06.03.2015
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Заповіт визнається недійсним тільки у випадку, коли заповідач при складанні заповіту абсолютно неспроможний усвідомлювати значення своїх дій та не може керувати ними (Постанова ВСУ від 29 лютого 2012р.)

Фабула судового акту: Позивач вважав що при складенні заповіту заповідач був тимчасово недієздатним та не міг а розуміти значення своїх дій та керувати ними та звернувся із позовом до суду про визнання недійсним цього заповіту. Головним доказом у справі був експертний висновок, в якому зазначалось, що в момент складення заповіту спадкодавець мав порушення психічної діяльності, які істотно впливали на його мислення та поведінку. ВСУ прийшов до висновку, що  для визнання недійсним заповіту заповідач повинен бути абсолютно неспроможним розуміти значення своїх дій та керувати ними, тому застосування частини 1 статті 225 ЦК України неможливе. ВСУ скасував рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено.     

Читайте статтю: Признание завещания недействительным: основания, последствия и судебная практика

 

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2012 року                                                                                                                                   м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Патрюка М.В., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Григорєвої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,Лященко Н.П.,  розглянувши справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про визнання заповіту недійсним, за заявою ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2009 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про визнання заповіту недійсним. Позивач зазначав, що є внуком ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після смерті останнього він, позивач, довідався, що 21 листопада 2008 року ОСОБА_12 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_10 Посилаючись на те, що на час складення заповіту ОСОБА_12 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними позивач просив визнати заповіт недійсним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року в позові було відмовлено.

  Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким складений 21 листопада 2008 року ОСОБА_12 на користь ОСОБА_10 заповіт визнано недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_10 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Так, ОСОБА_10 зазначає, що на відміну від рішень суду касаційної інстанції в інших справах, в цій справі касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність підстав для визнання заповіту недійсним, хоча в основу такого, як і в інших справах, покладено висновок судово-психіатричної експертизи, який ґрунтується на припущеннях і не стверджує абсолютної неспроможності особи, яка вчинила правочин, розуміти значення своїх дій та керуватися ними при його вчиненні. ОСОБА_10 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників позивача ОСОБА_9 ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на заперечення заяви ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив із того, що при складенні ОСОБА_12 заповіту на користь ОСОБА_10 його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент складення заповіту він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Такий висновок є правильним.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_9 є внуком ОСОБА_12, якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. 21 листопада 2008 року ОСОБА_12 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів зазначену квартиру ОСОБА_10, з якою перебував у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_12 помер.

Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи від 24 вересня 2010 року в період складення заповіту 21 листопада 2008 року ОСОБА_12 страждав психічним розладом у формі органічного розладу головного мозку поєднаного (травматично-судинного) ґенезу з психоорганічним синдромом, при цьому помічені в нього в зазначений період часу порушення психічної діяльності були такими, що істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними (т. 1, а.с. 192-201).

Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_12 в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Крім того, згідно з актом повторної посмертної комісійної комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи від 1 квітня 2011 року за своїм психічним станом ОСОБА_12 повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на час складення заповіту 21 листопада 2008 року (т. 1, а.с. 261-267).

Однак, апеляційний суд, поклавши в основу свого рішення зазначений вище акт експертизи про те, що порушення психічної діяльності ОСОБА_12 в момент складення ним заповіту істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, дійшов висновку про його тимчасову недієздатність і визнав заповіт недійсним.

З таким висновком апеляційного суду погодився і суд касаційної інстанції.

Разом з тим, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня, 16 травня та2 листопада 2011 року, постановлених у справах про подібні правовідносини, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_10, касаційний суд вказав, що підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до п. 1 ст. 355та ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_10 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2011 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року скасувати і залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема  Судді  М.В. Патрюк Л.І. Григорєва  Н.П. Лященко  В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін     

11
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: