Перебіг позовної давності для позовних вимог прокурора в інтересах держави починається з моменту коли прокурор дізнався про необхідність захисту таких інтересів (ВС/ВП № 469/1203/15-ц від 22.05.2018)

Фабула судового акту: У цьому судовому рішенні Велика Палата вкотре висловилась про початок відліку позовної давності у справах, які розглядаються за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави, а також презюмувала обізнаність особи щодо неправомірності придбання земельної у прибережній зоні.

В справі прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі сільської ради у якому поставив вимоги визнання розпорядження райдержадміністрації та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та їх скасування, оскільки останні знаходяться в межах території сільської ради та в межах законодавчо визначеної двокілометрової зони прибережної захисної смуги Чорного моря.

Слід звернути увагу читача на те, що зазначені ділянки було відчужено у 2003 році.

Однак так вказані порушення було виявлено прокурором під час перевірки додержання законодавства лише у 2012 році, а позовну заяву подано у 2015 році.

Прокурор вважав, що ним строк пред’явлення позову не пропущено оскільки про наявність оскаржуваного розпорядження РДА йому стало відомо лише після зміни меж населеного пункту та передачі йому договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок за актом приймання-передачі, опрацювання отриманих матеріалів та надання оцінки їх законності.

Рішенням суду першої інстанції встановлено незаконність продажу земельних ділянок у прибережній смузі проте у задоволенні позову відмовлено у зв’язку із пропуском позовної давності.

В свою чергу апеляційним судом таке рішення було скасовано та позовні вимоги прокурора задоволено.

Ухвалою ВССУ рішення суду апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Однак Генеральною прокуратурою у грудні 2017 року до ВСУ подано заяву перегляд вказаних вище рішень.

В свою чергу Велика Палата переглядаючи справу погодилась з доводами прокурора про дотримання ним строку звернення до суду та вказала наступне.

Нормами ст. 256 ЦК України визначено, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому положеннями ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з моменту коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

У даному випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, а тому строк позовної давності не є порушеним.

Одночасно у своєму рішення Великою Палатою зазначено, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця).

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Позовна давність у спорах про стягнення збитків, спричинених злочином розпочинається з моменту виявлення таких збитків, а не встановлення вини судовим рішенням (ВС/КЦС № 132/2083/16-ц від 28.03.2018)

ВСУ: На позови прокурора щодо визнання незаконним акту органу місцевого самоврядування поширюється загальний строк позовної давності і пункт 4, частини першої, статті 268 ЦК України не застосовується (ВСУ у справі № 6-2304цс16, 15.11.2017р.)

ВССУ: Апеляційний суд НЕ може застосовувати позовну давність, якщо про застосування останньої відповідачем не було заявлено в місцевому суді (справа № 215/3169/15-ц від 25.10.2017)

Перебіг позовної давності починається від дня, коли саме особа, а не її представник, у тому числі і прокурор, довідалася про порушення свого права (ВСУ від 13.03.2017р., у справі № 6-80цс17)

Постанова

Іменем України

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 469/1203/15-ц

Провадження № 14-95цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ТкачукаО.С.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Андрущенко Н.С.,

представника позивача -прокурора Халанчук О.С.,

розглянула в судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

у справі за позовом заступника прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_8 про визнання розпорядження та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними та їх скасування,

У С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року заступник прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільрада) звернувся до суду з позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Березанська РДА) та ОСОБА_8 про визнання розпорядження та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та їх скасування.

Позов мотивовано тим, що 06 жовтня 2003 року головою Березанської РДА прийнято розпорядження № 924 про продаж приватному підприємцю ОСОБА_9 (далі - ПП ОСОБА_9.) двох земельних ділянок для комерційного використання в межах території Коблівської сільради, зокрема земельну ділянку площею 0,2 га під розміщення атракціону та критої торгової точки, а також земельну ділянку площею 0,0750 га, як зазначено в розпорядженні, зайняту під будівлями. 06 жовтня 2003 року між ПП ОСОБА_9 та Березанською РДА укладено два нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, згідно з якими до ПП ОСОБА_9 перейшло право приватної власності на них та 22 жовтня 2003 року отримано державні акти на право власності на ці земельні ділянки. 31 жовтня 2003 року ПП ОСОБА_9 продав спірні земельні ділянки ОСОБА_10, уклавши окремі нотаріально посвідчені угоди купівлі-продажу, а покупець 29 березня 2004 року на підставі таких угод отримав правовстановлюючі документи на ці земельні ділянки. 01 липня 2005 року ОСОБА_10 продав спірні земельні ділянки ОСОБА_8, уклавши дві окремі нотаріально посвідчені угоди купівлі-продажу. 16 червня 2006 року ОСОБА_8 отримала державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме: серії НОМЕР_1 - на земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану на АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільради; серії НОМЕР_2 - на земельну ділянку площею 0,0750 га, розташовану на АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільради.

Під час здійснення перевірки у 2012 році було встановлено, що продаж спірних земельних ділянок ПП ОСОБА_9 відбувся з грубим порушенням водного та земельного законодавства, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах нормативно визначеної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, тому належать до земель водного фонду загальнодержавного значення. Посилаючись на те, що їх передачу (відчуження) у приватну власність законодавчо заборонено і тому всі угоди щодо відчуження цих земельних ділянок є недійсними, заступник прокурора з уточненням позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Березанської РДА від 06 березня 2003 року № 924 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення»; визнати недійсними та скасувати державні акти на спірні земельні ділянки, видані останньому власнику ОСОБА_8, а також витребувати в неї вказані земельні ділянки.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року у задоволенні позову заступника прокурора Березанського району Миколаївської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки розташовані в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Чорного моря та були неправомірно передані у приватну власність ПП ОСОБА_9, проте прокурор звернувся із цим позовом до суду з простроченням строку позовної давності.

Додатковим рішенням цього ж суду від 09 серпня 2016 року розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2016 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 09 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову заступника прокурора Березанського району Миколаївської області. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської РДА від 06 жовтня 2003 року № 924 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення» в частині прийняття рішення про продаж ПП ОСОБА_9 земельних ділянок площами 0,2 га та 0,0750 га для комерційного використання в межах території Коблівської сільради. Визнано недійсним виданий Березанським районним відділом земельних ресурсів Держкомзему України державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 16 червня 2006 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 190 на ім'я ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану на АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільради. Визнано недійсним виданий Березанським районним відділом земельних ресурсів Держкомзему України державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 16 червня 2006 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 191 на ім'я ОСОБА_8 на земельну ділянку, площею 0,0750 га, розташовану на АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільради. У решті позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що прокурор звернувся до суду у вересні 2015 року у межах строку, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки про незаконність передачі земельної ділянки у приватну власність прокуратурі стало відомо у жовтні 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2016 року скасовано, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року залишено в силі.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо пропущення прокурором строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Коблівської сільради, оскільки остання могла довідатися про порушення своїх прав з часу прийняття оскаржуваного розпорядження - 06 жовтня 2003 року.

14 грудня 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року з підстав, передбачених підп. 1, 4 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення).

У заяві заступник Генерального прокурора України просив скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, з підстав, передбачених підп. 1, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України,а саме у зв'язку знеоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції ст. ст. 256 257 261 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також - невідповідністю оскаржуваного судового рішення викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви заступник Генерального прокурора України посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі за позовом про визнання рішення незаконним та скасування державного акта про право власності на землю, визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації; постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі за позовом про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації; постанову судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі за позовом про визнання рішення незаконним та його скасування, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними і їх витребування; постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом про витребування майна; постанову Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі за позовом про витребування майна; постанову Вищого господарського суду України від 09 серпня 2017 року у справі за позовом про витребування майна; постанову Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року у справі за позовом про визнання рішення незаконним, визнання договору оренди недійсним та зобов'язання повернути майно; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року у справі за позовом про визнання рішення ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними та їх скасування, витребування земельної ділянки; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року у справі за позовом про визнання рішення ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними та їх скасування.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладений у новій редакції.

Згідно із ч. 2 ст. 360? ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

07 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до підп. 2 п. 1 розд. XIII «Перехідні положення» ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

27 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві заступника Генерального прокурора України доводи, а також додаткові пояснення представника позивача, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до підп. 1, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 06 жовтня 2003 року головою Березанської РДА Миколаївської області прийнято в розпорядження № 924 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення», за яким було прийнято рішення про продаж ПП ОСОБА_9 земельних ділянок для комерційного використання в межах території Коблівської сільради, а саме: земельну ділянку площею 0,2 га під розміщення атракціону та критої торгової точки, а також земельну ділянку площею 0,0750 га (зайняту під будівлями) (т. 1, а. с. 13).

Цього ж дня 06 жовтня 2003 року між ПП ОСОБА_9 та Березанською РДА укладено два окремі договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, посвідчені державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за № 1579 та № 1580 відповідно (т. 1, а. с. 18, 19).

22 жовтня 2003 року на підставі вказаних угод ПП ОСОБА_9 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки.

31 жовтня 2003 року ПП ОСОБА_9 продав спірні земельні ділянки ОСОБА_10, уклавши окремі угоди купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені державним нотаріусом Березанської нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за № 1698, № 1697 (т. 1, а. с. 20, 21).

29 березня 2004 року ОСОБА_10 отримав правовстановлюючі документи на спірні земельні ділянки.

1 липня 2005 року ОСОБА_10 продав спірні земельні ділянки ОСОБА_8, уклавши окремі угоди їх купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б., зареєстровані в реєстрі за № 1187, № 1188 (т. 1, а. с. 22, 24).

16 червня 2006 року ОСОБА_8 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,20 га з кадастровим номером НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільради; серії НОМЕР_2 - на земельну ділянку площею 0,0750 га з кадастровим номером НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільради (т. 1, а. с. 26, 27).

Відповідно до схеми місцезнаходження спірних земельних ділянок та повідомлення відділу Держземагентства України у Березанському районі Миколаївської області ці ділянки знаходяться в межах території Коблівської сільської ради та в межах законодавчо визначеної двокілометрової зони прибережної захисної смуги Чорного моря, а саме: земельні ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 знаходиться на відстані 35-40 м від урізу води Чорного моря до її південного краю земельної ділянки та 80-85 м до північного краю; земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_4 знаходиться на відстані 55-60 м від урізу води Чорного моря до її південного краю земельної ділянки та 125-130 м до північного краю (т. 1, а. с. 17).

Зазначене підтверджено також довідкою приватного підприємства «Південь Зем» з планом-схемою місця розташування земельних ділянок, відповідно до якої за даними геодезичної зйомки земельної ділянки площею 0,0750 га з кадастровим номером НОМЕР_4 відстань від урізу води Чорного моря до південної межі цієї ділянки складає 36,75 м та до північної межі - 81,78 м та за даними геодезичної зйомки земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером НОМЕР_3 відстань від урізу води Чорного моря до південної межі цієї ділянки складає 58,86 м та північної межі - 127,38 м (т. 1, а. с. 194-195).

Заявник, посилаючись на те, що про наявність оскаржуваного розпорядження Березанської РДА йому стало відомо лише після зміни меж населеного пункту с. Коблево та передачі йому договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок за актом приймання-передачі, опрацювання отриманих матеріалів та надання оцінки їх законності, з позовом до суду він звернувся у вересні 2015 року.

У постановах Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 904/9643/16, від 09 серпня 2017 року у справі № 904/12519/16, від 16 травня 2017 року у справі № 909/837/16, на які як на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права посилається заявник, вирішено спір щодо нежитлових приміщень. Правовий режим земельних ділянок, набуття у приватну власність яких заборонено законом, а саме: земель водного фонду, лісового фонду, землі загального призначення тощо, відрізняється від правового режиму іншого нерухомого майна, право власності на яке може бути набутим за умов дотримання порядку, передбаченого законом, тому ці постанови не можуть бути прикладом підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального чи процесуального права.

Разом із тим посилання прокурора на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі за позовом про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державного акта про право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації не може бути прикладом невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки в цій справі позивач та відповідач є фізичними особами, які здійснюють свої права щодо володіння, користування земельними ділянками та їх захисту особисто, а не через органи державної влади, місцевого самоврядування або органи прокуратури. Крім того, у зазначеній справі судами не вирішувалося питання щодо земель, які обмежені в цивільному обороті або вилучені із нього.

Так само в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом про витребування майна, на яку як на підтвердження невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права посилається заявник, вирішено питання щодо нерухомого майна, правовий режим якого відрізняється від правового режиму земельних ділянок, щодо яких встановлено заборону набуття їх у приватну власність.

Отже, вищезазначені постанови не можуть бути підтвердженням невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у них висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях від 20 липня 2016 року у справі № 367/3618/15-ц та від 12 жовтня 2016 року у справі № 619/1293/13ц, на які як на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права посилається заявник, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги прокурора, встановивши, що доводи щодо пропущення позивачем строку позовної давності спростовуються, оскільки хоча про прийняті рішення щодо виділення земельної ділянки прокуратурі було відомо у 2011 році, позивач дотримався строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, оскільки лист директора КП «Святошинське лісопаркове господарство» про використання спільної земельної ділянки не за призначенням направлений прокурору в листопаді 2014 року, а проведення відповідної прокурорської перевірки відбулося в травні 2014 року. Таким чином, звернувшись до суду із цим позовом у червні 2015 року прокурор не пропустив визначеного законом строку позовної давності (рішення від 20 липня 2016 року у справі № 367/3618/15-ц).

Доводи щодо застосування строків позовної давності, на думку касаційного суду, не заслуговують на увагу з огляду на те, що про порушення вимог закону щодо надання земельної ділянки позивач дізнався в результаті розслідування кримінальної справи за фактом підробки документів та після отримання висновку експерта від 13 лютого 2013 року (рішення від 12 жовтня 2016 року у справі № 619/1293/13ц).

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст.ст. 256 257 261 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Висновки суду першої інстанції, з якими погодився касаційний суд, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли Березанська РДА здійснила незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, - є помилковим.

Разом із тим слід зазначити, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця).

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, судді Великої Палати Верховного Суду звертають увагу, що суди можуть розглядати справу за позовними вимогами, які відповідають належному способу захисту, здійснення якого матиме наслідком реальне відновлення порушеного права власності держави України на землі прибережної захисної смуги.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не з'ясували юридичної природи і змісту позовних вимог, не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 2 ст. 360? ЦПК України, підп. 2 п. 1 розд. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року, додаткове рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 серпня 2016 року, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді