Хто не встиг, той запізнився! Виконавчий лист пред'являється до виконання протягом року незважаючи навіть якщо сам лист містить інший строк (ВСУ від 20 січня 2016р.)

Фабула судового акту: Позивач звернувся до суду, вважаючи свої права порушеними внаслідок неправомірно винесеної державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. На думку Позивача, з якою погодився Верховний Суд України, державним виконавцем був пропущений строк для винесення оскаржуваної постанови.

Правова позиція: Верховний Суд України у справі № 6-711цс15 зазначив, що за змістом положень частин першої, другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред’явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.

За пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності з 9 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.

Таким чином, поширення дії норм вказаного Закону на правовідносини щодо пред’явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.

У справі, яка переглядається, виконавчий документ, виданий на підставі рішення суду після набрання чинності Законом України № 2677-VІ (9 березня 2011 року), був пред’явлений до виконання поза межами строків, установлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», питання про поновлення пропущеного строку в установленому статтею 371 ЦПК України порядку не вирішувалося, і відповідно зазначена обставина, виходячи з положень статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», була підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Аналізуйте судові акти: ВСУ на підставі ст. 233 КЗпП України визначив, що є днем виявлення шкоди заподіяної працівником підприємству з якого починається строк в один рік позовної давності, незважаючи на наявність кримінальної справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Судові палати у цивільних та адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л и :

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (далі – ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії.

ОСОБА_1 зазначала, що 28 лютого 2014 року вона отримала постанову ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві від 6 лютого 2014 року, якою відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа від 2 жовтня 2013 року, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року, про стягнення з неї на користь відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ «КБ «Надра») 1 млн 526 тис. 125 грн 22 коп. заборгованості.

Посилаючись на те, що вказане судове рішення набрало законної сили 7 березня 2011 року, а заява про примусове виконання цього рішення подана 3 лютого 2014 року, тому постанова про відкриття виконавчого провадження суперечить вимогам пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», за яким державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання, ОСОБА_1 просила скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов’язати державного виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії відмовлено.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 4 листопада 2014 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року скасував та постановив нову ухвалу, якою в задоволенні зазначеної скарги ОСОБА_1 відмовив з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року поновлено ОСОБА_1 строк для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій; відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення її скарги з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 24, пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року та 12 вересня 2014 року, ухвал Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року та 24 квітня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «КБ «Надра» 1 млн 524 тис. 305 грн 22 коп заборгованості, 1 тис. 700 грн судових витрат та 129 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього – 1 млн 526 тис. 125 грн 22 коп. Рішення набрало законної сили 7 березня 2011 року.

Станом на 9 березня 2011 року (дату набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року № 2677-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» (далі – Закон № 2677-VІ)) виконавчий документ за вказаним судовим рішенням не видавався.

2 жовтня 2013 року цим же судом видано виконавчий лист, який пред’явлено до виконання ВАТ «КБ «Надра» 3 лютого 2014 року.

Постановою ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві від 6 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що у стягувача виникла можливість пред’явити виконавчий лист із часу його отримання – 2 жовтня 2013 року, що він здійснив 3 лютого 2014 року, тому підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження немає.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що дії державного виконавця вчинені відповідно до вимог статті 18, частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки строк пред’явлення виконавчого документа до виконання зазначається у виконавчому документі, на підставі якого державний виконавець відкриває виконавче провадження.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року та 12 вересня 2014 року, та в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року та 24 квітня 2014 року, наданих заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що виконавчі документи, видані до набрання чинності Законом № 2677-VІ, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі (пункт 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону), тому підстав для відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим судом після набрання чинності вказаним Законом, у державного виконавця не було, оскільки стягувач пропустив річний строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 2 частини першої статті 22, частини першої статті 24, пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 2677-VІ) виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, – протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи – протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною другою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, – з наступного дня після його постановлення.

Отже, за загальним правилом, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

За пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ, який набрав чинності з 9 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.

Таким чином, поширення дії норм вказаного Закону на правовідносини щодо пред’явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.

У справі, яка переглядається, виконавчий лист суд видав 2 жовтня 2013 року, тобто після набрання чинності Законом № 2677-VІ, тому строк пред’явлення цього виконавчого листа до виконання повинен визначатися цим Законом і становити один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили (7 березня 2011 року).

Зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред’явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.

Суд має право лише поновити пропущений строк пред’явлення виконавчого листа до виконання за наявності відповідного клопотання стягувача та поважності причин пропуску цього строку (стаття 371 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 24, пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред’явлення якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

Саме такий правовий висновок міститься в судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми пункту 2 частини першої статті 22, частини першої статті 24, пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для часткового скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нового рішення про часткове скасування постанови державного виконавця з огляду на те, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення суду після набрання чинності Законом України № 2677-VІ (9 березня 2011 року), був пред’явлений до виконання поза межами строків, установлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», питання про поновлення пропущеного строку в установленому статтею 371 ЦПК України порядку не вирішувалося, і відповідно зазначена обставина, виходячи з положень статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», була підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2014 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року в частині відмови в задоволенні скарги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.

Постанову відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 6 лютого 2014 року про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року за виконавчим листом від 2 жовтня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 1 млн 526 тис. 125 грн 22 коп. заборгованості скасувати.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частинипершої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.