Якщо не наберемо людей до Нового року, питання Курщини вже не стоятиме, - Дикий

В західних медіа пишуть, що російський диктатор Володимир Путін поспішає повернути під контроль РФ територію Курської області до інавгурації нового президента США Дональда Трампа –  20 січня 2025 року. За оцінками британської військової розвідки, Москва, ймовірно, збільшить кількість атак дронів-камікадзе на українські позиції найближчим часом, і  ворог може використовувати нові місця запуску БпЛА поблизу кордону. Чи вдасться РФ реалізувати свої плани, яким наразі є наш інтерес в Курській операції та чи можливе її розширення, і за рахунок яких сил та засобів в інтерв’ю УНІАН розповів ветеран АТО, екскомандир роти батальйону "Айдар", директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.

Видання The Telegraph написало, що Путін хоче повернути Курщину до інавгурації Трампа. Чи зможуть росіяни до 20-го січня повернути її, враховуючи те, як їхній контрнаступ там в останні дні провалюється?

Згоден, що в останні у них там знову великі проблеми. Оцінки, що провалюється, що в них, що в нас, потрібно дуже обережно сприймати, тому що війна на Курщині дуже відрізняється від війни на Донбасі. Там немає суцільної лінії фронту, там не окопна війна, а та, яку ми вже встигли підзабути, тобто така, як була на початку 2022 року на Київщині, Чернігівщині, Сумщині. Це війна в лісистій місцевості, де немає суцільної лінії, а є окремі опорні пункти, і де сторони весь час дуже активно маневрують. Це дуже динамічна війна, де сторони обходять одне одного, б’ють по тилах, флангах. Саме така війна триває на Курщині. Тому час від часу з’являються суперечливі дані про те, що чи то росіяни нас відтиснули та просунулися, чи то, навпаки, ми їх відтиснули та просунулися. Дуже часто буває, що правда і перше, і друге, тому що на одній ділянці вони просунулися, а на іншій ми зробили маневр і зайшли по тилах, і там це відбувається постійно. Тобто, загалом інтенсивність бойових дій там дуже висока, але вони зовсім не схожі на ті, що тривають на інших ділянках фронту. Поки що ми там себе досить впевнено почуваємо.

Чи вистачить нас на те, щоб протриматися до інавгурації Трампа? Нагадаю, що це далеко не перша дата, яку називають. Свого часу Путін ставив завдання викинути нас до 1 вересня, потім це якось змістилось на 1 жовтня, зараз уже говорять про кінець січня. Звичайно, задачі вони собі ставити можуть, а війна – це така річ, де бій показує, що буде далі.

Інша річ – у нас там теж не все просто. Може виникнути логічне питання: чому ми там цю операцію не розширюємо, і чи будемо ми її розширювати. Боюсь, що відповідь багато кому не сподобається. Варто згадати, що коли ми почали Курську операцію, це було 6 серпня. У нас після ухвалення закону про деякі впорядкування військового обліку влітку був підйом мобілізації, в червні-липні набирали дійсно багато людей. Саме на цій хвилі ми почали Курську операцію. А далі у нас набір новобранців просів до травневих і нижче показників, у вересні і жовтні – вже повний провал мобілізації. Неможливість сформувати резерв через провал мобілізації обмежує наші дії на Курщині, тому ми там не розширюємо наступальну операцію, фізично немає кому.

Враховуючи те, що у нас відбувається під Кураховим і ситуацію біля Запоріжжя, чи доцільно нам зараз тримати Курщину? Який наш інтерес там зараз?

Так, доцільно. Наш інтерес там не змінився. Це взагалі поєднання війни та політики на кожному кроці. Курська операція дала нам дуже великі козирі в спілкуванні з нашими західними партнерами, ми радикально переломили ситуацію. Перед її початком в західних медіа писали, і була громадська думка, що перемогти Росію суто військовим шляхом точно неможливо. Курська операція змінила ситуацію – далі всі дискусії тривають про те, як саме перемогти Росію, і чому нам не надають необхідних для цього ресурсів. А от питання, що це неможливо, взагалі знято з порядку денного.

Але є друга частина операції, яка досі не спрацювала, - це вплив на громадську думку в самій Росії. Ця операція за нашим задумом мала чітко показати, що їхній режим насправді нездатний не тільки успішно здійснити похід на Київ, а навіть нездатний захистити міжнародно визнані російські території. Ми це показали. Чому це не спрацювало? Ми трохи недооцінили, наскільки потужні в Росії інформаційні війська. Їхні інформаційні війська воюють набагато краще, ніж їхня армія на землі. І їм вдалося створити для свого населення картинку, на якій все ключове відбувається десь там на Донеччині, тим часом події на Курщині – нібито невелика прикордонна перестрілка чи партизанський рейд. Але ця картинка дуже погано поєднується з тим, що ми там перебуваємо вже три місяці, а партизанський рейд чи прикордонна перестрілка можуть тривати тиждень-два. Туди стягнули дуже серйозні сили, військових з Північної Кореї почали привозити. Поступово навіть в російських головах має виникнути запитання щодо того, наскільки їхній режим контролює ситуацію і чи такий він сильний, як робить вигляд.

Тож, на Курщині нам потрібно триматися доти, доки це має військовий сенс. Зараз росіяни бомбардують наші позиції на території Курщини, а в протилежному випадку вони б так само бомбардували наші позиції тільки в населених пунктах Сумської області. Тобто, ця війна все одно відбувалася б, але тільки на нашій території. І те, що 50 тисяч російських військових задіяні на їхній території, а не на нашій, - це прямий військовий ефект від цієї операції. Нам є сенс там триматися доти, доки наші втрати там суттєво менші за ворожі, в маневровій війні так і є.

А скільки реально ми ще можемо тримати Курщину, враховуючи ресурси?

Залежить від того, що у нас буде з резервами. Не тільки конкретно для Курщини, а що взагалі буде з мобілізацією. Якщо ми наберемо хоча б 160 тисяч осіб до Нового року, то це одна історія. Якщо продовжиться так, як зараз, то, думаю, до кінця січня у нас не стоятиме питання не те, що про Курщину, у нас вже не стоятиме питання про Куп’янськ і багато чого іншого. Тобто, це залежить від того, чи змінимо ми зараз ситуацію з мобілізацією.

Коли розпочиналася Курська операція, не було відомо, хто буде президентом США. А зараз з перемогою Трампа триває багато розмов, що допомогу Україні уріжуть. Як тоді розвиватиметься ситуація?

Я думаю, що її не уріжуть.  Якщо говорити про американську допомогу, то, думаю, її просто повністю зупинять. Вважаю, що ми маємо готуватися саме до такого сценарію. Трамп ще в статусі кандидата зміг на сім місяців зупинити військову допомогу від США Україні. Тепер він обраний президентом, і вже точно матиме контроль над Сенатом, а судячи з останніх новин, - ще й над Палатою представників. Очікувати, що в цій ситуації Трамп не виконає свою абсолютно пряму обіцянку зупинити допомогу Україні, я не бачу жодних підстав. Він її зупинить.

Проте ми воюємо не лише американською зброєю, у нас є те, що дають європейці та те, що виробляємо самі. Це якщо говорити про зброю і техніку. І ключовий момент – кому воювати, і в цьому аспекті ми від Трампа не залежимо, а –  виключно від нашого суспільства.

В такому випадку, чи спроможна на сьогодні Європа компенсувати нам американську допомогу?

Частково. По фінансах вони можуть повністю покрити втрати від американської допомоги. Європа не має таких готових запасів зброї та БК, як США, тому про стовідсоткову заміну мова не йде. Що більше вони компенсують, то краще. Але тим часом нам потрібно нарощувати своє виробництво, і можливо, зупинка постачань від США стане поштовхом для цього. Трамп – це велика проблема, применшувати її не варто, але це не катастрофа.

Голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко заявив, що ЗСУ можуть повторити Курську операцію на іншій території РФ. Де це повторення можливе і за рахунок яких сил, враховуючи стан фронту?

Потенційно могли б. Є Брянщина, вона напрошується. З Бєлгородщиною складніше, але теж неможливого не буває. Проте ключове питання, чи буде кому це робити.