Роздруківки із сайту https://web.archive.org не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження оприлюднення проекту постанови КМУ (ОАСК у справі № 640/13066/19 від 16 березня 2020 р.)

Фабула судового акту: Дана справа буде цікавою фахівцям у сфері інтелектуальної власності, а також тим, хто вже стикався з проблемами подання електронних доказів (справа про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року № 55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. №992»).

Так, всім відома норма статті 99 КАС України, яка встановлює, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом (ЕЦП), а також, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. При цьому, учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

…Які документи тільки не подавалися КМУ, Мінекономіки и організацією колективного управління протягом розгляду даної справи (крім тих, що потрібно було подати), але саме електронні докази, було подано на паперових носіях та засвідчено підписом «дуже відповідальної особи». Звісно, що без печатки міністерства не обійшлося. Нажаль, такі докази були відсутні в розпорядженні суб’єкта владних повноважень. Крім того, представник міністерства забув вказати у кого в розпорядженні такі документи є (ну то таке).

Але, що з точки зору процесу було зроблено цікавого представниками Мінекономіки: оскільки веб-сайту Державної служби інтелектуальної власності на момент розгляду справи вже не існувало, як і самої служби (2019 – 2020 рік), міністерство подало суду скріншоти (роздруківки) з веб-ресурсу https://web.archive.org/, на якому зберігається інтернет-архів, у тому числі колишнього веб-сайту ДСІВ. Для інформації: web.archive.org – це ресурс, на якому створюються архіви усіх сайтів розміщених в мережі Інтернеті. Причому, сайти зберігаються не у вигляді скріншотів, а у вигляді повноцінно працюючих веб-сторінок з усіма посиланнями, картинками і стильовим оформленням (CSS).

Повертаючись до вимоги ст.99 КАС України треба зазначити, що надані Мінекономіки копії електронних доказів виявилися «паперовими копіями, які було зроблено з електронних копій», тобто, де оригінали у кого зберігаються нам не відомо. Але цікавіше далі.

Після того, як у справі виявилося, що дати веб-сторінок не ті, які потрібні для підтвердження факту оприлюднення інформації, міністерство вдається до відчайдушного кроку, вносить зміни до вихідного коду веб-сторінки та повторно подає суду «папірці», які називає доказами. При цьому, робить це так безграмотно, що у деяких папірцях дата оприлюднення інформації виявилася на рік раніше, ніж було створено сам документ! Більш того, реквізити дати та часу створення (фіксування) таких сторінок суперечили один одному! А це, між тим, проект постанови КМУ.

Зрозуміло, що суд не прийняв до уваги такий «папір», оскільки оригіналів електронних доказів подано не було (звісно, що позивачем такі оригінали витребовувалися на підставі ч.5 ст.99 КАС України).

І одразу виникає питання: а навіщо взагалі подавати оригінали та ще засвідчувати їх ЕЦП (зараз – кваліфікований електронний підпис)?

Все просто, насамперед це необхідно для того, щоб у подальшому була відсутня можливість внести зміни до вихідного коду веб-сторінки, як це було зроблено у даній справі. Також, це надає можливість призначити експертизу, за допомогою якої можна встановити факт внесення змін до вихідного коду, підтвердити або спростувати достовірність інформації.

Що цікаво, протягом розгляду справи виявилося, що веб-ресурс Державної служби інтелектуальної власності, а саме офіційний веб-сайт http://sips.gov.ua, на баланс Мінекономіки передано не було. Більш того, яким чином існував даний веб-сайт, який порядок оприлюднення на сайті інформації, який порядок внесення змін до інформації, теж не відомо. Загадкою залишилися і особи, які були відповідальними за інформаційне наповнення сайту, особи, які погоджували інформацію для подальшого розміщення на офіційному веб-сайті, якщо такі особи взагалі існували. Додатково виникає питання щодо фінансування витрат на обслуговування такого сайту, якого немає на балансі, але це вже інша тема.

Ну і не менш цікаве. Виявляється, що навіть сайт самого Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України працює невідомо як. Ні на офіційному сайті, ні у будь-яких інших відкритих джерелах неможливо знайти нформацію, щодо порядку функціонування офіційного веб-сайту Мінекономіки. З цього можна зробити декілька висновків: по-перше, Мінекономіки не відоме про існування постанови КМУ від 04.01.2002 р. № 3, якою було затверджено «Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», а також постанови КМУ від 29 серпня 2002 року № 1302 «Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади», якою було затверджено «Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади». І по-друге: всю інформацію, яка публікується на офіційному веб-сайті Мінекономіки та будь-якого іншого державного органу влади, який не дотримується вимог вищезазначених нормативно-правових актів, як мінімум можна ставити під сумнів.

Взагалі, даний процес цікавий не тим, що представники міністерства напрацювали на ст.384 КК України, а саме з точки зору застосування норми ст.99 КАС України, оскільки у справі використано три форми подання електронних доказів: протокол огляду веб-сторінки адвокатом, експертиза веб-сторінки, а також подано електроні докази на паперових носіях (скриншоти веб-сторінок). Висновки суду за результатами розгляду справи доволі обгрунтовані, тому сподіваюсь дане рішення пройде наступні судові інстанції без зауважень.

P.S.: А між тим суд скасував постанову КМУ від 05 лютого 2014 року № 55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992». Це означає, що тарифи за приватне копіювання та перелік обладнання та носіїв, встановлені у 2014 році повертаються до редакції 2005 року, тобто маємо позитивне рішення для споживачів, які придбавають таку техніку, як ноутбуки, смартфони, планшети тощо.

1/456

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 березня 2020 року № 640/13066/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуюча суддя Клочкова Н.В., судді Пащенко К.С., Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ"

до Кабінету Міністрів України

треті особи Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, громадська спілка "Український музичний альянс"

про визнання протиправною та нечинною постанови

за участю представника позивача, відповідача, представники третіх осіб не прибули, про причини неприбуття суд не повідомляли

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» (надалі - позивач), адреса: 01023, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 4, адреса для листування: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 3 до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач), адреса: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2, третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, адреса: 01008, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 12/2, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року №55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992» з моменту прийняття, а саме з 05 лютого 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 05 лютого 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992».

За доводами позивача, оскаржувану постанову було прийнято без дотримання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-1V щодо оприлюднення проекту регуляторного акта, щодо встановлення строку для подання пропозицій та зауважень до нього, щодо проведення аналізу регуляторного впливу даного акта, без включення оскаржуваної постанови до плану проектів регуляторних актів, без дотримання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, що у сукупності спричинило, як зазначає позивач, грубе порушення його прав як імпортера та призвело до встановлення безпідставних та економічно необґрунтованих розмірів (процентів) відрахувань, які повинні сплачувати виробники та імпортери обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Більш того, у своїй позовній заяві позивач послався й на те, що оскаржуваною постановою Кабінет Міністрів України, як вважає позивач, необґрунтовано розширив перелік товарів, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) у відеограмах до 33 позицій та змінено розміри відсотки відрахувань від 0,06% до 1,5%.

За твердженнями позивача, постанова №55 є регуляторним актом Кабінету Міністрів України, відповідно, Кабінет Міністрів України є регуляторним органом, а тому до спірних правовідносин застосовуються вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Проте, як стверджує позивач, що відповідачем було порушено процедуру її прийняття, у загальному доступі позивачем не виявлено під час підготовки цього позову, плану діяльності Кабінету Міністрів України на 2014 рік.

Більш того, як вважає позивач, постанова не могла бути розглянута та схвалена Кабінетом Міністрів України за відсутності погодження Державної регуляторної служби.

Також, позивач посилається й на факт відсутності оприлюднення проекту оскаржуваної постанови, що, за його доводами, підтверджується результатами огляду офіційних веб-сайтів відповідача, третьої особи та Державної регуляторної служби України: https://www.kmu.gov.ua/ (old.kmu.gov.ua), http://www.me.gov.ua/, http://www.drs.gov.ua/, а також на відсутність оприлюднення проекту оскаржуваної постанови у друкованих засобах масової інформації, зокрема у виданні «Урядовий кур`єр», що, за доводами позивача, свідчить про недотримання відповідачем вимог законодавства в частині оприлюднення проекту регуляторного акта, встановлення строку для подання пропозицій та зауважень до нього, а також в частині документа, в якому проведено аналіз регуляторного впливу даного акта.

Відсутність вчасного оприлюднення оскаржуваної постанови, позбавила позивача можливості взяти участь в її обговоренні та відповідних консультаціях тощо.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач послався у тому числі й на економічну необґрунтованість встановлених оскаржуваною постановою розмірів відрахувань.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що головним розробником оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року №55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992» було Мінекономрозвитку України.

Представник відповідача також послався й на те, що з пояснювальної записки вбачається, що проект вказаної постанови погоджено без зауважень Міністерством фінансів України, Міністерством доходів і зборів, Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. Міністерством юстиції України проект постанови погоджено із зауваженнями, які враховано.

Більш того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що проект оскаржуваної постанови розроблено на виконання підпункту 5 пункту 1 Плану заходів щодо сприяння діяльності іноземних інвесторів, затвердженого Урядовим розпорядженням від 19 грудня 2014 року №1074.

Також, представник відповідача зауважив, що проект оскаржуваної постанови, аналіз регуляторного впливу та повідомлення про оприлюднення проекту постанови були оприлюднені у встановленому порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, представник відповідача послався у тому числі й на відсутність порушеного права позивача, оскільки, за його твердженнями, позивачем не доведено, що оскаржувана постанова впливає, змінює чи обмежує правове становище останнього.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач посилається на те, що положення оскаржуваної постанови застосуються до нього оскільки він є офіційним дистриб`ютором обладнання, яке підпадає під дію оскаржуваної постанови, про що було зазначено у позовній заяві.

Більш того, позивач, посилаючись на положення Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року №996, зазначив про те, що головний розробник проекту оскаржуваної постанови зобов`язаний був організувати громадське обговорення проекту оскаржуваної постанови в порядку та строки визначені нормами діючого законодавства, яке діяло на той час.

При цьому, позивач послався на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів оприлюднення проекту оскаржуваної постанови на офіційній сторінці Державної служби інтелектуальної власності, тобто, за твердженнями позивача, відповідачем не підтверджено обставин, на які він посилається у відзиві.

Також, у відповіді на відзив на позовну заяву, позивач послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.

Представник Міністерства економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що Міністерство є правонаступником Державної служби інтелектуальної власності (надалі - ДСІВ) в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності.

ДСІВ було головним розробником проекту оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України №55.

На час розробки проекту постанови, ДСІВ керувалось Положенням про Державну службу інтелектуальної власності України, яке передбачало, до ДСІВ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України, тому проект постанови №55 було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України через Міністра освіти і науки України.

При цьому, у письмових поясненнях зазначено, що відповідно до Указу Президента України від 08 жовтня 2013 року №549 «Питання Державної служби інтелектуальної власності України» встановлено, що діяльність ДСІВ спрямовувалась і координувалась Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України, у зв`язку з чим проект постанови подавався на погодження Міністру економічного розвитку і торгівлі України з метою подальшого внесення на розгляд Кабінету Міністрів України.

Представник Міністерства у письмових поясненнях також послався на те, що на веб-ресурсі http://web.archive.org/web/2015021805234/http://sips.gov.ua:80/ua/normative_acts.html міститься інтернет-архів сайту Державної інтелектуальної власності України, що була ліквідована, з якого, за твердженнями представника Міністерства, можна встановити факт оприлюднення проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992» з зазначенням, що обговорення тривало до 22 червня 2013 року, аналізом регуляторного впливу та повідомленням про оприлюднення.

Також, представник Міністерства послався й на те, що вказана постанова була розроблена з метою забезпечення дотримання законних прав та інтересів суб`єктів авторського права і суміжних прав та створення зручного та прозорого механізму здійснення відрахувань для виробників імпортерів обладнання і матеріальних носіїв.

Більш того, представник Міністерства зазначив й про те, що станом на час розробки проекту оскаржуваної постанови в Україні було відсутнє нормативно-правове регулювання механізму розподілення уповноваженими організаціями колективного управління зібраних коштів між авторами, виконавцями і виробниками фонограм (відеограм), а тому вказаний проект був покликаний змінити та істотно скоротити перелік обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, від вартості яких виробники та імпортери такого обладнання сплачують відрахування уповноваженим організаціям колективного управління.

У зв`язку з вищевикладеним, як вважає представник Міністерства, позивачем не наведено ознак протиправності дій Кабінету Міністрів України при процедурі погодження та прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України, та невідповідності її вимогам чинного законодавства України в сфері державної регуляторної політики, Регламенту Кабінету Міністрів України, оскільки не надано обгрунтованих доказів на спростування законності процедури прийняття оскаржуваної постанови, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у письмових поясненнях на позовну заяву Міністерства економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України, представник позивача у відповіді на пояснення послався на те, що наданими Міністерством доказами, зокрема, скріншотами відповідних веб-сторінок, не спростовується відсутність оприлюднення оскаржуваної постанови у відповідності до вимог законодавства, яке діяло на момент її прийняття.

Також, представник позивача послався на те, що згідно даних веб-ресурсу http://web.archive.org/ за період роботи офіційного веб-порталу ДСІВ (з 22 травня 2011 року по 25 жовтня 2017 року) вказаним веб-архівом було зафіксовано 146 «захоплень» - зберігання змісту інтернет-сторінок у окремі періоди часу на власних серверах веб-ресурсу; третьою особою використано captures датований 30 серпня 2014 року (а.с. 203-204), датований 16 квітня 2015 року (а.с. 205-206) та датований 17 травня 2015 року (а.с. 207-208).

А тому, на думку позивача, надані Міністерством роздруківки із сайту http://web.archive.org не можуть в такому випадку бути належними та допустими доказами того, що оскаржувана постанова не була оприлюднена вчасно та в установленому порядку.

Тобто, за доводами представника позивача, Міністерством не доведено, що аналіз регуляторного впливу, повідомлення про оприлюднення та проект оскаржуваної постанови оприлюднено не пізніше ніж 22 травня 2013 року, що, як вважає представник позивача, є порушення прав позивача та інших заінтересованих осіб надати зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Більш того, представник позивача зауважив, що відповідачем, в свою чергу зазначено про громадське обговорення проводилось шляхом розміщення проекту постанови на офіційній веб-сторінці Державної служби інтелектуальної власності.

Тобто, як вважає представник позивача, Кабінетом Міністрів України та Міністерством економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України не доведено факту оприлюднення проекту оскаржуваної постанови з метою одержання зауважень та пропозицій відповідно до вимог законодавства.

Крім того, представник позивача послався й на те, що оскаржуваною постановою не вирішено проблемних питань, з якими стикаються європейські інвестори під час їх діяльності в Україні, як про це зазначає представник Міністрів у своїх письмових поясненнях.

З урахуванням викладеного, представник позивача ще раз зазначив, що відповідачем, головним розробником та Міністерством не долучено до процесу розробки, підготовки та обговорення проекту оскаржуваної постанови всіх заінтересованих осіб, що призвело до порушення основних принципів Уряду - принципів передбачуваності та прозорості, як наслідок, до прийняття постанови, нормами якої було ускладнено порядок збору відрахувань, створено несприятливий бізнес-клімат для розвитку легального імпорту обладнання та призвело до виникнення великої кількості судових справ.

Представник третьої особи - громадської спілки «Український музичний альянс» у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що зі збережених копій веб-сторінок сайту ДСІВ отриманих на сайті http://web.archive.org вбачається, що повідомлення про оприлюднення, проект постанови та аналіз регуляторного впливу вбачається, що вказані документи створені саме 22 травня 2013 року, оскільки текст цих трьох посилань закінчується шістьма невипадковими цифрами « 220513».

Крім того, у письмових поясненнях зазначено, що оскільки Кабінет Міністрів України не був розробником проекту, то, відповідно, в останнього був відсутній обов`язок щодо внесення проекту постанови до свого плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2013 рік, а у зв`язку з тим, що на кінець 2012 року - початок 2013 року діяльність ДСІВ спрямовувалась та координувалась Міністерством освіти і науки, молоді і спорту України, то проекти регуляторних актів ДСІВ мали вноситись до плану саме цього Міністерства.

Крім того, у письмових поясненнях зазначено, що наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №428 від 06 квітня 2012 року затверджено план діяльності Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Міністром освіти і науки, молоді та спорту України, з підготовки проектів регуляторних актів на 2012 рік, який включає проекти регуляторних актів, зокрема, і проекти постанов Кабінету Міністрів України, розробником яких призначена ДСІВ, що, як вважає представник громадської спілки, дозволяє дійти висновку, що проекти регуляторних актів, розробником яких є ДСІВ, повинні були бути включені до відповідного плану Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України на 2013 рік.

Більш того, у письмових поясненнях представником зазначено й про його звернення до новостворених Міністерств про надання плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2013 рік Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.

Також, представник громадської спілки послався й на те, що Кабінетом Міністрів України було надано суду докази, що засвідчують проведення правової експертизи проекту оскаржуваної постанови, що, в свою чергу, як представник громадської спілки, спростовує твердження позивача про відсутність експертизи.

Стосовно обґрунтованості розмірів відрахувань, встановлених оскаржуваною постановою представник громадської спілки послався на те, що для визначення розміру відрахувань можна застосовувати багато економічних критеріїв та правових підходів, але всі вони будуть в тій чи іншій мірі суб`єктивними, а тому, як зазначено у письмових поясненнях, політична воля нормотворця є вирішальною та остаточною.

Не погоджуючись з доводами викладеними у письмових поясненнях представника громадської спілки «Український музичний альянс» представник позивача у відповіді на письмові пояснення послався на те, що у кодах веб-сторінок, на які посилається представник громадської спілки, присутні реквізити дати та часу створення (фіксування) таких сторінок «…/ НОМЕР_1 » тобто, 15.08.2016 19:53:57 та інші два посилання: «…/20160815144713», тобто, 15.08.2016 14:47:13.

Таким чином, за твердженнями представника позивача, представником громадської спілки надано посилання на веб-сторінки, які було опубліковано у 2016 році, а не у 2013 році, як помилково вказано у письмових поясненнях.

Більш того, представник позивача серед іншого послався й на те, що свідоцтво Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України №2-У, видане ОП «Український музичний альянс» на підтвердження повноважень щодо збору відрахувань за оскаржуваною постановою втратило чинність, у зв`язку з чим, представник позивача просив суд вирішити питання щодо участі громадської спілки в подальшому розгляді справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - громадську спілку «Український музичний альянс» та замінено назву третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті у складі колегії суддів під головуванням судді Клочкової Н.В.

В судовому засіданні 16 березня 2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити. Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МТІ» зареєстровано як юридична особа з 29 вересня 1992 року, видами діяльності, у тому числі, є код КВЕД 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; код КВЕД 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням (основний); код КВЕД 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього; код КВЕД 95.21 Ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання, запису, відтворення звуку й зображення (Т.1, арк. 123-133).

Позивач оскаржує постанову Кабінету Міністрів України №55 від 05 лютого 2014 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992», якою внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992 "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" (Офіційний вісник України, 2003 p., № 27, ст. 1329; 2005 p., № 28, ст. 1652) зміни.

У відповідності до частини 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи (Т.1, арк. 98-100, 101-104, 105-107,108-111, 112), що позивач є особою, до якої застосовано оскаржувану постанову Кабінету Міністрів України та особою, яка є суб`єктом правовідносин, у яких буде вона застосована, що спростовує твердження відповідача в цій частині.

Так, 05 лютого 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. №992», якою додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992 викладено в новій редакції.

Вважаючи, що Кабінетом Міністрів України порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови, зокрема, не дотримано вимог щодо організації громадського обговорення, проведення правової експертизи, здійснення регуляторного впливу проекту постанови, а також не вчинено дій направлених на оприлюднення проекту оскаржуваної постанови, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, при вирішенні даної адміністративної справи по суті, суд має перевірити, чи прийнято спірну постанову Уряду на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно та пропорційно.

Так, повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 07 жовтня 2010 року №2591-VI, який діяв на момент прийняття оскаржуваної постанови, Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови; надалі - Закон України № 1160-IV від 11.09.2003), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950 (надалі - Регламент КМУ №950) та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07 жовтня 2010 року № 2591-VI діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також актами Президента України.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07 жовтня 2010 року № 2591-VI Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

В свою чергу статтею 1 Закону України № 1160-IV від 11.09.2003 визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання

З аналізу наведених вище норм законодавства слідує, що регуляторний акт характеризується наступним: 1) приймається уповноваженим регуляторним органом; 2) спрямований на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб`єктом господарської діяльності; 3) має ознаки нормативно-правового акта, тобто розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, прийнятий щодо невизначеного кола суб`єктів.

Згідно з положеннями частини 2 статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року №3792-XII, в редакції, що діяла станом на день прийняття оскаржуваної постанови, допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім: а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах; б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України; в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

У частині 5 статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року №3792-XII, в редакції, що діяла станом на день прийняття оскаржуваної постанови, зазначено, що розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що саме Кабінет Міністрів України виступає регуляторним органом відповідно до Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV в процесі підготовки, прийняття, розгляду регуляторних актів у сфері визначення розмірів відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Тобто, оскаржувана постанова №55 є нормативно-правовим актом, який спрямований на визначення розміру відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб, прийнятий регуляторним органом - Кабінетом Міністрів України, відтак, є регуляторним актом, проти чого не заперечували й сторони у справі.

Відповідно до частини 4 статті 5 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07 жовтня 2010 року № 2591-VII акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"

Так, статтею 4 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV визначені принципи державної регуляторної політики, якими є:

доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Згідно з положеннями статті 7 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом.

План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів.

Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження.

Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

В той же час, планування діяльності з підготовки Кабінетом Міністрів України проектів регуляторних актів здійснюється в порядку, встановленому Регламентом Кабінету Міністрів України, з урахуванням вимог частин третьої та четвертої статті 7 цього Закону. Плани діяльності центральних органів виконавчої влади з підготовки проектів регуляторних актів формуються на основі затвердженого плану діяльності Кабінету Міністрів України з підготовки проектів регуляторних актів (стаття 19 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV).

За таких нормативних умов, необхідним є затвердження регуляторним органом плану діяльності з підготовки ним проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року.

Як встановлено судом розробником проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. №992» є Державна служба інтелектуальної власності України.

23 серпня 2016 постановою № 585 Кабінет Міністрів України ліквідував Державну службу інтелектуальної власності і поклав на Міністерство економічного розвитку і торгівлі завдання і функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності та визначив це міністерство правонаступником цієї служби в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, а 11 травня 2017 постановою № 320 Кабінет Міністрів України передав Мінекономрозвитку функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, які до цього здійснювала Державна служба інтелектуальної власності, а також припинив чинність Положення про ДСІВ, затверджене постановою від 19 листопада 2014 року № 658.

При цьому, до 19 листопада 2014 року Державна служба інтелектуальної власності України у своїй діяльності керувалась у тому числі Положенням про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженим Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №436/2011 зі змінами внесеними згідно з Указами Президента №240/2013 від 25 квітня 2013 року, №689/2013 від 18 грудня 2013 року.

Суд звертає увагу, що Указ Президента України №689/2013 від 18 грудня 2013 року був опублікований 25 грудня 2013 року, відповідно набрав чинності з 25 грудня 2013 року.

Так, відповідно до пункту 1 Положення, в редакції станом на 25 грудня 2013 року, Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

До 25 грудня 2013 року діяльність Державної служби інтелектуальної власності України спрямовувалась і координувалась Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України.

Як зазначено у пояснювальній записці до проекту оскаржуваної постанови, проект розроблено на виконання підпункту 5 пункту 1 Плану заходів щодо сприяння діяльності іноземних інвесторів, затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 року №1074.

Підпунктом 5 пункту 1 цього Плану передбачено, що МОНмолодьспорту, Державній службі інтелектуальної власності, Держмитслужбі доручено розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України проекти постанови Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року № 992 у частині уточнення розміру відрахувань та переліку обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах та (або) відеограмах в строк до 01 травня 2013 року.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що МОНмолодьспорту, Державною службою інтелектуальної власності, Держмитслужбою станом на 01 травня 2013 року виконано доручення Кабінету Міністрів України, зазначене у підпункті 5 пункту 1 вказаного вище Плану.

Більш того, судом також не встановлено, що до вказаного вище Плану заходів щодо сприяння діяльності іноземних інвесторів вносились відповідні зміни, у зв`язку зі зміною Міністра через якого спрямовується та координується діяльність Державної служби інтелектуальної власності України, зокрема, з Міністра освіти і науки України на Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

В той же час, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що розроблення проекту Постанови №55 не було включено до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів України саме на 2014 рік, тобто, у році, у якому була прийнята вказана постанова, відповідно відсутній й План діяльності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з підготовки проектів регуляторних актів на 2014 рік.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що в силу частини першої статті 7, статті 19 Закону № 1160-IV не включення спірної постанови до плану Кабінету Міністрів України з підготовки ним проектів регуляторних актів саме на 2014 рік свідчить про недотримання принципу передбачуваності, послідовності регуляторної діяльності, відповідності її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності.

Більш того, порядок оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій визначений у статті 9 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV, відповідно до якої кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє. Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

Частинами 1, 2 статті 13 Закону України від 11.09.2003 №1160-VI передбачено, що план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет. Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що оприлюднення регуляторного акта здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій. При цьому, оприлюдненню підлягають як проект регуляторного акта, так і відповідний аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики.

З наведеного слідує висновок про обов`язковість оприлюднення проекту регуляторного акта і відповідного аналізу регуляторного впливу, що здійснюється з необхідності одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, чим, по суті, здійснюється забезпечення публічного обговорення проекту регуляторного акта. За таких обставин, проект регуляторного акта має бути оприлюдненим щонайменше 1 місяць до прийняття такого проекту.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 25 вересня 2018 року у справі № 428/7176/14-а та у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №826/2507/18.

Відповідач посилається на те, що проект постанови №55 було погоджено усіма заінтересованими органами та опубліковано, проте, у якому виданні, або на сайті якого органу було розміщено проект постанови разом з відповідним аналізом регуляторного впливу та повідомленням про оприлюднення проекту постанови, Кабінет Міністрів України не зазначив.

Натомість, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України стверджує, що на сайті ДСІВ та на сайті Міністерства освіти і науки України ніби-то були опубліковані, як проект оскаржуваної постанови, разом з повідомленням про його оприлюднення, так і аналіз регуляторного впливу, надаючи при цьому, роздруківки з інтернет-архіву за адресою https://web.archive.org/ (Т.1, арк. 202-208). Роздруківки безпосередньо із сайтів цих органів з доказами дати оприлюднення не були надані суду. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (надалі - Закон України від 13.01.2011 №2939-VI).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом.

У відповідності до положень статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Пунктом 2 частини 1 статті 15 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності

При цьому, частиною 2 цієї статті визначено, що Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Згідно з частиною 3 статті 15 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 січня 2002 року №3 відповідно до Указів Президента України від 31 липня 2000 року № 928 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» та від 17 травня 2001 року № 325 «Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади» з метою поліпшення умов для розвитку демократії, реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами і на вільний доступ до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів затверджено Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади (надалі - Порядок №3).

Пунктом 2 Порядку №3 передбачено, що оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється шляхом: розміщення і постійного оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та цього Порядку на офіційних веб-сайтах.

Координація робіт із забезпечення функціонування Веб-порталу, його інформаційне наповнення, технічна підтримка, супроводження та встановлення регламенту і стандартів обміну інформацією між його складовими частинами здійснюється Секретаріатом Кабінету Міністрів України (пункт 3 Порядку №3).

Відповідно до пункту 5 Порядку №3 інформаційне наповнення, захист інформації від несанкціонованої модифікації та технічне забезпечення функціонування офіційних веб-сайтів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади як складових частин Веб-порталу зазначені органи здійснюють самостійно.

Згідно з положеннями підпункту 1 пункту 8 Порядку №3 на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади розміщується така інформація для міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади: найменування органу; основні завдання та нормативно-правові засади діяльності; структура та керівництво органу; прізвища, імена та по батькові керівників; місцезнаходження апарату, урядових органів державного управління, утворених у його складі, територіальних органів та відповідних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій (поштові адреси, номери телефонів, факсів, адреси офіційних веб-сайтів та електронної пошти); основні функції структурних підрозділів, а також прізвища, імена, по батькові, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників; нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органу; плани підготовки органом проектів регуляторних актів та зміни до них; повідомлення про оприлюднення проектів регуляторних актів, проекти цих актів і аналіз їх регуляторного впливу; звіти про відстеження результативності прийнятих органом регуляторних актів; відомості про регуляторну діяльність органу; перелік та порядок надання адміністративних послуг органами виконавчої влади і бюджетними установами, які перебувають в їх управлінні та яким делеговані повноваження з надання таких послуг; відомості про виконання плану заходів з реалізації Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1035 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3284); відомості про взаємодію з громадською радою при органі виконавчої влади; відомості про проведення консультацій з громадськістю, громадської експертизи та врахування громадської думки у своїй діяльності; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; розпорядок роботи органу та час прийому керівництва; підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління органу; цільові програми у відповідній сфері; відомості про проведення закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти; державні інформаційні ресурси з питань, що належать до компетенції органу; поточні та заплановані заходи і події у відповідній сфері; відомості про наявні вакансії.

Наказом Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державним комітетом зв`язку та інформатизації України 25 листопада 2002 року №327/225 затверджено Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади.

У відповідності до пункту 1.1. Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади організація функціонування веб-сайту органу виконавчої влади передбачає затвердження його внутрішнього Порядку інформаційного наповнення з визначенням конкретних структурних підрозділів та посадових осіб, відповідальних за своєчасну підготовку і подання інформації та її зміст за кожним тематичним напрямом, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04 січня 2002 року №3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» з урахуванням вимог цього Порядку.

Відповідно до пункту 6.1 цього ж Порядку оперативність подання інформації визначається керівником органу виконавчої влади разом з визначенням конкретних структурних підрозділів та посадових осіб, відповідальних за своєчасну підготовку і подання інформації та її зміст за кожним тематичним напрямом, виходячи з того, що статичні та динамічні матеріали, наведені у п. 2.1 цього Порядку, оновлюються одразу після зміни відомостей.

Аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що розробник проекту регуляторного акта незалежно від наявності у нього власних друкованих засобів масової інформації зобов`язаний оприлюднити зазначені проекти регуляторних актів:

- у друкованих засобах масової інформації та на офіційному сайті в мережі Інтернет;

- у друкованих засобах масової інформації;

- на офіційному сайті в мережі Інтернет.

В мережі Інтернет проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу до нього розміщуються на офіційній сторінці розробника або на офіційній сторінці в мережі Інтернет органу державної влади, до сфери управління якого він належить.

При цьому, розробник проекту регуляторного акта та орган державної влади, до сфери управління якого належить розробник проекту відповідно до вимог законодавства повинні мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб, які забезпечують оприлюднення проекта регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу на офіційному веб-сайті суб`єкта владних повноважень, а таке оприлюднення повинно супроводжуватися відповідними документами (наказами, розпорядженнями тощо).

Таким чином, проект оскаржуваної постанови до 25 грудня 2013 року мав бути опублікований разом з аналізом регуляторного впливу, повідомленням про опублікування виключно на офіційному сайті ДСІВ та на офіційному сайті Міністерства освіти і науки України, а з 25 грудня 2013 року - на офіційному сайті Мінекономрозвитку.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи виконання вимог Закону щодо ніби-то оприлюднення проекту постанови та аналізу регуляторного впливу разом з відомостями про строки громадського обговорення цього проекту, Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України посилається виключно на дані веб-сторінок, які зроблено за допомогою іншого веб-ресурсу https://web.archive.org.

В свою чергу, суд зауважує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що вказаний веб-сайт відноситься до сфери діяльності Кабінету Міністрів України або самого Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, або Міністерства освіти і науки України.

Більш того, колегія суддів також наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази й того, що відповідним органом державної влади був затверджений порядок функціонування вказаного вище сайту, у тому числі порядок зберігання інформації на ньому у відповідні періоди часу.

Також, судом встановлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником Державної служби інтелектуальної власності в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; проте, веб-ресурси Державною службою інтелектуальної власності, зокрема, офіційний веб-сайт «http://sips.gov.ua» на баланс Міністерства передано не було.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на день розгляду даної адміністративної справи по суті Міністерство освіти і науки України є діючим органом державної влади, адреса його офіційного веб-сайту станом на сьогодні є «https://mon.gov.ua», при цьому, станом на 2013 рік на офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України, як свідчать матеріали справи, також можна було перейти за цим же посиланням.

Тобто, враховуючи вимоги до оприлюднення проекту регуляторного акта, а також те, що ДСІВ координувався до 25 грудня 2013 року Міністром освіти і науки, окрім оприлюднення проекту оскаржуваної постанови на офіційному веб-сайті ДСІВ, його оприлюднення мало відбутись й на офіційному веб-сайті Міністерства освіти і науки України.

На такому оприлюдненні наполягає й Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, проте, судом встановлено, що за посиланням «https://mon.gov.ua» відсутні будь-які дані, що підтверджують наявність інформації на офіційному веб-сайті Міністерства освіти і науки України станом на 2013 рік повідомлення про оприлюднення проекту оскаржуваної постанови, самого проекту постанови та аналізу регуляторного впливу.

В той же час, у своїх поясненнях Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України також наголошує й на тому, що проект оскаржуваної постанови було внесено Міністерством освіти і науки України на розгляд Кабінету Міністрів України відповідно до листа Міністра від 16 вересня 2013 року №1/10-3339, але належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини матеріали справи не містять, що, в свою чергу, дозволяє суду дійти висновку про їх недоведеність та, відповідно, відсутність у суду правових підстав для їх покладення в основу рішення.

Натомість відповідачем надані докази того, що проект оскаржуваної постанови було внесено саме в.о. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на розгляд Кабінету Міністрів України відповідно до листа Міністра від 30 грудня 2013 року №3502-01/46328-04 (Т.1, арк. 250)

Більш того, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази й того, що архівна версія веб-сайту ДСІВ у встановленому законодавством порядку була передана до правовласника веб-порталу https://web.archive.org.

При цьому, відповідно до приписів статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Частинами 4 та 5 цієї статті визначено, що учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року №851-IV електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року №851-IV для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Суд зазначає, що Міністерством економічного розвитку, торгівлі і сільського господарства України не надано оригіналів електронних доказів, на які останнє посилається в обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позовних вимог, а надані паперові їх копії суд ставить під сумнів з огляду на наступне.

Міністерство економічного розвитку, торгівлі і сільського господарства України стверджує, що факт оприлюднення 22 травня 2013 року повідомлення про оприлюднення проекта оскаржуваної постанови, сам проект постанови, аналіз регуляторного впливу та відомості щодо громадського обговорення проекта до 22 червня 2013 року підтверджується даними з сайту https://web.archive.org/web/20150218052340/http://sips.gov.ua:80/ua/normative_acts.html» та http://web.archive.org/web/20130621202525/http://www.mon.gov.ua:80/ua/pr-viddil/public-discussions/1358761665/, у якості доказів Міністерством суду неодноразово під час розгляду справи надавались та долучались до матеріалів справи роздруковані скріншоти вказаних веб-сторін.

В той же час, як вбачається з наданих суду копій «Експертних висновків за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет», складених дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на замовлення адвокатського бюро «Терземан та партнери» від 20 листопада 2019 року №243/2019-ЕВ та від 26 листопада 2019 року №250/2019-ЕВ (Т.3, арк. 126-135, 136-152) центром проведено фіксацію і дослідження змісту відповідних веб-сторінок за адресами у мережі Інтернет, на які посилались відповідач та треті особи:

https://web.archive.org/web/20131126211731/http://sips.gov.ua/ua/proekt_postanovy_KMU_220513 (id: 7295), яка є копією веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: http://sips.gov.ua/ua/proekt_postanovy_KMU_220513, збереженою в Інтернет-архіві станом на 26 листопада 2013 року (є першою копією цієї веб-сторінки, збереженої в Інтернет-архіві)

https://web.archive.org/web/20140830160448/http://sips.gov.ua/ua/analiz-220513 (id: 7296), яка є копією веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: http://sips.gov.ua/ua/analiz-220513, збереженою в Інтернет-архіві станом на 30 серпня 2014 року (є першою копією цієї веб-сторінки, збереженої в Інтернет-архіві).

https://web.archive.org/web/20140830162241/http://sips.gov.ua/ua/pov-post-220513 (id: 7297), яка є копією веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: http://sips.gov.ua/ua/pov-post-220513, збереженою в Інтернет-архіві станом на 30 серпня 2014 року (є першою копією цієї веб-сторінки, збереженої в Інтернет-архіві).

за результатами проведеної перевірки веб-сайту https://web.archive.org було встановлено, що веб-сайт https://web.archive.org адресується субдоменом web.archive.org доменного імені archive.org.

доменне ім`я archive.org є приватним доменним іменем другого рівня (не публічним доменом, в якому можлива реєстрація доменних імен).

В структурі приватних доменних імен будь-якого рівня не здійснюється реєстрація доменних імен в інтересах третіх осіб, а можуть лише створюватись субдомени для використання в інтересах: реєстранта доменного імені, який також може бути власником веб-сайту, що адресується таким доменним іменем; та/або власника веб-сайту, що адресується доменним іменем (якщо особа реєстранта не співпадає з особою власника веб-сайту); та/або власників веб-сторінок (веб-сайтів), що адресуються субдоменом, створеним в межах багатокористувацької платформи (веб-сайту, що адресується доменним іменем), тобто, за висновками Центру, створення субдомену web.archive.org здійснено реєстрантом доменного імені archive.org.

За результатами проведеної перевірки змісту веб-сторінки у мережі Інтернет за адресою: https://web.archive.org/web/20130825192042/http://mon.gov.ua/img/ztored/files/22-05-13.rar (id: 7321), яка є копією веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: http://mon.gov.ua/img/ztored/files/22-05-13.rar, збереженою в Інтернет-архіві станом на 25 серпня 2013 року (є першою копією цієї веб-сторінки, збереженої в Інтернет-архіві) Центром було у тому числі встановлено, що при її завантаженні здійснюється завантаження файлу архіву з назвою « 22-05-13.rar», що містить папку з назвою «проект», в якій розміщені 3(три) документа в форматі .doc з назвами: «АРВ.doc», «Пов_домлення.doc», «Проект.doc»

Вказані документи судом не визнаються експертними висновками у розумінні вимог чинного законодавства, з огляду на те, що не відповідають вимогам, встановленим статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, не містять відомостей, що висновки підготовлені для подання до суду та про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, але приймаються судом до уваги у якості належних та допустимих доказів обґрунтування позивачем заявлених позовних вимог.

Позивач неодноразово наполягав на тому, що надані іншими учасниками процесу роздруківки із сайту https://web.archive.org не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження оприлюднення проекту постанови на відповідну дату, оскільки даний сайт містить відповідні відкриті коди, які дозволяють внесення змін та коригування інформації. Відповідачем та третіми особами дану позицію позивача спростовано не було належними та допустимими доказами.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем та третіми особами не доведено, а судом не встановлено факту дотримання процедури оприлюднення регуляторного акта, у зв`язку з чим погоджується з позицією позивача щодо не підтвердження належними та допустимими доказами оприлюднення проекту оскаржуваної постанови та аналізу регуляторного акта, що, в свою чергу, свідчить, що Кабінетом Міністрів України не було дотримано вимог Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV в цій частині, а також щодо встановлення строку для подання пропозицій та зауважень до нього.

Більш того, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до 1 статті 21 Закону № 1160-IV проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

Частиною 1 статті 25 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV передбачено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом.

Кабінетом Міністрів України на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог надано суду пояснювальну записку до проекту оскаржуваної постанови за підписом в.о. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; довідку про погодження проекту постанови, відповідно до якої проект постанови погоджено без зауважень Міністром фінансів України, Міністром доходів і зборів України, Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, а відповідно до висновку від 05 вересня 2013 року проект постанови погоджено Міністерством юстиції України із зауваженнями.

Проте, Кабінетом Міністрів України не надано суду належних та допустимих доказів таких погоджень з уповноваженими органами, окрім висновку Міністерства юстиції України, що, в свою чергу, дає підстави поставити під сумнів погодження проекту оскаржуваної постанови з Міністром фінансів України, Міністром доходів і зборів України, Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

Крім того, відповідно до пункту 1 § 42 Регламенту КМУ №950, в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваної постанови, розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов`язків громадян, а також проектів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб`єктам господарювання, делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема, організаціям недержавної форми власності.

Відповідно до пункту 2§ 42 Регламенту КМУ №950 громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів проводиться відповідно до законодавства.

Тобто, громадське обговорення проекту мав організувати ДСІВ, як розробник проекту оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача в частині не проведення організації громадського обговорення саме Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 1 § 44 Регламенту КМУ №950 проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань) розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідками, зазначеними у пункті 3 § 35 і пункті 3 § 36 цього Регламенту.

Пунктом 2 § 44 Регламенту КМУ №950 передбачено, що проект акта Кабінету Міністрів, який розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи, обов`язково погоджується керівником юридичної служби відповідного органу. Якщо розробником є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, проект акта Кабінету Міністрів також обов`язково погоджується керівником юридичної служби відповідного міністерства.

Відповідно до § 45 Регламенту КМУ №950 Мін`юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза), а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. З метою виявлення у проекті акта Кабінету Міністрів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, надання рекомендацій стосовно їх усунення Мін`юст проводить антикорупційну експертизу.

Відповідно до § 46 Регламенту КМУ №950 за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра. Мін`юст надсилає висновок розробникові в узгоджений з ним строк. Висновок Мін`юсту в частині, що стосується експертизи на відповідність проекту акта Кабінету Міністрів acquis communautaire, повинен містити: 1) інформацію про: належність проекту до пріоритетних сфер, визначених Законом України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", та джерела acquis communautaire, які використовувалися розробником під час підготовки проекту; відповідність проекту положенням джерел acquis communautaire, які використовувалися розробником під час його підготовки, із зазначенням неврахованих положень таких джерел; порядок врегулювання в acquis communautaire відносин, які передбачається врегулювати в проекті; 2) оцінку повноти врахування розробником джерел acquis communautaire; 3) обґрунтування необхідності прийняття акта та строку його дії, подане розробником (у разі, коли проект повністю або частково не відповідає acquis communautaire); 4) резюме з питання відповідності проекту acquis communautaire; 5) пропозиції щодо можливих шляхів доопрацювання проекту (у разі потреби).

Параграфом 47 Регламенту КМУ №950 передбачено, що у разі коли за висновком Мін`юсту проект акта Кабінету Міністрів не відповідає Конституції та законам України, актам Президента України, рішення щодо такого проекту акта приймається на засіданні Кабінету Міністрів.

Так, судом встановлено, що проект оскаржуваної постанови Міністерством юстиції України погоджено, але із зауваженнями щодо невідповідності актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, а також вимогам нормопроектувальної техніки (Т.1, арк. 255-256), а тому засідання Кабінету Міністрів для прийняття рішення щодо проекту оскаржуваної постанови не було обов`язковим.

Згідно абзацами 1-3 § 48 Регламенту КМУ №950 проекти актів Кабінету Міністрів вносяться на розгляд Кабінету Міністрів головними розробниками - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (крім тих органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів), Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Проекти актів, підготовлені центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, вносяться на розгляд Кабінету Міністрів відповідним міністром.

Центральні органи виконавчої влади забезпечують підготовку та подання відповідному міністрові матеріалів (виступів) до таких проектів актів для їх представлення на засіданні Кабінету Міністрів.

Відповідно до § 49 Регламенту КМУ №950 проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом. Проект акта Кабінету Міністрів обов`язково візує також керівник юридичної служби органу, який є головним розробником. У разі коли міністерство очолює Перший віце-прем`єр-міністр, Віце- прем`єр-міністр, проект акта Кабінету Міністрів повинен бути завізований зазначеними посадовими особами.

У разі коли проект акта Кабінету Міністрів містить інформацію з обмеженим доступом, головний розробник проставляє на проекті, супровідному листі та інших документах, що додаються до нього, відповідний гриф обмеження доступу.

Відповідно до пункту 1 § 50 Регламенту КМУ №950 До проекту акта Кабінету Міністрів додаються: 1) пояснювальна записка (додаток 4), у якій викладаються підстава та мета розроблення проекту, результати аналізу проблеми, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), відомості про наявність або відсутність у проекті акта правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень, відсутність ознак дискримінації (крім позитивних дій), відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, про це окремо зазначається в записці. До пояснювальної записки додаються фінансово-економічні розрахунки, проведені відповідно до пунктів 2 і 3 § 34 цього Регламенту, а також пропозиції за результатами громадської антикорупційної експертизи проекту акта (у разі її проведення). Крім того, можуть додаватися довідкові та інші інформаційно-аналітичні матеріали, що обґрунтовують необхідність прийняття акта; 2) довідка про погодження проекту акта (додаток 5); 3) протокол узгодження позицій згідно з додатком 6 (у разі потреби); 4) висновок Мін`юсту (крім випадків, коли вноситься проект розпорядження Кабінету Міністрів з кадрових питань), до якого у разі проведення експертизи на відповідність проекту акта acquis communautaire додається офіційний переклад відповідних актів acquis communautaire на українську мову; 5) порівняльна таблиця, оформлена згідно з додатком 7 (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів); 6) проект акта та матеріали до нього разом з їх електронними копіями, що готуються у Microsoft Word (формат RTF, шрифт Times New Roman чотирнадцятого розміру). При цьому таблиці та діаграми готуються у Microsoft Excel.

Відповідно до пунктів 1, 3 § 51 Регламенту КМУ №950 супровідний лист, пояснювальну записку, довідку про погодження, протокол узгодження позицій до проекту акта Кабінету Міністрів підписує керівник органу, який є головним розробником, або особа, що його заміщує. Керівник органу, який є головним розробником, несе відповідальність за достовірність відомостей, що містяться у довідці про погодження проекту акта.

Параграфом 52 Регламенту КМУ №950 передбачено, що секретаріат Кабінету Міністрів проводить експертизу (фахову і юридичну) поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснює його опрацювання (вносить поправки, пов`язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, редагує його та у разі потреби узгоджує поправки з головним розробником). Порядок проведення експертизи проектів актів встановлює Керівник Секретаріату Кабінету Міністрів.

Під час опрацювання проекту акта не допускається внесення поправок, які змінюють суть проекту або окремих його положень.

Під час проведення експертизи Секретаріат Кабінету Міністрів, зокрема:

1) перевіряє проект акта на відповідність Конституції та законам України, актам Президента України, чинним міжнародним договорам України, Програмі діяльності Кабінету Міністрів, державним цільовим програмам, програмам Президента України, а також на узгодженість з актами Кабінету Міністрів та відповідність вимогам, установленим цим Регламентом;

2) вивчає достатність фінансово-економічних розрахунків;

3) перевіряє повноту узгодження із заінтересованими органами;

4) оцінює ефективність обраного способу нормативно-правового врегулювання проблеми, реалістичність прогнозних соціально-економічних та інших показників результативності реалізації акта;

5) аналізує регуляторний вплив проекту регуляторного акта;

6) аналізує результати експертизи на відповідність проекту акта acquis communautaire.

Якщо проект акта Кабінету Міністрів внесено до Кабінету Міністрів з порушенням вимог, установлених пунктом 5 § 33, пунктами 5 і 6 § 37, пунктом 1 § 49, пунктами 1-3 § 50, пунктами 1 і 2 § 51 цього Регламенту, Секретаріат Кабінету Міністрів не пізніше ніж протягом двох робочих днів після надходження повертає його головному розробникові разом із супровідним листом за підписом Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів або одного з його заступників відповідно до розподілу обов`язків для приведення у відповідність із зазначеними вимогами.

З метою узгодження позицій членів Кабінету Міністрів стосовно внесеного на розгляд Кабінету Міністрів проекту акта, щодо якого є неврегульовані на рівні керівників органів виконавчої влади розбіжності, за рішенням Кабінету Міністрів або за дорученням Прем`єр-міністра такий проект розглядається на нараді у Першого віце-прем`єр-міністра за участю керівника органу - головного розробника, розробника та керівників заінтересованих органів виконавчої влади.

Відповідно до § 53 Регламенту КМУ №950 за результатами експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Секретаріат Кабінету Міністрів оформляє експертний висновок.

Відповідно до п.1-4 § 55 Регламенту КМУ №950 після опрацювання у Секретаріаті Кабінету Міністрів проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта, крім матеріалів, поданих головним розробником, додається також експертний висновок Секретаріату Кабінету Міністрів, який є обов`язковим для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів.

Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень.

Не ставиться на голосування рішення про прийняття акта Кабінету Міністрів, щодо якого під час обговорення на засіданні членами Кабінету Міністрів висловлено зауваження і пропозиції. Такий проект повертається головному розробникові для доопрацювання та повторного внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів. Якщо строк доопрацювання не визначено, проект вноситься не пізніше ніж через 10 днів після розгляду на засіданні.

Прийняті акти Кабінету Міністрів Прем`єр-міністр підписує в день проведення засідання. Акт, прийнятий Кабінетом Міністрів з поправками, оформляється у визначений ним строк.

Після підписання акта Кабінету Міністрів внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних та стилістичних помилок, здійснюється шляхом прийняття відповідного рішення на засіданні Кабінету Міністрів.

Враховуючи те, що матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено факту оприлюднення проекта оскаржуваної постанови у встановленому законом порядку ДСІВ та Міністерством освіти і науки України, як і не доведено відповідачем погодження цього проекту з Міністром фінансів України, Міністром доходів і зборів України, Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, оскільки наявність в матеріалах справи лише довідки за підписом в.о. Міністра економічного розвитку і торгівлі України не може бути розцінено судом, як належний та допустимий доказ погодження проекту з вказаними вище органами державної влади, а також з урахуванням того, що відповідачем не надано суду й доказів того, що до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів України саме на 2014 рік було включено розроблення цього проекту, приймаючи до уваги відсутність доказів виконання затвердженого Плану заходів щодо сприяння діяльності іноземних інвесторів, затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 року №1074 МОНмолодьспорту, Державною службою інтелектуальної власності, Держмитслужбою в щодо розроблення такого проекту регуляторного акта в строк до 01 травня 2013 року, суд дійшов висновку про порушення вимог законів України "Про Кабінет Міністрів України", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а також Регламенту Кабінету Міністрів України, зокрема, недотримання принципів державної регуляторної політики (передбачуваності, плановості, обґрунтованості), відсутності аналізу регуляторного впливу акта, порушення вимог щодо оприлюднення регуляторного акта та документа, що містить аналіз його регуляторного впливу, відповідно, про протиправність та нечинність постанови Кабінету Міністрів України №55 від 05 лютого 2014 року

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи зазначене та з метою забезпечення принципу соціальної справедливості, дотримання балансу приватних та публічних інтересів, а також керуючись частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів доходить до висновку, що Постанова №55, втрачає чинність з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі, а не з моменту її прийняття, як просить позивач.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1921,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року № 55 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992".

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" (адреса: 01023, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 4, ЄДРПОУ 13669756) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 гривень (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Головуючий суддя Н.В. Клочкова

Судді К.С. Пащенко

Т.О. Скочо

Повний текст рішення суду виготовлений 23 березня 2020 року.