вона набула після початку повномасштабного вторгнення.

Сьогодні є підвищений запит на справедливість, який наразі не може бути реалізований у повній мірі. Правоохоронці чи не щодня звітують про затримання зрадників, колаборантів та посібників країни-агресора, які мають бути покарані за будь-яку ціну.

А от думка про те, що право на справедливий суд має бути забезпечене навіть у справах про жахливі злочини, є для розуміння складною. І захист підозрюваних наражається на несприйняття такої діяльності суспільством, яке оцінює її як допомогу злочинцям.

І цим (аби виконати свої завдання) часто користуються правоохоронні органи, які ототожнюють адвоката з клієнтом, проводять обшуки з порушенням гарантій адвокатської діяльності, ігнорують адвокатську таємницю а іноді навіть і застосовують фізичне насильство. Навряд така поведінка в ході розслідування кримінальних справ укладається в етичні норми.

Хоча усі ці факти фіксує Комітет захисту прав та гарантій адвокатської діяльності НААУ, належного реагування вони не отримують. Нещодавно вони зібрали статистичні дані щодо злочинів проти адвокатів (це втручання у діяльність, погрози, насильство, посягання на життя, знищення майна).

Так от, за даними Офісу Генерального прокурора, в 2023 році за відповідними статтями Кримінального кодексу в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано 167 кримінальних правопорушень. І жодній особі не було повідомлено про підозру! Також жодне провадження не потрапило до суду із обвинувальним актом. При цьому 67 справ було закрито.

Зрозуміло, що корпоративна солідарність правоохоронців, хоча і не є етичною нормою, тим не менш бере верх над принципами законності та неупередженості.

— У такому випадку, чи можливо взагалі вирішити спільні етичні питання?

— Колись це вже намагалися зробити. У вересні 2018 року Рада суддів, Рада прокурорів та Національна асоціація адвокатів України підписали резолюцію «Професійна етика правосуддя». У цьому документі було визначено точки консенсусу, за якими ми мали напрацювати єдині професійні стандарти.

У документі згадувалися і стст.6 і 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і висновки Консультативної ради європейських суддів про відносини між суддями та адвокатами і аналогічні висновки Консультативної ради європейських прокурорів про відносини між суддями та прокурорами в демократичному суспільстві. Тоді було окреслено певну дорожню карту…

Але треба визнати, що ці наміри залишилися на папері. Хочеться сподіватися, що розпочатий курс, якщо не вирішить проблем, то хоча б на крок наблизить нас до розуміння один одного та нашої спільної мети, якою є забезпечення справедливого українського правосуддя за найкращими європейськими стандартами.

Інтерв’ю опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».

Співрозмовник: Ганна Лазарчук

член Ради адвокатів України від Рівненської області