Нові власники нерухомості не зобов’язані сплачувати борги попередніх власників по комуналці (ВС/ВП № 757/45133/15-ц від 08.05.2018)

Фабула судового акту: Досить часто покупці нерухомості на вторинному ринку стикаються із небажанням підприємств, які надають комунальні послуги, послуги з енергопостачання укладати з новими власниками відповідні договори мотивуючи це тим, що колишні власники мають чималі борги перед такими компаніями таким чином фактично вимушуючи погасити борги «за того парня».

Але у даному рішенні Велика Палата стала на бік споживачів.

У справі, рішення у якій пропонується до уваги, фізична особа придбала цілісний майновий комплекс. Проте на неодноразові звернення про укладення договору про користування електроенергією та підключення нерухомого майна до електропостачання ПАТ «Київенерго» відмовило з тих підстав, що договір із попереднім власником не розірвано з огляду на наявну заборгованість за надані послуги та запропоновано йому сплатити борг попереднього власника.

У зв’язку із цим новий власник звернувся до суду із позовом до енергогенеруючої компанії із позовом про зобов’язання ПАТ «Київенерго» укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу.

Рішенням місцевого суду, з яким погодився і апеляційний суд, позов задоволено.

На вказані рішення енергопостачем подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що у зв'язку з наявністю нерозірваного договору про постачання електричної енергії із попереднім споживачем укласти такий договір із новим споживачем неможливо.

Велика Палата залишила судові рішення у справі в силі.

В обґрунтування своєї позиції ВП вказала, що відповідно до пункту 6.18 Правил користування електричною енергією у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

Постачальник електричної енергії зобов'язаний припинити постачання електричної енергії за договором, а електропередавальна організація (основний споживач) - передачу електричної енергії (спільне використання технологічних електричних мереж) з заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією. За умови одночасного розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем, виплати всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, та звернення нового споживача щодо укладення договору про постачання електричної енергії в межах одного розрахункового періоду припинення електропостачання об'єкта не здійснюється.

У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитої на таких об'єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.

З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів, після розірвання договорів зі споживачем, який звільняє приміщення.

Тобто зобов'язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов'язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб'єктами.

Згідно ст.ст. 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.9 ПКЕЕ постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.

Пунктом 8.2 ПКЕЕ передбачено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які заявили про бажання купувати електричну енергію та об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Згідно ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ПКЕЕ убачається, що умови типового договору про постачання електричної енергії, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Укладення договору про постачання електричної енергії є обов'язком постачальника електричної енергії і запропонований договір повинен відповідати типовому договору про постачання електричної енергії (додаток 3 до ПКЕЕ). Відмова постачальника електричної енергії від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та ПКЕЕ.

Аналізуйте судовий акт: ВГСУ: Суди відмовили у стягненні зі споживача боргу за теплову енергію з огляду на недоведеність факту самовільного демонтажу приладів опалення і невиконання обов'язку по своєчасному укладенню договору (справа № 915/89/16, 22.11.17)

ВГСУ: Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо договір відповідає Типовому, тому відмова споживача послуг від його укладення в цьому випадку суперечить закону (Справа № 910/14243/16, 16.05.17)

НЕ проведення державної реєстрації права власності не свідчить про не отримання власником житлово-комунальних послуг, навіть, і при відсутності укладених договорів про їх надання (справа № 910/17128/16, 12.06.17)

Якщо споживач комунальної послуги ухиляється від підпису Типового договору після отримання оферти і двох примірників, суд визнає такий договір укладеним за позовом виконавця послуги (ВГСУ від 16 травня 2017р. у справі № 910/14243/16)

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг та відсутність членства в ОСББ не можуть бути підставою для звільнення споживача від їх оплати (справа № 212/4917/15-ц, 05.04.17)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 757/45133/15-ц

Провадження № 14-114цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «Київенерго»

на рішенняПечерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Київенерго» про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому вказував, що він є власником цілісного майнового комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1.

На його неодноразові звернення про укладення договору про користування електроенергією та підключення нерухомого майна до електропостачання ПАТ «Київенерго» відмовило з тих підстав, що договір із попереднім власником не розірвано з огляду на наявну заборгованість за надані послуги. Запропоновано йому сплатити борг попереднього власника у розмірі 127 тис. грн.

ОСОБА_3 вказував, що ПАТ «Київенерго» ухиляється від укладення договору про постачання електричної енергії, чим порушує норми чинного законодавства та його права як власника.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, позивач просив зобов'язати ПАТ «Київенерго» укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу по АДРЕСА_1.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ПАТ «Київенерго» укласти з ОСОБА_3 договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відмова ПАТ «Київенерго» в укладенні договору про постачання електричної енергії до майнового комплексу з посиланням на існуючий договір з попереднім власником є незаконною, та порушує права ОСОБА_3 щодо реалізації прав на належне йому нерухоме майно.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 є власником нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1, подав усі необхідні документи для постачання ПАТ «Київенерго» електричної енергії до його нерухомого майна та укладення договору, при цьому наявність боргу попереднього власника зазначеного майнового комплексу перед відповідачем не є правовою підставою для відмови ОСОБА_3 в укладенні такого договору.

У листопаді 2016 року ПАТ «Київенерго» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи, наведені у касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди порушили положення статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем, вказаний спір стосується постачання електричної енергії до нежитлового майнового комплексу, у зв'язку із чим договір між сторонами має бути укладений на умовах та за правилами, передбаченими для суб'єктів господарювання, а отже, спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

ПАТ «Київенерго» зазначало, що на момент звернення із заявою про укладення договору на постачання електричної енергії до майнового комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 не був його власником, а також не надав усіх необхідних документів, тому ПАТ «Київенерго» жодних прав ОСОБА_3 не порушувало.

У зв'язку з наявністю нерозірваного договору про постачання електричної енергії із попереднім споживачем укласти такий договір із новим споживачем неможливо.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року справу призначено до розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

06 лютого 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона не може бути задоволена з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIIІ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суди встановили, що 12 липня 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гавриленко А. М. на підставі акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів, затвердженого в. о. начальника Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Валявським О. А. 26 вересня 2012 року, видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на майно, що складається з: механічної майстерні (літ. Д) загальною площею 249,10 кв. м, що складає 31/100 частини цілісного майнового комплексу площею 815,60 кв. м, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, яке придбане ОСОБА_3 за 335 тис. 100 грн та раніше належало Відкритому акціонерному товариству «Акціонернакомпанія «Київреконструкція» (далі - ВАТ «АК «Київреконструкція») (а. с. 10).

29 вересня 2015 року між Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває в податковій заставі, - складової частини майнового комплексу, а саме складу з підвалом (літ. Е) загальною площею 522,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Відчуження майна відбулося у рахунок погашення податкового боргу платника податків ВАТ «АК «Київреконструкція»(а. с. 12).

17 листопада 2015 року між Державною податковою інспекцією в Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та позивачем укладено договір купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває в податковій заставі, − складової частини майнового комплексу, а саме будівлі допоміжного цеху (літ. Г) загальною площею 43,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Відчуження майна відбулося у рахунок погашення податкового боргу платника податків ВАТ «АК «Київреконструкція» (а. с. 20, 21).

Усі три договори укладалися з ОСОБА_3 як з фізичною особою.

Позивач є власником цілісного майнового комплексу площею 815,60 кв. м по АДРЕСА_1, який раніше належав ВАТ «АК «Київреконструкція», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно від 19 квітня 2016 року № 57642298 (а. с. 57, 58).

20 серпня 2014 року ОСОБА_3, діючи як фізична особа, звернувся до ПАТ «Київенерго» з заявою про переукладання на його ім'я договору про постачання електричної енергії до нежитлової будівлі по АДРЕСА_1. До заяви надані копії паспорта, ідентифікаційного коду та свідоцтва про власність. Жодних доказів про здійснення господарської діяльності до заяви ОСОБА_3 не надано (а. с. 19).

30 серпня 2014 року ОСОБА_3 як фізична особа подав заяву про переоформлення акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності по майновому комплексу по АДРЕСА_1 (а. с. 17).

09 квітня 2015 року ПАТ «Київенерго» надало позивачу в трьох примірниках акти розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін для укладення договору про постачання електричної енергії.

30 червня 2015 року позивач звернувся із заявою до ПАТ «Київенерго» для укладення договору про постачання електричної енергії та надав усі необхідні документи, що підтверджується тим, що надані документи були перевірені та виставлено рахунок від 30 червня 2015 року № 10842/ЗР за перевірку схеми вмикання і опломбування трифазного електролічильника, підключеного через вимірювальний трансформатор (напівпрямого вмикання), який позивач оплатив.

Жодних доказів про здійснення ОСОБА_3 господарської діяльності чи наміру укладення ним договору на постачання електричної енергії як господарського договору відповідно до вимог, передбачених статтею 3 та частиною третьою статті 179Господарського кодексу України (далі - ГК України), матеріали справи не містять.

15 липня 2015 року позивачу направлено лист за № 34КД/522/2857 та повідомлено про те, що відповідно до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ 31 липня 1996 року № 28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442 (далі - ПКЕЕ), що діяли на час виникнення спірних правовідносин, договір з організацією може бути укладено за умови розірвання договору зі споживачем, який звільняє приміщення. Договір про постачання електричної енергії вважатиметься розірваним тільки після сплати усіх передбачених договором видів платежів, підписання та скріплення печатками акта звірки, додаткової угоди про розірвання з обох сторін (а. с. 18).

Інших недоліків заяви про укладення договору про постачання електричної енергії не зазначено, не вказано на необхідність надання інших документів.

Основним наведеним у касаційній скарзі доводом зазначено ту обставину, що позивач є фізичною особою - підприємцем, у якої виник спір з юридичною особою - ПАТ «Київенерго» з приводу постачання електричної енергії до нежитлового майнового комплексу, у зв'язку із чим спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

ОСОБА_3 просив зобов'язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу як з власником нежитлової будівлі, яким він став на підставі договорів купівлі-продажу, укладених ним як фізичною особою.

Ні у відповіді на заяви ОСОБА_3 про укладення договору про постачання електричної енергії, ні у запереченнях на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі ПАТ «Київенерго» не посилалося на наявність між ним та ОСОБА_3 господарських правовідносин з постачання електричної енергії і не зазначало, що вказаний договір має господарський характер і повинен укладатися з дотриманням вимог ГК України щодо господарських договорів.

Разом з тим на звороті заяви ОСОБА_3 про укладання договору про постачання електричної енергії від 28 січня 2016 року зазначено перелік документів, прийнятих для укладання договору про постачання електричної енергії, із якого вбачається відсутність потреби у наданні, зокрема, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та/або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Цей перелік посвідчено підписом фахівця ПАТ «Київенерго» (а. с. 36).

На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.

За загальним правилом, закріпленим у частинах першій та третій статті 15 ЦПК України, що діяла на час звернення до суду та розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Тобто фізична особа могла звернутися з позовом до господарського суду лише у разі, якщо розгляд такого спору у господарському суді було прямо передбачено ГПК України та відповідним законом.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі, на час виникнення спірних правовідносин визначали Закон України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику», ПКЕЕ та Правила користування електричною енергією для населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (далі - ПКЕЕН) - у редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

При цьому ПКЕЕ та ПКЕЕН розмежовували фізичну особу як побутового споживача і фізичну особу, яка у правовідносинах не є побутовим споживачем.

Відповідно до пункту 2 ПКЕЕН побутовий споживач - це фізична особа, яка використовує електричну енергію для задоволення власних побутових потреб на підставі договору про користування електричною енергією з електропостачальником.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулювали ПКЕЕ (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Дія ПКЕЕ поширювалася на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 1.2 ПКЕЕ: населення - споживачі електричної енергії - фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької та/або незалежної професійної діяльності;

споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору;

об'єкт - електрифікована споруда (сукупність електрифікованих споруд на одній території) або частина електрифікованої споруди, що належить суб'єкту господарювання на праві власності або користування.

Отже, і ПКЕЕ, і ПКЕЕН розрізняють фізичних осіб - споживачів електричної енергії, правовідносини з якими урегульовано різними нормативними актами.

Так, якщо споживач електричної енергії - фізична особа як частина населення, що має у власності нерухоме майно, і споживав електричну енергію для задоволення власних побутових або господарських потреб - такі правовідносини регулюються за ПКЕЕН.

Разом з тим фізична особа як власник нерухомого майна, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору (не для задоволення власних побутових потреб), є суб'єктом правовідносин, що врегульовані у ПКЕЕ.

У справі, що переглядається, позивач просив суд зобов'язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, власником якого він став на підставі договорів купівлі-продажу саме як фізична особа, а не фізична особа - підприємець чи фізична особа - споживач для задоволення власних побутових потреб.

Доказів здійснення позивачем як фізичною особою господарської діяльності і необхідності укладення договору про постачання електричної енергії як господарського, матеріали цивільної справи не містять.

Враховуючи те, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, суди зробили правильний висновок, що позов ОСОБА_3 у цьому випадку заявлений фізичною особою - власником нерухомого майна на забезпечення реалізації ним повноважень власника щодо користування своїм майном, який в силу вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має розглядатися в порядку цивільного судочинства, тобто суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору.

Щодо висновків суду по суті спору.

За пунктом 1.6 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії на основі типового договору укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Порядок укладання договору про постачання електричної енергії передбачено у пунктах 5.1−5.4 ПКЕЕ.

Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. За взаємною згодою сторін можуть бути укладені окремі договори про постачання електричної енергії за кожним об'єктом споживача.

При укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору.

Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Ініціатором укладення відповідного договору може бути будь-яка із сторін такого договору.

Згідно з пунктом 6.18 ПКЕЕ у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

Постачальник електричної енергії зобов'язаний припинити постачання електричної енергії за договором, а електропередавальна організація (основний споживач) - передачу електричної енергії (спільне використання технологічних електричних мереж) з заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією. За умови одночасного розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем, виплати всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, та звернення нового споживача щодо укладення договору про постачання електричної енергії в межах одного розрахункового періоду припинення електропостачання об'єкта не здійснюється.

У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитої на таких об'єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.

З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів, після розірвання договорів зі споживачем, який звільняє приміщення.

Тобто зобов'язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов'язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб'єктами.

Відповідно до пункту 8.2 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний, зокрема: укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які заявили про бажання купувати електричну енергію та об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом; забезпечувати постачання електричної енергії, якісні характеристики якої відповідають параметрам, визначеним державними стандартами, та зазначені в договорі.

Споживачі електричної енергії мають право на: 1) приєднання власних електроустановок до мереж електропередавальної організації або іншого власника електромереж у порядку, передбаченому законодавством України; 2) вибір постачальника електричної енергії; 3) отримання електричної енергії, якісні характеристики якої зазначені в договорі (пункт 10.1 ПКЕЕ).

Позивач неодноразово наголошував, що всі необхідні документи для укладення передбаченого ПКЕЕ договору про постачання електричної енергії відповідачу він надавав, ці документи були перевірені та виставлено відповідний рахунок за перевірку схеми вмикання та опломбування трифазного електролічильника, підключеного через вимірювальний трансформатор. Зазначене відповідач не спростував.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відмова ПАТ «Київенерго» в укладенні договору про постачання еклектичної енергії була пов'язана не із відсутністю у позивача правоустановчих документів на нерухоме майно або ненаданням необхідних документів для укладення договору, а у зв'язку з наявністю у відповідача договірних відносин щодо приміщення по АДРЕСА_1 і наявності боргу попереднього власника - ВАТ «АК «Київреконструкція» перед ПАТ «Київенерго» у розмірі близько 127 тис. грн.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У частинах першій, третій, четвертій статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до пунктів 3, 8 частини першої статті 346 ЦК України підставою припинення права власності є, зокрема, припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, та звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

ВАТ «АК «Київреконструкція» втратило право власності на майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що на це майно було звернуто стягнення, воно було реалізоване в установленому порядку і новим власником є фізична особа - ОСОБА_3

Згідно з пунктом 11.2 ПКЕЕ електропередавальна організація зобов'язана приєднувати до своїх електричних мереж електроустановки споживачів з дотриманням вимог законодавства України.

Вимоги ПКЕЕ кореспондуються із загальними вимогами цивільного законодавства у сфері договірного регулювання.

ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642−643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.9 ПКЕЕ постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.

Згідно з пунктом 1.13 ПКЕЕ укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

За пунктом 5.3 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Відповідно до пункту 5.23 ПКЕЕ зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 8.2 ПКЕЕ передбачено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які заявили про бажання купувати електричну енергію та об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, ПКЕЕ убачається, що умови типового договору про постачання електричної енергії, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Укладення договору про постачання електричної енергії є обов'язком постачальника електричної енергії і запропонований договір повинен відповідати типовому договору про постачання електричної енергії (додаток 3 до ПКЕЕ). Відмова постачальника електричної енергії від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та ПКЕЕ.

За положенням статті 4 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статті 3, 6, 12-15, 20 ЦК України, статті 3−5 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) можна зробити висновок про те, що в разі невиконання постачальником електричної енергії зобов'язання з укладення договору про постачання електричної енергії, який відповідає типовому договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що відмова ПАТ «Київенерго» у здійсненні дії щодо укладення договору про постачання електричної енергії до майнового комплексу з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону та порушує права позивача щодо реалізації права власності на належне йому нерухоме майно.

Відповідач підтвердив ту обставину, що постачання електричної енергії майнового комплексу припинене у зв'язку з невиконанням попереднім власником - ВАТ «АК «Київреконструкція» своїх зобов'язань зі сплати за спожиту електричну енергію, тому відповідач не позбавлений права вимагати від боржника відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.

При цьому юридичний статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх.

Юрисдикційність спору залежить від правового статусу суб'єкта звернення та предмета і змісту позовних вимог, які визначає позивач.

У ПКЕЕ та ПКЕЕН встановлено диференціацію фізичних осіб як побутових споживачів електричної енергії, які споживають електричну енергію для задоволення власних побутових потреб, правовідносини з якими врегульовано у ПКЕЕН, та фізичних осіб, які використовують електричну енергію для забезпечення потреб, що не є побутовими, власних електроустановок, правовідносини з якими врегульовані у ПКЕЕ.

За загальним правилом, закріпленим у частинах першій та третій статті 15 ЦПК України, що діяла на час звернення до суду та розгляду справи у суді першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, та з урахуванням, що однією із сторін спору є фізична особа.

Згідно з пунктом 11.2 ПКЕЕ електропередавальна організація зобов'язана приєднувати до своїх електричних мереж електроустановки споживачів з дотриманням вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 1.9 ПКЕЕ постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.

За вимогами пункту 5.3 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Відмова відповідача у здійсненні дій щодо укладення договору про постачання електричної енергії з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону та порушує права нового власника щодо реалізації ним свого права власності на належне йому нерухоме майно.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді