Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень, а тому спори щодо його бездіяльності відносяться до адміністративної юрисдикції (ВС/ВП № 905/2087/17 від 31.10.2018)

Фабула судового акту: У рішення, що пропонується до уваги Велика Палата вчергове вирішила спір щодо юрисдикції спорів.

У даній справі підприємство звернулось до господарського суду зі скаргою на бездіяльність територіального органу Державної казначейської служби, яка полягала у поверненні без виконання виконавчого документу, виданого судом.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції зазначену скаргу було задоволено.

Задовольняючи вимоги скаржника суди виходили з того, що сукупність дій, у тому числі органів Держказначейства, який є органом виконання відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», які спрямовані на примусове виконання рішення у цій справі, складають завершальну стадію судового провадження у цій господарській справі, і тому оскарження дій чи бездіяльності цих органів на такій завершальній стадії згідно з умовами законодавства підлягає розгляду за правилами господарського судочинства оскільки судовий контроль за виконанням судових рішень, прийнятих на підставі Господарського процесуального кодексу, покладено на господарський суд, що прийняв судове рішення у справі.

С таким рішенням Держказначейство не погодилось та подало касаційну скаргу у якій послалось на те, що скарга на незаконну бездіяльність Управління Держказначейства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спори, що виникають з приводу виконання ними рішень господарського суду чи суду з розгляду цивільних справ, відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України належать до юрисдикції адміністративних судів.

Оцінюючи вказані доводи, Велика Палата зробила наступні висновки.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Нормами ст. 6 вказаного Закону визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому за аналізу норм ст.ст. 14, 18 Закону України «Про виконавче провадження», а також Положення про Державну казначейську службу України в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та Закон України «Про виконавче провадження» передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Таким чином спори, які виникають під час здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, своїх повноважень щодо виконання судових рішень розглядаються адміністративними судами згідно з нормами, визначеними КАС України.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ВП: Якщо держреєстрація права власності порушує право власності позивача, то має місце спір про цивільне право (ВС/ВП № 911/488/18 від 02.10.2018)

Спори про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання є приватно-правовими та відносяться до цивільної юрисдикції (ВС/ВП № 337/2535/17 від 16.05.2018)

Спори щодо оскарження дій виконавців в частині стягнення виконавчого збору відносяться до адміністративної юрисдикції (ВС/ВП № 921/16/14-г/15 від 06.06.2018)

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/2087/17

Провадження № 12-237гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Бакуліної С. В.,

суддів Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (далі - Держказкачейство, Управління Держказначейства у м. Маріуполі відповідно) на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27 червня 2018 року (головуючий Москальова І. В., судді Дучал Н. М., Мартюхіна Н. О.) та ухвалу Господарського суду Донецької області від 14 травня 2018 року (суддя Левшина Я. О.), прийняті за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі, у справі Господарського суду Донецької області № 905/2087/17 за позовом ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» до Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради про стягнення 127949,19 грн.

1. Доводи учасників спору щодо скарги

1.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 17 жовтня 2017 року позовні вимоги ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» до Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради про стягнення 127949,19 грн задовольнив у повному обсязі; стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 127949,19 грн, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1919,24 грн. На виконання вказаного рішення виданий відповідний наказ.

1.2. 2 травня 2018 року від ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» надійшла скарга на бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі, в якій скаржник просив: визнати незаконними та протиправними дії Управління Держказначейства у м. Маріуполі щодо повернення без виконання наказу Господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року; зобов'язати Управління Держказначейства у м. Маріуполі здійснити дії, що передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

1.3. На обґрунтування скарги скаржник посилається на те, що Управління Держказначейства у м. Маріуполі безпідставно повернуло листом № 04-25/686 від 12 квітня 2018 року наказ Господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року без виконання, посилаючись на пункт 9 Порядку.

1.4. Заперечуючи проти скарги, Управління Держказначейства у м. Маріуполі посилається на те, що скарга ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та прийнята з порушенням предметної підсудності. Також заперечення обґрунтовано правомірністю повернення наказу без виконання на підставі підпункту 3 пункту 9 Порядку, оскільки на момент звернення стягувача із заявою Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради не мало відкритих рахунків в Управлінні Держказначейства у м. Маріуполі. Крім того, Управління Держказначейства у м. Маріуполі зазначає, що боржник у справі є органом місцевого самоврядування, а не державним органом і на нього не поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Донецької області ухвалою від 14 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27 червня 2018 року, скаргу ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі задовольнив у повному обсязі; визнав неправомірними дії Управління Держказначейства у м. Маріуполі щодо повернення без виконання наказу Господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року; зобов'язав Управління Держказначейства у м. Маріуполі здійснити дії, передбачені законом на виконання наказу Господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року у справі № 905/2087/17.

2.2. Судові рішення мотивовано тим, що:

- сукупність дій, у тому числі органів Держказначейства, що спрямовані на примусове виконання рішення у цій справі, складають завершальну стадію судового провадження у цій господарській справі, і тому оскарження дій чи бездіяльності цих органів на такій завершальній стадії згідно з умовами законодавства підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (частина п'ята статті 124 Конституції України, статті 115 327 339 340 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі по тексту - ГПК України в чинній редакції), стаття 1, частина друга статі 6, частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно з розділом VI ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень, прийнятих на підставі цього Кодексу, покладено на господарський суд, що прийняв судове рішення у справі;

- Управління Держказначейства у м. Маріуполі як територіальне управління Держказначейства і як орган виконання згідно із частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», отримавши наказ разом з рішенням суду у цій справі, яке набуло чинності і в якому визначені законодавчі норми щодо порядку виконання рішення про відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за рахунок державних субвенцій, не здійснило належних заходів щодо виконання судового рішення у господарській справі;

- органи Держказначейства частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначені єдиним органом, що виконує рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Управління Держказначейства у м. Маріуполі 10 липня 2018 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Донецької області від 14 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27 червня 2018 року у справі № 905/2087/17, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та відмовити в задоволенні скарги ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком».

3.2. На обґрунтування касаційної скарги Управління Держказначейства у м. Маріуполі зазначило, що:

- скарга ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на незаконну бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спори, що виникають з приводу виконання ними рішень господарського суду чи суду з розгляду цивільних справ, відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі по тексту - КАС України в чинній редакції) належать до юрисдикції адміністративних судів;

- суди зобов'язали Управління Держказначейства у м. Маріуполі здійснити дії, які суперечать пункту 2, підпункту 3 пункту 9 Порядку, і які неможливо виконати;

- виконання грошових зобов'язань, заборгованості за надані послуги лежить виключно на відповідачі, а не на місцевому бюджеті й не на іншій особі;

- ухвала Господарського суду Донецької області від 2 травня 2018 року була вручена з порушенням приписів частини четвертої статті 120 ГПК України, внаслідок чого представники Управління Держказначейства у м. Маріуполі не мали достатньо часу для обґрунтування своєї правової позиції;

- рішення суду можна виконати в інший спосіб, передбачений законодавством.

3.3. З огляду на те, що Управління Держказначейства у м. Маріуполі оскаржує судові рішення з підстав порушення предметної юрисдикції, справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.

4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

4.1. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

4.2. У статті 326 ГПК України унормовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

4.3. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

4.4. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

4.5. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

4.6. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

4.7. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

4.8. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

4.9. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

4.10. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

4.11. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

4.12. Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд міністра фінансів України пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

4.13. Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

4.14. За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).

4.15. За положеннями зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

4.16. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Порядком особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

4.17. Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте в цьому Порядку не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

4.18. Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливості та порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено.

4.19. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.

4.20. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

4.21. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та Закон України «Про виконавче провадження» передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

4.22. Водночас Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з пунктом 1 Положення центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

4.23. Зі свого боку, згідно з положеннями частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

4.24. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження

4.25. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком»оскаржити бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі до господарського суду, який видав виконавчий документ.

4.26. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

4.27. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

4.28. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 27 червня 2018 року, ухвали Господарського суду Донецької області від 14 травня 2018 року та закриття провадження за скаргою ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком»на бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі.

5. Висновок щодо застосування норм права

5.1. Спори, які виникають під час здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, своїх повноважень щодо виконання судових рішень, відповідно до Порядку, розглядаються адміністративними судами згідно з нормами, визначеними КАС України.

Керуючись статтями 306 308 313 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27 червня 2018 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 14 травня 2018 року у справі № 905/2087/17 - скасувати.

3. Закрити провадження за скаргою б/н від 25 квітня 2018 року ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді