Для зупинення перебігу строку давності постанови про зупинення слідства та оголошення у розшук недостатньо. Необхідно довести умисні дії особи спрямовані на ухилення від слідства та суду (ВС/ККС у справі № 204/4728/15-к від 20 жовтня 2020 р.)

Фабула судового акту: «Раньше сядешь – раньше выйдешь. Но сядут все.» Цей сатиричний вислів давно вже не відповідає дійсності. Ми дореформували правоохоронну систему до того, що досудове слідство та судовий розгляд тривають вже не роками, а інколи десятиліттями, тому злочинці уникають будь-якого покарання, навіть ті, які особливо не заперечують проти скоєного. Вже давно у обвинуваченого існує неписане право «на затягування справа», а спритні адвокати влаштовують цирк у засіданнях роками добиваюсь перерв, переносів, зупинень, нових розглядів, тощо. Найчастіше судді потурають такому стану речей, бо їм з рештою байдуже як на потерпілих, так і на самих злочинців. Шкода, що у гонитві за процесуальними гарантіями обвинувачених і начебто змагальності сторін кримінального провадження ми загубили прекрасний принцип безперервності судового розгляду… В іншому і принцип процесуальної економії…

У 2013 році двома особами були скоєні злочини у відношенні двох інших осіб, які кваліфікували за ст. ст. 162, ч.1 – «порушення недоторканості житла» та ст. 296, ч. 2. – «хуліганство». Зокрема злочинці побили потерпілих на їх власному подвір’ї та завдали шкоду їх майну. Звичайно під варту їх ніхто не взяв...

У травні 2019 року, тобто через 6 років, суд першої інстанції на підставі частини 2, ст. 49 КК України закрив кримінальне провадження із закінченням строків давності. Суди апеляційної та касаційної інстанції погодились з таким рішенням і залишили ухвалу суду першої інстанції без змін. Елементарна імпотентність правоохоронної системи, як і в іншій великій кількості випадків сучасності, дозволила хуліганам уникнути покарання та не відшкодувати шкоду заподіяну майну потерпілим.

Але чим цікава ця справа.

Відповідно до частини 2, ст. 49 КК України «Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання».

Тобто, у випадку розгляду клопотання про закриття провадження на підставі цієї статті, обвинуваченню для його відхилення слід довести що особа УМИСНО ухилялася від слідства чи суду. В цій справі прокурор наполягав, що доказом такого ухилення є постанова слідчого про зупинення слідства та оголошення обвинувачених у розшук, проте суди підкреслили, що цього недостатньо.

Зокрема ВС підкреслив, що у провадженні повинні бути наприклад докази «нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо». До того ж зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство, тобто вручена підозра.

Оскільки в матеріалах провадження не було нічого окрім постанови про розшук з цього приводу, то застосування ст. 49 КК судом є правомірним.

Іншими словами обвинуваченим повезло, а потерпілі традиційно стала заручниками бездіяльності слідчого, який традиційно не понесе за таку бездіяльність навіть дисциплінарної відповідальності…

Аналізуйте судовий акт: Якщо особа змінила місце свого проживання ще не маючи статусу підозрюваного, в подальшому була оголошена в розшук, то ухилення від досудового розслідування виключається (Борівський районний суд Харківської області, ухвала, справа № 618/79/19)

Строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді постановленої без виклику особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення НЕЗАЛЕЖНО від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення (ВС/ККС, № 757/39201/18-к)

Витяг з ЄРДР не може бути доказом у справі, оскільки вказаний реєстр призначений для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру (ВС/ККС у справі № 761/28347/15-к від 09.09.2020)

Ухвали про продовження строку тримання під вартою можна оскаржити в «апеляції»! Відсутність змін у КПК не є для цього завадою, адже є рішення КСУ (ВС/ККС у справі № 404/1248/19 від 07.10.2020)

Датою оголошення судового рішення у кримінальному провадженні вважається дата виходу суду з нарадчої кімнати (ВС/ККС у справі № 479/933/19 від 26 серпня 2020 р.)

Судимість особи, навіть на знята та непогашена, НЕ може бути перепоною для звільнення такої особи від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС у справі № 759/13520/18 від 06.08.2020)

Постанова

іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 204/4728/15-к

провадження № 51-735 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кулініч К.С.,

прокурора Єременка М.В.,

а також в режимі відеоконференції:

осіб, щодо яких кримінальне

провадження закрито, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

їх захисника Самойленко Т.В.,

потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представника потерпілого адвоката Хоміча Р.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката Завгороднього О.С. та представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г. на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040680003633, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК);

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року клопотання захисника Куща Д.С. задоволено. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 296 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо них закрито.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 січня 2020 року ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що вони 9 серпня 2013 року близько 19 години з метою повернення будівельного риштування ТОВ «Спецбудпостачання», що знаходилось в оренді ОСОБА_3 , на території домоволодіння по АДРЕСА_3 , незаконно проникли до іншого володіння особи, а саме на територію вищевказаного домоволодіння, що складається з огородженої земельної ділянки, яке належить на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , порушивши недоторканість їх житла.

У подальшому на території домоволодіння за вищевказаною адресою між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та потерпілими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виник конфлікт з приводу повернення орендованого будівельного риштування, в ході якого у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 раптово виник умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Вступивши з ОСОБА_2 в попередню змову, ОСОБА_1 , знаходячись поблизу потерпілої ОСОБА_4 , наніс останній не менше восьми ударів руками стисненими в кулак в область тулубу та кінцівок, а також голови, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6 діб, але не більше як три тижні та легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки.

Після чого ОСОБА_1 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, наніс декілька ударів руками стисненими в кулак по обличчю потерпілому ОСОБА_3 , внаслідок чого спричинив останньому тілесні ушкодження та пошкодив окуляри, привівши їх у непридатний для цільового використання стан.

Далі ОСОБА_1 , наблизившись до належного потерпілому ОСОБА_3 автомобіля «Ford Transit», державний номерний знак НОМЕР_1 , що знаходився на території домоволодіння за вищевказаною адресою, та з використанням невстановленого в ході досудового розслідування елементу будівельного риштування, наніс декілька ударів по вказаному мікроавтобусу, внаслідок чого пошкодив його, заподіявши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 3531,29 грн.

У цей час ОСОБА_2 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, наблизився до потерпілого ОСОБА_5 з боку спини та штовхнув його. Від поштовху останній впав, отримавши легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 став виражатись на його адресу грубою нецензурною лайкою і на зауваження припинити свої дії він не реагував.

У подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не зупиняючись на досягнутому, наблизились до потерпілого ОСОБА_3 та, виражаючись брутальною нецензурною лайкою, а ОСОБА_1 погрожуючи фізичною розправою, стали наносити удари руками стисненими в кулак, нанісши в сукупності не менше десяти ударів по голові, тулубу та кінцівках потерпілого, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад шість діб, але не менше як три тижні та легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки.

Після вчинення вищезазначених дій, ОСОБА_1 , залишаючи територію домоволодіння за вищевказаною адресою, наблизився до хвіртки домоволодіння та з прикладенням сили декілька разів відчинив її, ударивши при цьому об бордюр, унаслідок чого пошкодив зварні шви хвіртки, заподіявши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 288,67 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчиняючи кримінальне правопорушення з особливою зухвалістю, у групі осіб, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушили громадський порядок, а також нормальний відпочинок громадян, завдавши потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 3820,96 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційних скаргах:

представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат Завгородній О.С., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що судом не було надано належної оцінки факту перебування обвинувачених у розшуку, оскільки постановою слідчого від 13 вересня 2014 року обвинувачених було оголошено у розшук, а 15 жовтня 2014 року кримінальне провадження у зв`язку з цим було зупинене та відновлене лише 6 листопада 2014 року, у зв`язку з чим, на його думку, перебіг давності щодо інкримінованих обвинуваченим злочинів було зупинено, а отже за правилами ч. 2 ст. 49 КК вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності лише за збігом п`ятнадцяти років із дня їх вчинення. Також зазначає, що наведені стороною захисту докази того факту, що обвинувачені не ухилялися від досудового слідства або суду не можна вважати належними, бо вони жодним чином не підтверджують факт їх з`явлення до органів слідства;

представник потерпілого ОСОБА_3 - адвокат Хоміч Р.Г., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 переховувалися від слідства та постановою слідчого від 13 вересня 2014 року, яка в подальшому підозрюваними не оскаржувалась, були оголошені у розшук. Зазначає, що документи, перелічені в додатках до клопотання, були не в повному обсязі надані їм для ознайомлення захисником Кущом Д.С. та стосувались лише одного обвинуваченого ОСОБА_1 , а також були неналежно оформлені. Крім того вказує, що надані стороною захисту матеріали в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не відкривались, а тому не було забезпечено можливості потерпілій стороні висловитися щодо належності і допустимості кожного з цих доказів. При цьому не було враховано, що клопотання захисника про закриття провадження за нереабілітуючих обставин стосувалось іншого формулювання обвинувачення, ніж ставилося прокурором та розглядалось судом. Крім того вказує, що обвинувачені не оскаржували постанови слідчого про оголошення їх у розшук і продовжували ухилятися від суду шляхом затягування судового розгляду та через їх неявки без поважних причин у судові засідання накладалось грошове стягнення. Також зазначає, що в ухвалі місцевого суду не вирішено питання про долю речових доказів.

Захисник Самойленко Т.В., ОСОБА_2. та ОСОБА_1. подали заперечення на зазначені касаційні скарги, в яких просять судові рішення щодо останніх залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_3 та його представник - адвокат Хоміч Р.Г., потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали подані касаційні скарги, просили судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2., а також їх захисник Самойленко Т.В. заперечували щодо задоволення касаційних скарг і просили судові рішення залишити без зміни.

Прокурор Єременко М.В. вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого ОСОБА_3 , його представника - адвоката Хоміча Р.Г., потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , осіб, щодо яких кримінальне провадження закрито, - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , захисника Самойленко Т.В. та прокурора Єременка М.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 49 КК, за наявності згоди такої особи на звільнення на підставі спливу строків давності.

На підставі п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості та п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у скоєнні злочинів передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 296 КК, які згідно зі ст. 12 КК є, відповідно, злочинами невеликої та середньої тяжкості й були вчинені обвинуваченими 9 серпня 2013 року, і строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за які згідно зі ст. 49 КК становить три і п`ять років. На момент розгляду судом кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передбачений законом строк давності притягнення їх до кримінальної відповідальності за ці злочини сплинув.

У судовому засіданні 21 травня 2019 року захисник Кущ Д.С. звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказане клопотання підтримали та просили його задовольнити.

Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284 286 КПК, суд першої інстанції обґрунтовано звільнив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та закрив вищезазначене кримінальне провадження щодо них через закінчення строків давності, передбачених ст. 49 КК.

При цьому суд відповідно до ст. 372 КПК зазначив в ухвалі формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, які інкримінувалися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; суть питання, що вирішується ухвалою; встановлені обставини щодо наявності передбачених законом підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, а також мотиви, з яких суд виходив при постановленні свого рішення.

Так, суд зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які відповідно до ст. 12 КК віднесені до злочинів невеликої і середньої тяжкості та були вчинені 9 серпня 2013 року, обвинувачені не заперечували проти закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності. Тобто суд встановив обставини необхідні для вирішення вказаного питання та дійшов обґрунтованого висновку про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК і закрив кримінальне провадження щодо них.

Доводи представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката Завгороднього О.С. та представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г. про те, що оголошення обвинувачених у розшук свідчить про ухилення їх від досудового слідства є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року (провадження № 5-1кс15), під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо)… Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство... При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року (провадження № 51-9040 км 18) на підставі аналізу положень ч. 1 ст. 281 КПК колегія суддів дійшла висновку, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження. Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Як убачається зі змісту судових рішень та з матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого від 13 вересня 2014 року підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було оголошено у розшук, а 15 жовтня 2014 року кримінальне провадження щодо них було зупинене, після чого постановою слідчого від 6 листопада 2014 року було відновлене.

При цьому повідомлення про підозру щодо ОСОБА_1 складене 15 липня 2014 року, а повідомлення про підозру щодо ОСОБА_2 - 4 серпня 2014 року, проте останнім у строки передбачені ст. 278 КПК вони не були вручені та матеріали провадження не містять відомостей про вжиття заходів для вручення їх у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом для вручення повідомлень. Не містять вони й доказів належного здійснення викликів підозрюваних у кримінальному провадженні до органів досудового розслідування.

Водночас у цих матеріалах містяться дані щодо повідомлення ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про підозру лише 6 листопада 2014 року, тобто вже після відновлення досудового розслідування.

Окрім того, як установлено судом першої інстанції, слідчому було достовірно відоме місце роботи ОСОБА_6 та ОСОБА_2 - ТОВ «Спецбудпостачання» та фактична адреса цієї юридичної особи, втім будь-яких заходів для виклику за місцем їх роботи також не було вжито. Обвинувачені, згідно з дослідженими матеріалами, вели звичайний спосіб життя, зокрема постійно виконували свої трудові обов`язки, працюючи у ТОВ «Спецбудпостачання», а ОСОБА_1 у 2014 році постійно користувався одним і тим самим телефонним номером, яким продовжує користуватися і до теперішнього часу, а також проходив відповідне навчання і 3 жовтня 2014 року отримав в органах МВС посвідчення на право керування мотоциклом.

А тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства, а зупинення досудового розслідування у зв`язку з їх розшуком саме по собі не свідчить про ухилення від слідства, є обґрунтованим.

Вочевидь, суд першої інстанції не вбачав ознак ухилення від суду й у процесуальній поведінці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час судового розгляду, унаслідок якої відкладались судові засідання та було накладено грошового стягнення на них.

З огляду на вищевказане колегія суддів також вважає безпідставними й доводи представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката Завгороднього О.С. про те, що у зв`язку із зупиненням перебігу давності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли бути звільнені від кримінальної відповідальності лише за збігом п`ятнадцяти років з дня вчинення злочинів.

Безпідставними й такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження, є доводи представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г. про те, що клопотання захисника Куща Д.С. про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності стосувалося іншого формулювання обвинувачення, ніж ставилось прокурором та розглядалось судом.

Адже, як убачається з матеріалів провадження, захисником Кущ Д.С. у судовому засіданні було заявлене клопотання саме про закриття кримінального провадження № 12013040680003633 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 296 КК, та про звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв`язку закінченням строків давності.

Доводи ж представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г. про те, що надані стороною захисту матеріали в порядку ст. 290 КПК не відкривались, а тому не було забезпечено можливості потерпілій стороні висловитися щодо їх належності, також є необґрунтованими.

Так, кримінальний процесуальний закон встановлює особливий порядок відкриття матеріалів, які перебувають у володінні або під контролем сторони захисту: сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді (ч. 6 ст. 290 КПК).

А відповідно до положень частини 11 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

При цьому згідно з положеннями пункту 19 частини першої статті 3 КПК потерпілий, його представник та законний представник набувають статусу сторони кримінального провадження лише у випадках, установлених цим Кодексом (зокрема, у разі зміни прокурором обвинувачення в суді або при відмові його від обвинувачення; у разі здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення).

Водночас за матеріалами провадження убачається, що стороною захисту завчасно були надані суду документи, які стосуються клопотання про закриття кримінального провадження, та обговорені у судовому засіданні, а потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 висловили свою думку щодо вказаних у клопотанні доказів і проаналізували їх.

До того ж як потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , так і їх представники не набували у даному кримінальному провадженні статусу сторони кримінального провадження й не висловлювали жодних клопотань щодо надання додаткового часу для вивчення поданих захисником Кущ Д.С. документів.

Стосовно ж доводів касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г. щодо вирішення питання про долю речових доказів у даному кримінальному провадженні, то колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року дійсно убачається, що питання про долю речових доказів у цьому провадженні не було вирішено під час її постановлення.

Проте таке порушення допущене судом, на думку колегії суддів, не вплинуло на законність та обґрунтованість прийнятого рішення у даному кримінальному провадженні, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 412 КПК не є істотним.

Разом з тим, питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні, яке відповідно до вимог ст. 100 КПК не було вирішено під час ухвалення судового рішення, може бути вирішене в порядку ст. ст. 537 539 КПК.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами на ухвалу місцевого суду, в тому числі представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката Завгороднього О.С. та представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г., в ухвалі навів докладні та мотивовані підстави, з яких їх апеляційні скарги визнав необґрунтованими.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не встановлено.

А тому колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката Завгороднього О.С. та представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г. залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката Завгороднього О.С. та представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Хоміча Р.Г. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.