23.02.2017 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Для встановлення солідарного боргового обов’язку подружжя один з подружжя повинен довести, що кошти були використані ним в інтересах сім’ї та інший з подружжя знав про це та надав свою згоду (ВССУ від 8 лютого 2017р. у справі 759/7110/14-ц)

Фабула судового акту: Ця справа про поділ майна та зобов’язань подружжя, які були набуті під час їх шлюбу. Спільним сумісним майном є квартира та автомобіль, які були зареєстровані на чоловіка. Жінка звернулась із позовом до суду про поділ цього майна навпіл. Чоловік подав зустрічний позов про стягнення коштів з колишньої дружини обґрунтовуючи це тим, що поділу підлягає не тільки майно, а і борги набуті під час шлюбу. Так чоловік наполягав на тому, що на підставі розписки отримав кошти, які повернув самостійно вже після розірвання шлюбу. Ці кошти він витратив на придбання спірної квартири, тому просив суд стягнути з колишньої дружини половину від суми, вказаній у розписці.  

Суд апеляційної інстанції поділив квартиру навпіл та стягнув з дружини половину коштів, сума яких буда зазначена в розписці. ВССУ не погодився із стягненням боргових коштів чолові ка з дружини і зазначив наступне. 

Відповідно до частини 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім’ї. Таким чином, суду для встановлення солідарного боргового обов’язку подружжя необхідно, щоб чоловік довів у суді, що дружина знала про розписку  та була згода на таку позику, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені чоловіком в інтересах сім’ї. В справі таких доказів немає, в розписці мета позичення коштів не вказана, тому зустрічний позов чоловіка слід вважати недоведеним. 

Аналізуйте судовий акт:  Функція суду полягає в розподілі спільного майна подружжя та його виділу в натурі, а не визначення ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, що не вирішує спір по суті (ВССУ від 1 лютого 2017р. у справі 541/642/13-ц)

1 300 000 доларів споживчого кредиту без згоди чоловіка: це грошові кошти, а не майно, а сам договір - нотаріального посвідчення не потребує, тому згода на отримання згідно ст. 65 СК України не потрібна (ВССУ, 16. 01. 2017р., №258/7949/14-ц)

Між подружжям поділяється навпіл як і сумісна власність придбана на позичені кошти, так і боргові зобов’язання повернути ці кошти кредитору (ВСУ від 14 вересня 2016р. у справі № 6-539цс16)

Квартира зареєстрована на чоловіка проте придбана у шлюбі все одно не може бути продана з торгів без згоди дружини оскільки є спільної сумісної власністю (ВССУ від 20 січня 2016 р. у справі №6-26388ск15)

Якщо один з члені подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно НЕ є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя (ВСУ у справі № 6-1568цс16)

 

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

8 лютого 2017 року                                                                                                                                                                                          м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Євграфової Є.П.,      Мазур Л.М.,            

             Коротуна В.М.,        Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за касаційною скаргою  ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від  9 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 червня  2016 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, у якому з урахуванням уточнень, просила поділити майно, набуте за час шлюбу між нею та ОСОБА_4, а саме, квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,40 кв.м, житловою площею 30,10 кв.м, автомобіль марки «Chevrolet Aveo», 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, о з 11 січня 2008 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, за час шлюбу ними набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 46,40 кв.м, житловою площею 30,10 кв.м, а також автомобіль марки «Chevrolet Aveo», 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1, який зареєстровано на відповідача. Згоди про порядок поділу зазначеного майна вони дійти не можуть.

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що поділу підлягає не лише майно придбане за час шлюбу, а також борги, набуті за час перебування їх у шлюбі, у зв'язку із чим просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 118 800 грн (половина суми коштів, сплачених у погашення боргу ОСОБА_5.) відповідно до розписки від  18 травня 2010 року. А також указував на те, що частину кредиту у розмірі 74 371 грн він погасив 19 травня 2011 року за рахунок майна, що належало йому на праві особистої власності - автомобіля марки «Mitsubishi Lanser», 2006 року випуску, який він продав 18 травня 2011 року, а тому зазначав, що частка в квартирі відповідно до його внеску є його особистою приватною власністю.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 9 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за кожним. У задоволенні решти вимог  ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 118 800 грн в порядку поділу спільного майна подружжя. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення в частині задоволення первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судові рішення в частині відмови в поділі автомобіля марки «Chevrolet Aveo», 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1 до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а касаційна скарга ОСОБА_3 частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив із того, що спірне майно було придбано колишнім подружжям у період шлюбу, а тому воно є спільною сумісною власністю; відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, суд виходив з недоведеності заявлених ним позовних вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 про стягнення коштів та задовольняючи позов в цій частині, виходив із того, що за положеннями статті 65 СК України у разі укладення одним з подружжя за час шлюбу договору позики в інтересах сім'ї предметом поділу спільного сумісного майна подружжя буде не тільки майно, а й борги за цим договором.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям  за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.  

Частиною 3 ст. 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім᾽ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Як роз᾽яснено в п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з᾽ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов᾽язаннями, що виникли в інтересах сім᾽ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Судом встановлено, що з 11 січня 2008 року по 2 квітня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.

10 червня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Кредит ОСОБА_6» було укладено договір про надання споживчого кредиту для придбання житла на вторинному ринку нерухомості з кінцевим терміном повернення до 12 червня 2017 року.

10 червня 2010 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 за  435 495 грн 50 коп.

Так, заперечуючи проти позову щодо розподілу вищевказаної квартири, ОСОБА_4 указував на те, що зазначене ним майно придбано за особисті кошти, оскільки кредит, який брався на купівлю квартири він погасив за особисті кошти, отримані ним за договором позики від 18 травня 2010 року, решту коштів на придбання квартири він вніс за реалізований ним автомобіль, який належав йому на праві особистої власності, оскільки був придбаний до шлюбу.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 18 травня 2011 року ОСОБА_4 продав автомобіль марки «Mitsubishi Lanser», 2006 року випуску, придбаний ним до шлюбу (10 серпня 2006 року), за 74 371 грн.

ОСОБА_4 не доведено того, що він витратив зазначені кошти на купівлю спірної квартири, отримані ним саме від реалізації належного йому на праві особистої власності автомобіля.

Так, з матеріалів справи також вбачається, що підставі розписки від 18 травня 2010 року ОСОБА_4 отримав у позику 30 тис. дол. США, які повернуто позикодавцеві 9 червня 2014 року, тобто після розірвання шлюбу.

Суд, визнаючи за сторонами право власності по Ѕ частині квартири за кожним, на підставі вищевказаних правових норм вірно виходив з того, що оскільки докази того, що гроші, отримані відповідачем від позики, від продажу автомобілю, були використані саме на придбання спірної квартири, не надані, й з врахуванням того, що спірна квартира придбана за час шлюбу, тому вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Оскільки відповідачем не доведено придбання спірної квартири за особисті кошти, висновок суду про те, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя є правильним.

Доводи відповідача про те, що спірна квартира придбана ним за особисті кошти спростовуються матеріалами справи та на правильність висновків судів не впливають.

Проте погодитись з висновком суду про стягнення з позивача половини боргового зобов'язання відповідача погодитись неможливо з огляду на наступне.

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені  родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З тексту вищевказаної розписки вбачається, що ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_5 30 тис. дол.. США. У розписці про отримання грошей, не зазначено на які цілі бралася позика та не зазначено, що позивач як дружина надала згоду на її отримання (т. 1 а.с. 86).  А тому з висновоком суду про стягнення з позивача суми боргу погодитись неможливо, оскільки висновок суду не узгоджується з правилами ст.  1046 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови про стягнення суми з  ОСОБА_3 та задовольняючи позов в цій частині, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-213315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, дійшов передчасного висновку, що отримані ОСОБА_4 кошти в борг створюють солідарний обов'язок для подружжя. Той факт, що розписка написана ним і кошти отримані за час шлюбу з ОСОБА_3, не свідчить про те, що договір позики було укладено в інтересах сім'ї, кошти було використано в інтересах сім'ї, що остання давала згоду на укладення такого договору і знала про нього. Зазначені юридично важливі обставини позивач не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 1060 ЦПК України).

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, фактично  обмежившись посиланням на покази свідків поклав, на ОСОБА_3 обов'язок по сплаті боргу чоловіка, на отримання якого вона, як дружина, в установленому законом порядку згоди не надавала.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, апеляційним судом не встановлені, його судове рішення в частині вирішення зустрічного позову не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ квартири залишити без змін.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. ЧервинськаСудді:Є.П. Євграфова В.М. Коротун Л.М. Мазур Т.О. Писана

5
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення