Чи потрібна юристу математика?

Відомо, що юристи, як і всі гуманітарії, не дружні з математикою. Багато правознавців, коли їх запитують про вибір юридичної освіти, жартівливо посилаються на відсутність математики серед навчальних дисциплін у юридичних вузах. У цій жартівливості є якась нехитра правда як би нам не хотілося її заперечувати - розум прагне в те середовище, в якому відчуває себе комфортно.

Різниця в алгоритмах будови вищої нервової діяльності юристів і математиків, швидше за все, мають місце бути, нехай і на дуже тонкому рівні. У побуті ми часто використовуємо висловлювання «математичний розум», «юридичне мислення» і цілком обгрунтовано, треба сказати, оскільки ці вирази дозволяють нам підкреслити, відтінити щось особливе в характеристиці вищої нервової діяльності того чи іншого суб'єкта, що спеціалізується в своїй інтелектуальної діяльності на певній сфері суспільного знання.

Але так чи несумісні математика і юриспруденція? Можливо є підстави розуміти математичне знання в якості невід'ємної складової юридичного мислення?

Ми звикли вважати, що розум гуманітарія насичений образами. Кращі адвокати домагаються своїх блискучих перемог в судових процесах, спираючись багато в чому на емоційне збудження аудиторії і суду. Згадаймо Цицерона, який майстерно володів мистецтвом образної мови, що викликала сильні емоційні почуття людей, від яких залежала доля його підзахисних і хто шукав за допомогою цього прийому торжества власної позиції. Або Федора Плевако з його відомою промовою на захист старенької, котра вкрала старий чайник на комунальній кухні. Прикладів таких хоч греблю гати в історії юриспруденції.

Тим часом, образність далеко не вичерпує весь зміст юридичного мислення. І тут ми у всіх наведених та численних не наведених прикладах з неминучістю крім емоційності виявимо холодний розум, точність, розрахунок, перевіреність, виваженість, системність, раціональність, доведеність, тобто все те, що характеризує математичну рефлексію. Це невід'ємна частина юридичного мислення, представлена ​​в ньому в необхідній пропорції. Без математичного уявлення про шукане, а в праві це справедливість як істина, юриспруденція безпорадна. З-під її влади вислизає раціональний баланс суспільних відносин. Наприклад, на самих ранніх етапах розвитку права в Стародавньому Римі емоційне превалювало над раціональним. У легісакційних процесах обряд, ритуал ставилися вище фактичної істини, він і означав сам по собі вищу істину - судову, юридичну. Помилка в слові, невпевненість в наданні грошової застави призводили до програшу справи незалежно від фактичної правоти. Емоційна складова цих процесів мала домінантне значення, вони носили переважно моральний, виховний характер. Істина, справедливість віддавалися на відкуп моральності, виключно через яку розкривалися. Математичне, логічне в них присутнє лише несвідомо, інтуїтивно і не визначально.

Проте, емоційне, моральне - лише одна сторона справедливості, інша її сторона - раціональна, логічна, математична. Дане положення є об'єктивним відображенням сутності і структури самого позитивного права в суспільній свідомості. Ці моменти були помічені мислителями в далекій давнині. Колосальна заслуга в усвідомленні математичної складової правової природи належить давньогрецької філософії, раціональної за своєю суттю. Математика довгий час ототожнювалася з філософією, трактувалася як одна з форм прагнення до мудрості. Вищим проявом такого підходу до математики і філософії було вчення піфагорійців. Математичні основи позитивного права остаточно оформлені як знання Аристотелем, який розкривав природу права, справедливості через математичну рівність. Такий підхід визначив майбутній розвиток юриспруденції аж до нового часу. Процеси математизації, раціоналізації позитивного права дуже чітко простежуються на прикладі все тієї ж римської юриспруденції, на більш пізніх етапах сприйнявшої досягнення філософсько-математичної рефлексії давньогрецьких мислителів і втіливши її у формулярному і екстраординарному процесах.

Нову еру математизації, раціоналізації суспільної свідомості прийнято пов'язувати з ім'ям великого німецького вченого, філософа, логіка, математика і юриста Готфріда Лейбніца. Нам здається, вся повнота інтелектуального масштабу цього вченого, його геніальних прозрінь ще не оцінені людством до кінця, бо кожна наукова епоха несе нам нові і нові грані його відкриттів. Повчальний сам процес формування наукового знання цього мислителя, його структура та зміст.

Освіта Лейбніца складалося так, що з самого раннього дитинства він вивчав математику в пріоритетному порядку і знайомився з працями видатних представників юриспруденції: Цицерона, Плінія та інших.

Після вступу в чотирнадцятирічному віці в Лейпцизький університет основний напрямок придбаних знань зберігається, але через два роки в Йенском університеті Лейбніц посилено займається юриспруденцією, виділивши її в якості пріоритету. При цьому він високо оцінює роль придбаних спочатку фундаментальних знань, особливо з математики, вказуючи у своїй автобіографії, що вони значно полегшили йому розуміння юридичної науки: «Я був здатен без праці розуміти всі закони, і тому не обмежився теорією, але подивився на неї зверху вниз, як на легку роботу, і жадібно вхопився за юридичну практику».

Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора права під назвою «Про заплутані судові випадки» Лейбніц захистив в двадцятирічному віці, викликавши захоплені відгуки екзаменаторів, які відзначили високу ерудицію, ясність мислення і переконливість мови здобувача.

Ні посилені заняття юриспруденцією, ні практична діяльність, до якої приступив Лейбніц після отримання ступеня доктора права не відвернули його від різнобічного наукового розвитку. Заняття фундаментальними науками, зокрема, логікою і математикою тривали безперервно. У рік захисту докторської дисертації по праву Лейбніц написав одну з найбільш унікальних своїх праць, що дала початок сучасної кібернетики: «Про мистецтво комбінаторики». Приблизно в цей же час в його голові зароджується проект науки, яку через два століття людство знатиме як математичну логіку. Лейбніц прагнув до створення мови науки, яка дозволила б замінити судження арифметичними і алгебраїчними численнями. Це, на його думку, істотно просунуло б людство в сфері наукових відкриттів через універсальний метод, подібний до того, який дала алгебра в області чисел.

Наукова та професійна доля Лейбніца дає нам наочний приклад нерозривного зв'язку природних і гуманітарних знань в структурі якісної освіти. Видатні досягнення в сфері юриспруденції, дипломатії обумовлені гострим розумом і творчим характером мислення Лейбніца, набутими в результаті систематичного оперування фундаментальними знаннями, в першу чергу логіки, математики. Заняття цими дисциплінами дозволило Лейбніцу сформувати унікальний баланс творчого і критичного змісту розуму, домогтися унікального поєднання його інтуїтивних і раціональних якостей. З одного боку, ми бачимо яскравий, творчий розум геніального вченого, що володіє високим ступенем наукової уяви, інтуїції, з іншого, тверезий, критично налаштований, пунктуальний розум, який розкладає всі аргументи по поличках, приборкує буйство фантазії в інтересах наукового прагматизму. Чого вартий один лише вибір юриспруденції в якості пріоритету освіти, вибір зовсім ще молодої людини, але такої, що володіє видатними успіхами в сфері математики, логіки, філософії. У цьому виборі з'єдналися інтуїція і тверезий розрахунок: юриспруденція - високе соціальне становище, кар'єра, шана, доступ до найвищих верств суспільства, матеріальна забезпеченість; математика, логіка - якість юридичних знань, набір загальнокультурних (інтелектуальних) компетенцій, як ми висловилися б сьогодні, якість спеціальної підготовки, що дозволяє досягти вершин юридичної професії. У цьому очевидному взаємозв'язку криється та сама таємна сила, яка надає інтелекту, а, отже, і особистості новий рівень якості. Досягнення Лейбніца - незаперечне тому підтвердження.

Математичне знання є необхідною основою якості будь-якої вищогї освіти, в тому числі і гуманітарної з її юридичною складовою. Про математику сказано - «дисципліна розуму». Більшість математичних положень є аксіоматикою юриспруденції. Наприклад, без знання пропорційності розподілу неможливо якісно засвоїти сутність часткових інститутів в праві (часткова власність, визначення часток спадщини і т.п.). Теорія ймовірності, дозволяє прораховувати можливість помилкових правових суджень, мінімізувати їх негативний вплив. Знання принципів кваліметрії має значення до формування здатності вибудовування різного роду субординацій в залежності від кількості позитивних властивостей (законодавчих актів, доказів і т.п.). Теорія суворості математичних доказів незамінна в якісному засвоєнні одного з найбільш значущих розділів юриспруденції - доказового права. Комбінаторика дозволяє чітко визначати всі можливі варіанти дії слідчого, адвоката, судді. Теорія множин може бути застосована в законотворчій діяльності при визначенні видів і меж відповідальності і т.д.

Ми не говоримо про те, що математика необхідна юристу як виключно спеціальне знання, як здатність до вищого математичного оперування, до математичної творчості, ми говоримо про розвиток філософсько-математичних алгоритмів мислення, про знайомство з природою математики, про архітектоніку, принципах математичного міркування, її інтелектуальних методах осягнення закономірностей буття. Розуміння основ теорії математичного доказування, наприклад, неминуче дасть рано чи пізно позитивний ефект для формування раціональної складової юридичного мислення. Юристи мають справу в своєму професійному мисленні з пошуком істини не тієї, яка є, а тієї, яка повинна бути. У цій особливості світу юридичних істин, світу пошуку справедливості як рівноваги соціальних відносин математика допомагає виробити інтелектуальні здібності до того, як подолати те, що є для того, щоб було те, що повинно бути, як подолати те, що є заради того, що повинно бути.

Тут багато чого буде залежати від кваліфікації викладача математичного знання для юристів. Ні в якому разі математичне знання не повинно пропонуватися таким чином, щоб труднощі з його засвоєнням стали нездоланною перешкодою для особи, що вивчає юриспруденцію. Потрібен не стільки віртуозний знавець математичних правил і операцій, а фахівець, здатний до філософських узагальнень з приводу математичних правил, операцій, істин, закономірностей, фахівець, здатний бачити філософію, психологію, логіку математики і враховувати специфіку інтелекту юриста. Іншими словами викладач математики для юристів, як, втім, і для інших фахівців не математиків, повинен володіти розвиненим поданням процесів конвергенції математичних і гуманітарних знань, благо, що такий процес все більш і більш впевнено заявляє про себе. Найяскравіший тому приклад - математична логіка, яка вже давно відома юристам і активно розвивається в правовій теорії, але є і менш відомі, проте впевнено набирають силу прояви математичного знання в економіці, соціології і навіть в психології та лінгвістики.

Переваги математичного мислення слід розглядати як засіб досягнення якісного рівня університетської юридичної освіти.

Математичне знання - необхідна складова загальнокультурної компетенції правознавців. Цінність цієї складової у виробленні схильності, здатності до математичного обгрунтування, підтвердження, перевірці пропорції справедливості, рівноваги, гармонії соціальних відносин, які інтуїтивно сприймаються юристом. Іншими словами математика необхідна для вироблення дисциплінованого, суворо послідовного, обґрунтованого, об'єктивного мислення юриста.