Звільнення з підстави втрати довіри, передбачає перевірку судом вчинення працівником умисно або необережно дій, які дають власнику підстави для втрати до нього довіри (ВСУ у справі № 6-100цс16 від 20 квітня 2016р.)

Фабула справи: Оскаржуючись правомірність свого звільнення Позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою. Обґрунтовуючи свій позов, позивачка зазначила, що профспілкова організація не надавала згоди на звільнення позивачки, а також на те, що в наказі про звільнення немає роз’яснення сутності вчиненого порушення, яке слугувало причиною звільнення, крім того, відсутні докази, що підтверджують винні дії працівника, не встановлено будь-якої матеріальної шкоди, завданої діями позивачки.

Втім Верховний Суд України підтримав позицію роботодавця та зазначив, що він діяв відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Правова позиція (ВСУ у справі № 6-100цс16): Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Аналізуйте: Суд зобов‘язаний перевірити та обговорити причини пропуску строку позовної давності, який у трудовій справі складає три місяці, а не лише вказати на факт пропуску такого строку (ВСУ від 6 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за заявою публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 10 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що з 17 травня 2013 року вона працювала в акціонерному товаристві «Сбербанк Росії» (далі – АТ «Сбербанк Росії») на посаді провідного фахівця з обслуговування масових роздрібних клієнтів – касира Київського відділення № 18 АТ «Сбербанк Росії».

Наказом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі – ПАТ «Сбербанк»),
від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було звільнено з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), зокрема у зв’язку з учиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довір’я до неї як працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності.

Вважаючи, що її звільнено з роботи незаконно, оскільки профспілкова організація не надавала згоди на звільнення позивачки, а також на те, що в наказі про звільнення немає роз’яснення сутності вчиненого порушення, яке слугувало причиною звільнення, крім того, відсутні докази, що підтверджують винні дії працівника, не встановлено будь-якої матеріальної шкоди, завданої діями позивачки, ОСОБА_1 просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 27 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив, ухвалив: скасувати наказ ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця з обслуговування масових роздрібних клієнтів – касира Київського відділення № 18 АТ «Сбербанк Росії»; стягнути з банку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 тис. 706 грн 12 коп.; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць звернути до негайного виконання. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 17 червня 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на вищезазначені судові рішення.

У заяві ПАТ «Сбербанк» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвалених судових рішень та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ПАТ «Сбербанк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

22 липня 2015 року у справі за позовом особи до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (№ 6-23307ск15).

16 жовтня 2015 року у справі за позовом особи до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов’язання видати дублікат трудової книжки та відшкодування моральної шкоди (№ 6-29801ск15).

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-23307ск15, № 6-29801ск15 суд касаційної інстанції погодився по суті з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовів про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, які виходили з того, що оскільки банківські операції через касу здійснювалися касирами без фактичної присутності клієнтів у касовій кабіні та без фактичної видачі коштів, що є порушенням норм трудового законодавства, то ці дії дають підстави для втрати довір’я до робітника з боку власника або уповноваженого ним органу, а відтак роботодавці правомірно звільнили позивачів з посад на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. При цьому суди зауважили, що положення цієї норми не містять такої обов’язкової ознаки, як завдання матеріальної шкоди.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив з того, що після здійснення позивачкою валютно-обмінних операцій відсутні будь-які негативні наслідки для банківської установи, а саме по собі здійснення операцій при вказаних у звіті обставинах не дає підстав для втрати довір’я до
ОСОБА_1 з боку власника та звільнення її з роботи згідно пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Крім того, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що доводи позивачки щодо її звільнення без згоди первинної профспілкової організації не заслуговують на увагу, оскільки первинна профспілкова організація у ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» відсутня, а ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що вона була членом профспілки та сплачувала відповідні внески.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норми матеріального права (пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України), покладені в основу судових рішень, які переглядаються, є неоднаковими з висновками, зробленими наданих для порівняння судових рішеннях у справах № 6-29801ск15, № 6-29801ск15.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що з 17 травня 2013 року ОСОБА_1 працювала в АТ «Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», на посаді провідного фахівця з обслуговування масових роздрібних клієнтів – касира Київського відділення № 18 АТ «Сбербанк Росії».

17 травня 2013 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого працівник, що займає посаду провідного спеціаліста з обслуговування масових роздрібних клієнтів – касира, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, реалізацією та/або застосуванням/використанням у процесі діяльності переданих матеріалів (у тому числі валютних) цінностей, бере на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження наданих йому роботодавцем валютних цінностей, а також тих, які будуть передаватися йому під звіт роботодавцем протягом усього строку дії цього договору.

Посадовою інструкцією провідного спеціаліста (касира) з обслуговування масових роздрібних клієнтів Київського відділення № 18 (далі – Посадова інструкція) передбачено, що співробітник підрозділу в межах своєї компетенції зобов’язаний знати та якісно і своєчасно виконувати: вимоги чинного законодавства України, в тому числі вимоги захисту відомостей, які складають банківську таємницю, нормативно-правові акти Національного банку України (пункт 3.1.1); вимоги програм та правил внутрішньобанківської системи банку щодо протидії та запобігання легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, чи фінансуванні тероризму (пункт 3.1.8); прийом і передачу грошових коштів та інших цінностей від першої особи, відповідальної за відкриття/закриття сховища цінностей під розписку в Книзі обліку прийнятої та виданої готівки (цінностей) (пункт 3.2.10).

Інструкцією по організації касової роботи в АТ «Сбербанк Росії» передбачено, що після перерахунку готівки касовий працівник відділення банку формує та підписує касовий документ, перший екземпляр дає на підпис клієнту, після чого завіряє його іменним штампом, а квитанцію (другий примірник), крім свого підпису, скріплює печаткою «каса №» та видає клієнту (пункт 3.2.2.6.7); при проведенні видаткової операції одноособово (в одну руку) касовий працівник, зокрема здійснює ідентифікацію клієнта за паспортом або іншим документам, який посвідчує особу (пункт 3.2.3.5.1); в разі передачі в касу видаткового касового документа, сформованого іншим працівником відділення банку, працівник перевіряє у видатковому касовому документі правильність його заповнення та наявність реквізитів (пункт 3.2.3.5.2).

Звітом про проведення службового розслідування від 17 грудня 2014 року, затвердженим головою правління банку та його заступником, встановлено факти грубого порушення порядку проведення касових операцій співробітниками Київського відділення № 18. Зокрема, зазначено, що 22 жовтня 2014 року провідний фахівець з обслуговування масових роздрібних клієнтів – касир відділення ОСОБА_1 здійснювала в АБС Б2 готівкові валютно-обмінні операції без фактичної присутності клієнтів, надання ними ідентифікаційних документів, без фактичного руху готівкових коштів, тим самим ОСОБА_1 порушила Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затверджену постановою Правління Національного банку України від 12 грудня 2002 року № 502; касир ОСОБА_1 відобразила в АБС Б2 декілька операцій «видача з поточного рахунку співробітника відділення банку (ОСОБА_2) через касу грошових коштів у гривнях» без фактичної присутності клієнта біля робочого місця касира і без фактичної видачі коштів. Тим самим ОСОБА_1 порушила Посадову інструкцію (пункти 3.1.1, 3.1.2, 3.1.8, 3.2.10), Інструкцію по організації касової роботи в АТ «Сбербанк Росії» (пункти 3.2.3.5.1, 3.2.3.5.2, 3.2.2.6.7); касир ОСОБА_1 відобразила в АБС Б2 операції «видача з поточного рахунку клієнта (ОСОБА_3) грошових коштів» в одній валюті з одночасним зарахуванням на рахунок клієнта коштів в іншій валюті без фактичної присутності клієнта в касовій кабіні в момент відображення транзакції в АБС Б2 і без підписання клієнтом касових документів у момент відображення операції. Тим самим ОСОБА_1 порушила Посадову інструкцію (пункти 3.1.1, 3.1.2, 3.1.8, 3.2.10) та Інструкцію по організації касової роботи в АТ «Сбербанк Росії» (пункти 3.2.3.5.1, 3.2.3.5.2, 3.2.2.6.7).

У звіті вказано, що ці порушення трудових обов’язків ОСОБА_1 не унеможливлюють у подальшому довірити їй роботу з коштами у зв’язку з порушенням вимог з виконання своїх посадових обов’язків, недотриманням вимог внутрішніх нормативних документів, тому слід застосувати до винного співробітника міру дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

У пояснювальній записці від 6 листопада 2014 року ОСОБА_1 пояснила, що в період з 3 жовтня до 5 листопада 2014 року (не кожного дня) здійснювала валютно-обмінні операції не завжди в присутності клієнтів на прохання співробітника банку ОСОБА_2.

Наказом ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було звільнено з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, зокрема у зв’язку з учиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довір’я до неї як працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності.

У наказі зазначено, що ОСОБА_1 при виконанні посадових обов’язків порушила пункти 3.1.1, 3.1.8 та 3.2.10 Посадової інструкції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз’яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір’я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, – це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 займає посаду касира банку, яка безпосередньо пов’язана зі зберіганням, обробкою, реалізацією та/або застосуванням/використанням у процесі діяльності переданих матеріальних (у тому числі валютних) цінностей (пункт 2 договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність); до посадових обов’язків ОСОБА_1 відноситься, зокрема, прийом і передача грошових коштів та інших цінностей від першої особи, відповідальної за відкриття/закриття сховища цінностей під розписку в Книзі обліку прийнятої та виданої готівки (цінностей) (пункт 3.2.10 Посадової інструкції). Крім того, винні дії позивачки під час виконання посадових обов’язків встановлені комісією банку та зафіксовані у звіті про проведення службового розслідування від ІНФОРМАЦІЯ_1; у вказаному звіті комісія банку дійшла висновку, що порушення трудових обов’язків ОСОБА_1 не дають можливості в подальшому довірити їй роботу з коштами.

Отже, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв’язку з учиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довір’я до неї як працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності (на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України), ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» діяло відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Таким чином, висновки судів про те, що обов’язковою умовою для звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України є винні дії працівника, які призвели до настання негативних наслідків для роботодавця, а саме по собі здійснення операцій при вказаних у звіті обставинах не дає підстави для втрати довір’я до працівника з боку власника й не може слугувати підставою для звільнення, є помилковими.

За таких обставин відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Сбербанк» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня
2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.