Строк позовної давності починається з моменту пред’явлення банком вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом (ВСУ від 9 листопада 2016 р. у справі №6-2251цс16)

Фабула судового акту: Ця постанова ВСУ буде корисною для тих боржників, проти яких банки ще не розпочинали стягнення боргу через суд, проте яким банки направляли письмові повідомлення про дострокове погашення кредиту та припинення кредитного договору. Між цими двома подіям «направлення повідомлення» та «подання позову» у нашому кризовому житті можуть бути роки. Тому, слід звернути увагу на ВСУ, який прийшов до висновку, про те, що перебіг строку позовної давності починається з дати пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення кредиту. Саме такі повідомлення або претензія банку змінюють суть зобов’язання позичальника з періодичного на одноразове. При одноразовому зобов’язанні розуміється як обов’язок позичальника, як порушника умов кредитного договору, повернути весь кредит відразу.

Тому, боржнику залишається протриматись щонаймеше три років щоб позбавитись кредиту. У когось мабуть і вдасться.

Аналізуйте судовий акт: Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (ВСУ у справі № 6-1138цс15)

Правова позиція ВСУ від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16: Пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ на спільному засіданні палат визначив всі випадки припинення зобовязань поручителя у кредитно-боргових відносинах (ВСу у справі №6-2662цс15 від 20 квітня 2016р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ «Укрсоцбанк» зазначало, що 1 серпня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 30 802 долари США зі сплатою 12,55 % річних та кінцевим строком погашення заборгованості не пізніше 31 липня 2015 року на купівлю автотранспортного засобу.

На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором 1 серпня 2008 року між сторонами укладено договір застави автомобіля.

ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв’язку із чим станом на 31 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 58 019 доларів США 68 центів, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) становило 1 360 133 грн 65 коп., яку позивач просив суд стягнути на свою користь із відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2015 року в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено на підставі пропуску позивачем строку позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором за період з 24 червня 2011 року до 31 березня 2015 року в сумі 20 675 доларів США, що складає 484 675 грн 76 коп., з яких 9 924 долари США 78 центів, що еквівалентно 232 662 грн 54 коп., – заборгованість зі сплати процентів за вказаний період; 4 719 доларів США 3 центи, що еквівалентно 110 626 грн 33 коп., – пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 1 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року; 2 444 долари США 60 центів, що еквівалентно 57 307 грн 78 коп., – пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 1 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 261, 267 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, 8 та 15 червня 2016 року, дві постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року, 27 січня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 1 серпня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір НОМЕР_1.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику в користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 30 802 долари США, зі сплатою 12,55 % процентів річних та наступними порядком погашення суми основної заборгованості до 20 числа кожного місяця відповідно до графіку, вказаному в підпункті 1.1.1 пункту 1.1 статті 1 договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору, на забезпечення позичальником виконання своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги сторони уклали з позичальником договір застави транспортного засобу, зазначеного в пункті 1.2 договору, заставною вартістю 188 100 грн, який також забезпечує виконання зобов’язання позичальника за додатковим договором.

За умовами пункту 2.3 договору моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора суми кредиту, нарахованих процентів та можливих пені і штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору.

Згідно з підпунктом 2.4.1 кредитного договору сплата процентів здійснюється щомісяця у валюті наданого кредиту не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, у якому нараховано проценти, а також у день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі.

Відповідно до умов підпункту 2.4.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісяця, в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі. При розрахунку процентів ураховується день надання і не враховується день погашення кредиту.

Згідно з умовами пункту 2.5 договору погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в такій черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів; штраф.

У підпункті 3.2.3 кредитного договору зазначено, що кредитор має право вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше за один календарний місяць, перевищення суми заборгованості за суму кредиту більш як на 10 %, несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % від суми кредиту.

Згідно з підпунктом 3.3.9 кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний день його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 кредитного договору.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що в разі прострочення позичальником строків сплати процентів та строків повернення кредиту, визначених договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у момент прострочення.

8 липня 2009 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору, за умовами якої сторони погодили внесення змін до графіку погашення кредиту.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 вніс 21 квітня 2009 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 вчинив 21 квітня 2009 року, банк пропустив строк позовної давності на звернення до суду, який розпочався з 21 травня 2009 року і сплив 21 травня 2012 року, а відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що в разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, погашення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати чергового платежу. Оскільки за умовами кредитного договору останній платіж за кредитним договором позичальник повинен був здійснити 31 липня 2015 року, а в суд позивач звернувся у червні 2014 року, період заборгованості потрібно обчислювати в межах строку позовної давності з 24 червня 2011 року по 31 березня 2015 року, а пеню за річний термін – з 1 квітня 2014 року до 31 березня 2015 року.

При цьому апеляційний суд не взяв до уваги доводів відповідача щодо зміни строку виконання кредитного зобов’язання й надання ним на підтвердження своїх доводів вимоги банку від 12 квітня 2010 року про повне дострокове повернення заборгованості за кредитом.

Разом з тим в інших справах, які виникли з подібних правовідносин, рішення в яких ОСОБА_1 надав на підтвердження своїх вимог, міститься висновок про те, що пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності. Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 264, 267, частини другої статті 1050 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як зазначалося вище, сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов’язань за щомісячним погашенням платежів.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди НОМЕР_2 від 8 липня 2009 року про внесення змін до кредитного договору, сторони домовилися, що в разі порушення позичальником строків сплати процентів, та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково більш ніж на тридцять календарних днів кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, зі свого боку, зобов’язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом тридцяти календарних днів з дати одержання зазначеного письмового повідомлення кредитора.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 12 квітня 2010 року претензію (вимогу) боржнику про дострокове негайне повернення всієї суми кредиту й пов'язаних з ним платежів (відсотків) (а. с. 203).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги.

Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у червні 2014 року.

Відповідно до статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Не перевіривши, чим було зумовлене неподання до суду першої інстанції вищезазначеного доказу (вимоги банку), суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодися й суд касаційної інстанції, дійшов передчасного висновку про часткове задоволення вимог банку.

За таких обставин відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360⁴ ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.