Законність дій/бездіяльності держвиконавців у зведених виконавчих провадженнях за рішеннями судів різних юрисдикцій розглядається у порядку адміністративного судочинства (ВС/ВП № 805/3267/16-а від 24.04.2019)

Фабула судового акту: І знову дещо про визначення предметної юрисдикції у спорах про визнання бездіяльності органів Державної виконавчої служби протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У даній справі стягувач звернувся до окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнати протиправною бездіяльність державного виконавця в частині невжиття заходів з примусового виконання рішення суду та зобов`язати виконати вказане судове рішення. При цьому позов мотивовано тим, що на момент звернення до суду з цим позовом відповідач не вжив відповідних заходів щодо примусового виконання зазначеного рішення суду, що є порушенням його законних прав та інтересів.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково.

Натомість у подальшому апеляційним судом провадження у вказаній справі було закрито як таке, що не повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Зазначену ухвалу позивачем було оскаржено у касаційному порядку з тих підстав, що згаданий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки виконання виконавчого листа у цивільній справі було об`єднано у зведене виконавче провадження, де виконувались також рішення, постановлені господарськими судами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим норми ЦПК України не урегульовують порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.

При виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів.

Закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Таким чином загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об`єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

В свою чергу, оскільки законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин, не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні питання про належність справи до юрисдикції адміністративного суду, суд апеляційної інстанції мав розглядати справу за правилами адміністративного судочинства.

Аналізуйте судовий акт: Бездіяльність державного виконавця у питаннях виконання вироку, яким задоволено цивільний позов, оскаржується за правилами цивільного судочинства (ВСУ від 22 лютого 2017р. у справі № 6-2946цс16)

Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ (ВСУ у справі № 6-570цс16 від 6 квітня 2016р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 805/3267/16-а

Провадження № 11-16апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М ., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року (у складі колегії суддів Сіваченка І. В., Шишова О. О., Геращенка І. В.) у справі за його позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області), третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк»), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області, третя особа ПАТ «КБ «ПриватБанк», у якому просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області щодо невжиття заходів з примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц та зобов`язати виконати вказане судове рішення.

Мотивував позов тим, що на момент звернення до суду з цим позовом відповідач не вжив відповідних заходів щодо примусового виконання зазначеного рішення суду, що є порушенням його законних прав та інтересів.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 13 жовтня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області щодо невжиття заходів з примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц. Зобов`язав відповідача вжити заходи, передбачені гл. 3, 4, 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) щодо виконання зазначеного рішення суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 січня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України), у редакції, чинній на момент постановлення судового рішення, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивачу роз`яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, а справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки виконання виконавчого листа у цивільній справі було об`єднано у зведене виконавче провадження, де виконувались також рішення, постановлені господарськими судами.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 січня 2019 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

05 серпня 2014 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у цивільній справі № 233/3610/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» прийняв рішення, яким стягнув з останнього суму незаконно утриманої комісії за депозитним договором від 04 лютого 2014 року №SAMDNWFD0070071022800 у розмірі 1224,00 доларів США.

27 лютого 2015 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області видав ОСОБА_3 виконавчий лист № 233/3610/14-ц, на підставі якого він звернувся до ВДВС Костянтинівського МУЮ Донецької області із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа.

02 липня 2015 року державний виконавець Костянтинівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Донецькій області відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 233/3610/14-ц, а 11 вересня 2015 року прийнято постанову, якою вказаний виконавчий лист скеровано на виконання за місцем знаходження боржника (ПАТ «КБ «ПриватБанк») до Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області.

01 жовтня 2015 року державний виконавець Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області прийняв постанову № 48835577 про відкриття виконавчого провадження та запропонував боржнику самостійно виконати вимоги, зазначені у виконавчому документі, до 08 жовтня 2015 року.

19 жовтня 2015 року державний виконавець Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ прийняв постанову, якою приєднав відкрите виконавче провадження № 48835577 до зведеного виконавчого провадження № 11355726 (щодо одного боржника - ПАТ «КБ «ПриватБанк»).

До зведеного виконавчого провадження № 11355726 входять 418 виконавчих проваджень щодо стягнення боргу з одного боржника - ПАТ «КБ «ПриватБанк», за виконавчими документами, виданими судами різних юрисдикцій (адміністративної, господарської, цивільної).

22 лютого 2016 року Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області прийняв постанову, якою зупинив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 27 лютого 2015 року № 233/3610/14-ц на підставі заяви ПАТ «КБ «ПриватБанк» у зв`язку з наявністю у боржника обставин, що ускладнюють виконання рішення суду.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що державний виконавець Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області направив до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області заяву про відстрочку виконання рішення суду у справі № 233/3610/14-ц.

Костянтинівський районний суд Донецької області ухвалою від 14 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року, відмовив у задоволенні заяви Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області про відстрочку виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 233/3610/14-ц.

04 квітня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 27 лютого 2015 року.

Також судом встановлено, що у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відсутні відомості про будь-які подальші дії державного виконавця, спрямовані на виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у цивільній справі № 233/3610/14-ц.

Вважаючи неправомірною бездіяльність державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області щодо невжиття заходів з примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц, ОСОБА_3 звернувся до суду із цим адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги стосуються визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області щодо невжиття заходів з примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у цивільній справі № 233/3610/14-ц та зобов`язання виконати вказане судове рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав необхідним закрити провадження у цій справі в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувана бездіяльність державного виконавця вчинена в ході примусового виконання виконавчого листа Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2015 року у цивільній справі № 233/3610/14-ц, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з правовою позицією, викладеною в оспорюваному судовому рішенні, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби передбачалося ст. 13 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», а також ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 12, ст. 82 Закону № 606-ХІV, які були чинними на час вчинення виконавчих дій.

За приписами ст. 383 ЦПК України(у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Частина 2 ст. 384 ЦПК Україниу вказаній редакції передбачала, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Разом з тим норми ЦПК України не урегульовують порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України від 02 червень 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) та Закон № 606-ХІV, який був чинним на час вчинення виконавчих дій.

За правилами Закону № 606-ХІV передбачалися особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника.

Стаття 33 Закону № 606-ХІV (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) передбачала, що у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження, і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, об`єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Також, відповідно до вимог ст. 74 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час розгляду справи) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За ч. 1 ст. 30 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час розгляду справи) виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Проаналізувавши вказані норми, можна зробити висновок, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів.

Закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Водночас ч. 1 ст. 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Разом з тим ч. 6 ст. 181 КАСУкраїни (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів (…) розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Отже, наведені норми закріплюють загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об`єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

Таким чином, оскільки законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин, не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні питання про належність справи за позовом ОСОБА_3 до юрисдикції адміністративного суду, суд апеляційної інстанції мав застосувати ч. 1 ст. 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) та розглядати справу за правилами адміністративного судочинства.

Висновок про поширення юрисдикції адміністративного суду на спори щодо судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, і її розгляд у порядку цивільного судочинства є необґрунтованим.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанцій повністю і передати справу повністю для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є (..) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись ст. 341 345 349 353 355 356 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити для продовження розгляду до Першого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді