3. НАЛЕЖНІ СТОРОНИ СПОРУ ТА ВИЗНАЧЕННЯ (ЗАЛУЧЕННЯ) ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОЇ СПРАВИ

Питання визначення належних сторін у спорі та залучення додаткових учасників є важливим аспектом у забезпеченні справедливого правосуддя. Процесуальне законодавство детально регламентує, хто може бути стороною спору і за яких умов можливо залучити інших осіб для належного захисту прав та законних інтересів усіх зацікавлених сторін.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У позовному провадженні особа, яка подала позов до суду, є позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України належними сторонами судової справи є позивач та відповідач, тобто суб’єкти, які безпосередньо зацікавлені у вирішенні спору і на права та обов’язки яких може вплинути судове рішення. Позивачем виступає особа, що подає позов, вимагаючи захисту своїх порушених прав чи інтересів, а відповідачем — особа, що захищає себе від таких вимог. Суд, розглядаючи справу, має вирішити питання щодо коректного встановлення процесуальної правосуб’єктності сторін, зокрема, підтвердити, що позивач є носієм тих прав, законних інтересів і юридичних обов’язків, які становлять суть спірних правовідносин і щодо яких суд повинен винести рішення.

Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц та у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 1-23-32/135-08-4825 викладена позиція щодо того, що судовий захист не поширюється на похідний інтерес позивача щодо захисту порушеного права іншої особи (постраждалого), адже судовий захист стосується саме по- рушеного права цієї особи. Такий захист може відбутися за участю позивача лише в разі, якщо він виступає процесуальним представ- ником постраждалого, у цьому випадку боржника.

Водночас у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у спра- ві № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 суд зазначає, що, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності / відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

У випадках, коли позов пред’явлено до неналежного відпо- відача ЦПК України передбачає механізм його заміни. Згідно з частиною другою статті 51 ЦПК України, якщо після відкриття провадження у справі буде встановлено, що позов пред’явлено не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом (неналежний відповідач), суд за клопотанням позивача або за своєю ініціативою за згодою позивача може допустити заміну неналежного відповідача належним. У разі незгоди позивача на таку заміну суд розглядає справу по суті. Такий підхід сприяє оперативному виправленню помилок щодо належної сторони та забезпечує ефективний захист прав учасників процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц своїм висновком підкреслила, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов’язок відповідати за цим позовом. Встановлення цієї умови — підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов’язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу пози- вача, — належного відповідача.