Невиконання обов'язку сплати за поставлений товар у зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування не звільняє винну сторону договору від обов'язку сплати компенсаційнийх платежів, визначених ст. 625 ЦК України (ВСУ від 12.04.2017 № 3-1601гс16)

Фабула судового акту: Грошові зобов’язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері господарсько-правових відносин.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку між двома суб’єктами господарювання –ТОВ, що поставила товар та комунальним лікувальним закладом, що не сплатило отримане медичне обладнання виник спор щодо стягнення з лікарні суми боргу з урахуванням компенсаційних виплат.

Судом першої інстанції задоволено вимоги продавця товару. Натомість лікувальний заклад в апеляційному порядку оскаржив вказане рішення мотивуючи це тим, що вина покупця у несвоєчасній оплаті товару відсутня, оскільки такий борг утворився внаслідок відсутності бюджетного фінансування установи.

З такими доводами апеляційний суд погодився та скасував рішення в частині стягнення з КП інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми.

Проте ВСУ скасовуючи ухвалу апеляційного суду з аналізу норм ст. 614 (Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання), ст. 617 (Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання), ст. 218 ГК України (Підстави господарсько-правової відповідальності) зробив висновок, що не вважаються підставами для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов’язання, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналізуйте судові акти: Договором можуть бути встановлені і інші засоби забезпечення виконання зобов'язань окрім передбачених ст. 546 ЦК України, тому нарахування штрафу у межах 12 місяців перед зверненням до суду є правомірним (ВСУ від 8 лютого 2017р., № 3-1217гс16)

Незважаючи на валюту кредиту суд правильно відмовляє у стягненні 3% річних за ст. 625 ЦК України про його простроченні, якщо позивач визначає суму стягнення НЕ в гривні (ВГСУ від 25 січня 2017р. у справі 904/4316/15)

Оплата робіт прив’язана до фінансування замовника коштами з бюджету НЕ є подією, яка має неминуче настати ,тому виконавець може вимагати її негайно (ВГСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 910/1459/16)

Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю «Союз медицини та технології» – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

Житомирської обласної ради – ОСОБА_3,

Генеральної прокуратури України – Рудак О.В., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Союз медицини та технології» (далі – ТОВ «Союз медицини та технології) про перегляд Верховним Судом України постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 906/1072/15 за позовом ТОВ «Союз медицини та технології» до комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради (далі – КУ «Обласна база спеціального медичного постачання»), за участю заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі територіальної громади сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ТОВ «Союз медицини та технології» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання КУ «Обласна база спеціального медичного постачання» зобов’язань з оплати медичного обладнання, поставленого позивачем за договором, утворилася заборгованість. Просило стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу – 4 655 000,00 грн та за період із 1 січня 2013 року до 7 липня 2015 року: 3 % річних у розмірі 351 229,32 грн, інфляційні втрати у сумі 3 531 690,67 грн, пеню у сумі 2 828 326,99 грн.

Заперечуючи проти позову, КУ «Обласна база спеціального медичного постачання» послалося на відсутність своєї вини у невиконанні зобов’язання, оскільки кредиторська заборгованість виникла через відсутність бюджетного фінансування.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28 липня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з КУ «Обласна база спеціального медичного постачання» на користь ТОВ «Союз медицини та технології» борг у сумі 4 655 000,00 грн, 3 % річних у сумі 351 229,32 грн, інфляційні втрати у сумі 3 531 690,67 грн, пеню у сумі 343 577,26 грн. У частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 2 484 749,73 грн відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення 3 % річних у сумі 351 229,32 грн, інфляційних втрат у сумі 3 531 690,67 грн, пені у сумі 343 577,26 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Союз медицини та технології» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. 2 ст. 617, ст. 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 218 Господарського кодексу України (далі – ГК) і невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі № 11/446.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 37/414-14/202, від 25 липня 2016 року у справі № 913/1051/15, від 10 жовтня 2016 року у справі № 926/1826/15, правовідносини в яких, на думку заявника, є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29 листопада 2012 року між КУ «Обласна база спеціального медичного постачання» (замовник) і ТОВ «Союз медицини та технології» (постачальник) укладено договір № 26/11-2012/32 (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник, що є переможцем відкритих торгів на закупівлю: 33.10.1 Устаткування медичного, хірургічного та ортопедичного (Рентгенівські апарати для діагностики – 8 од.) (далі – товар), поставляє для замовника товар, зазначений у специфікації на медичне обладнання (додаток № 1 до Договору), а замовник купує товар в асортименті та за цінами згідно зі специфікацією, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною. Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунок за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого рахунка-фактури з відтермінуванням платежу протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту одержання товару на склад покупця. У разі затримки бюджетного фінансування покупець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати товару, а розрахунки за поставлений товар здійснюються при отриманні покупцем бюджетного фінансування закупівлі.

Згідно з п. 5.1 Договору строк (термін) поставки (передачі) товару – до 31 грудня 2012 року.

Відповідно до п. 6.1 Договору замовник зобов’язаний своєчасно проводити оплату за отриманий товар; у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Згідно з п. 6.3 Договору позивач зобов'язався поставити товар у строки, встановлені цим Договором; забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам Договору; провести первинний інструктаж персоналу замовника; здійснити установку, налагодження та введення в експлуатацію обладнання протягом 30 (тридцяти) календарних днів із моменту 100 % оплати товару замовником та отримання листа про готовність приміщення, де обладнання буде встановлено, відповідно до вимог виробника обладнання.

У разі несвоєчасної оплати товару з вини замовника, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день затримки (п. 7.3 Договору).

29 листопада 2012 року між сторонами підписано специфікацію на медичне обладнання, оформлену додатком № 1 до Договору, згідно з якою товаром, що постачається, є: комплекс рентгенівський діагностичний з цифровою обробкою зображення РДК-ВСМ-18 (виробник – ТДВ «КВО «Медапаратура») у кількості 8 комплектів, загальною вартістю 5 320 000,00 грн без ПДВ.

21 грудня 2012 року позивач здійснив поставку обладнання відповідачеві на суму 4 655 000,00 грн, про що складено акт здачі-приймання медичного обладнання згідно з Договором.

28 грудня 2012 року, сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до умов якої було зменшено обсяг закупівлі товару та загальну вартість Договору до 4 655 000,00 грн.

За період із квітня по серпень 2013 року сторони підписали акти здачі-приймання робіт із пусконалагодження, введення в експлуатацію обладнання та навчання персоналу згідно з Договором.

З урахуванням викладеного до 31 грудня 2012 року включно відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений товар на загальну суму 4 655 000,00 грн.

3 березня 2015 року ТОВ «Союз медицини та технології» направило на адресу КУ «Обласна база спеціального медичного постачання» претензію від 3 березня 2015 року № 26 щодо виконання умов Договору.

На час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не виконав свого обов'язку щодо оплати поставленого товару.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту поставки відповідачеві товару та виконання позивачем передбачених Договором робіт на суму 4 655 000,00 грн, що не заперечується відповідачем. Стягуючи суми інфляційних втрат, 3 % річних і пені, суд виходив із того, що відсутність фінансування не звільняє відповідача як самостійну юридичну особу від виконання умов Договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що за умовами п. 4.1 Договору відповідач звільняється від відповідальності за порушення строків оплати за поставлений товар, а враховуючи правову природу заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, як відповідальності компенсаційного характеру, суд не вбачає підстав для застосування такого виду спеціальної компенсаційної відповідальності, яка встановлена ст. 625 ЦК.

Разом із тим у справі № 37/414-14/202 за позовом товариства до Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення заборгованості за договором про поставку медичного обладнання, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на таке. Сторони погодили строк виконання замовником зобов’язання з оплати поставленого товару із вказівкою на обставини наявності фінансування. Чинне законодавство України не містить будь-яких особливих вимог до договорів, які укладаються суб’єктами підприємницької діяльності з бюджетними установами, виконання договору повинно здійснюватися на загальних підставах. Відповідач не надав доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов’язань. Наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за поставлений товар за договором. Таким чином, відповідач як бюджетна установа не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання через відсутність коштів у бюджеті (ст. 625 ЦК).

У справі № 913/1051/15 за позовом товариства до державного підприємства про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товарів за державні кошти суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення суми боргу, 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на те, що відсутність бюджетного фінансування видатків на придбання товару за цим договором не виправдовує бездіяльності боржника, не звільняє його від обов'язку виконати договірні зобов'язання та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

У справі № 926/1826/15 за позовом приватного підприємця до управління освіти Чернівецької міської ради про стягнення коштів за договором про закупівлю товарів за державні кошти суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на те, що настання прострочення виконання грошового зобов'язання внаслідок неналежних дій казначейства, яке не є стороною спірних правовідносин, не звільняє управління освіти Чернівецької міської ради від обов'язку оплатити отриманий товар у строк, визначений договором; крім того, доказів затримки бюджетного фінансування відповідачем суду не надано.

У постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі № 11/446 за позовом товариства до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі – МНС) про стягнення суми основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, які утворилися внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору щодо оплати поставленої продукції, викладено такий висновок. Касаційний суд обґрунтовано відхилив заперечення МНС щодо неоплати продукції за відсутності бюджетних коштів на реєстраційному рахунку відповідача, оскільки на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК і рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на 2009 рік, не виправдовує бездіяльності МНС і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом положень ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 ЦК встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми ст.ст. 614, 617 ЦК кореспондуються із нормами ст. 218 ГК, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов’язань встановлено статтею 625 ЦК, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність у Договорі застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов’язання.

Таке застереження є підставою для звільнення покупця від відповідальності, яка має іншу правову природу – неустойка (штраф, пеня), збитки тощо.

Аналіз зазначених норм права та умов Договору в справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, адже відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Отже, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції допустив неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні питання щодо застосування положень ст. 625 ЦК до спірних правовідносин, а тому судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Водночас висновки судів апеляційної та касаційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення пені є правильними з огляду на наведені норми та положення п. 4.1 Договору.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до ст. 111-23 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясовувати дійсні обставини справи, зокрема щодо правильності здійснення розрахунків грошових вимог, періодів, за які заявлено стягнення, що має істотне значення при перевірці правильності нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Зважаючи на викладене, судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Союз медицини та технології» до КУ «Обласна база спеціального медичного постачання» про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 111-25 ГПК.

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 111-23, 111-24, 111-25 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Союз медицини та технології» про перегляд Верховним Судом України постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 906/1072/15 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 906/1072/15 у частині відмови у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Союз медицини та технології» до комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних скасувати.

Справу № 906/1072/15 у цій частині передати на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 111-16 ГПК.

Підписи суддів