Банкрутство: Кому і для чого воно потрібно?

Банкрутство в Україні є поширеним явищем. Так, за даними OpenDataBot станом на 2017 рік в процедурі банкрутства знаходиться понад 2 тис. підприємств.

Причини банкрутства є різні: як зовнішні (наприклад, нестабільне економічне середовище), так і внутрішні (нераціональна організаційна структура, неефективний маркетинг, низький рівень кваліфікації персоналу тощо).

Наявність таких факторів призводить до неплатоспроможності підприємства. Тобто, нездатності самостійно розрахуватись з кредиторами.

Однак, сама по собі неплатоспроможність не є банкрутством, а лише його передумовою. Для запровадження процедури банкрутства необхідні характерні ознаки: розмір грошових вимог; спірність вимог; строк несплати; наявність виконавчого провадження.

Рішення про порушення провадження у справі про банкрутство приймається виключно господарським судом.

1. Хто може бути банкрутом?

Справа про банкрутство може бути порушена лише відносно суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи та фізичної особи-підприємця).

Не може бути визнано банкрутом відокремлений структурний підрозділ юридичної особи (філія, представництво та відділення), а також фізичну особу.

Однак, варто відмітити, що на сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано ряд законопроектів, які направлені на запровадження можливості банкрутства фізичних осіб, які не є підприємцями.

Законодавче установлення механізму банкрутства фізичних осіб стало б позитивним кроком у розвитку інституту банкрутства і єдиним законним вирішенням питання багатьох громадян, які опинились у скрутному фінансовому положенні.

2. Хто може ініціювати процедуру банкрутства юридичної особи?

Ініціювати банкрутство може як кредитор, так і сам боржник. При цьому, згідно положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – «Закон») ініціювати справу про банкрутство боржника є правом кредиторам, а для боржника, в окремих випадках, – обов’язком.

Так, боржник зобов’язаний звернутись до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство у наступних випадках:

• задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності);
• під час ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

3. Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство.

З моменту порушення провадження у справі про банкрутство:

• вимоги кредиторів до боржника можуть пред’являються лише в межах справи про банкрутство;
• арешт майна боржника може накладатись лише судом, який розглядає справу про банкрутство;
• встановлюються обмеження щодо реалізації корпоративних прав засновників (учасників, акціонерів) боржника;
• забороняється виділення частки в майні боржника у зв’язку з виходом із складу його засновників;
• вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів;
• призначається розпорядник майна та ін. ​

4. Банкрутство не завжди веде до ліквідації.

Основною метою Закону є в першу чергу відновлення платоспроможності боржника, а не його ліквідація. Принаймні, про це свідчить його назва. Так, окрім ліквідації, до боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

4.1. Розпорядження майном.

Розпорядження майном – це перший етап банкрутства, який полягає у нагляді та контролі за управлінням і розпорядженням майном боржника. Метою таких заходів є збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища.

На цьому етапі визначаються наступна оптимальна процедура (санація, мирова угода чи ліквідація) для задоволення вимог кредиторів.

4.2. Мирова угода.

Мирова угода у справі про банкрутство – це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

4.3. Санація боржника.

Під санацією розуміється система заходів, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Санація є пріоритетною процедурою. Однак, вводиться ця процедура лише за умови, якщо боржник має реальну можливість відновити свою платоспроможність. Мірами фінансового оздоровлення можуть бути: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, прощення (списання) частини боргу, продаж частини майна боржника тощо.

5. Ліквідаційна процедура.

Ліквідація – це наслідок визнання боржника банкрутом. Ліквідаційна процедура вводиться у разі неможливості відновити платоспроможність боржника. Після визнання боржника банкрутом наступають такі наслідки:

• закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції;
• у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);
• припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій;
• відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
• продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом;
• скасовується арешт, накладений на майно боржника та ін.

Варто відмітити, що ліквідаційна процедура є найбільш розповсюдженою процедурою. Більшість справ про банкрутство закінчуються ліквідацією боржника. Лише малому відсотку підприємств вдається оздоровити свою платоспроможність та продовжити роботу.

6. Арбітражний керуючий.

Арбітражний керуючий є одним із основних учасників у справі про банкрутство. Саме на арбітражного керуючого покладається обов’язок виконання дій по відновленню платоспроможності боржника або його ліквідації (в залежності від прийнятого судом рішення).

При цьому, в Законі визначено, що арбітражний керуючий має діяти одночасно як в інтересах боржника, так і в інтересах кредиторів.

Тому, питання обрання арбітражного керуючого, який буде виконувати ті чи інші обов’язки, є одним із найгостріших моментів у справі про банкрутство. І це не дивно, оскільки саме від цієї особи залежатиме подальша доля підприємства-боржника та ймовірність задоволення вимог кредиторів.

Відбір кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство відрізняється в залежності від процедури. Так, розпорядник майна призначається судом із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. Тобто, кандидатура арбітражного керуючого визначається автоматично за допомогою комп'ютерних програм. Така собі лотерея. В той же час, ліквідатор чи керуючий санацією призначається вже не автоматично, а за клопотанням комітету кредиторів.

7. Висновки.

З огляду на зазначене, можна стверджувати, що банкрутство може стати дієвих механізмом як для боржника, щоб зберегти та акумулювати свої активи чи відновити платоспроможність, так і для кредитора. Кредитор, шляхом участі у зборах (комітеті) кредиторів, має можливість реально впливати на виконання зобов’язань боржника, а не лише спостерігати зі сторони, як це відбувається у звичайному виконавчому провадженні.

Автор статті: Ігор Попадюк, керуючий партнер, адвокат Norton law firm