Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (ВС/КЦС у справі № 645/1601/16-ц від 24.06.2020)

Фабула судового акту: Незважаючи на досить чітке формулювання в законі поняття спільної сумісної власності подружжя та норм, які регулюють його поділ на практиці досить часто виникають проблемні питання щодо приналежності того чи іншого майна до спільної сумісної власності, визначення частко, які належать одному чи іншому з подружжя, поділі рухомого майна тощо.

У даній справі між колишнім подружжям виник спір щодо поділу майна, яке було набуто ними в шлюбі.

Жінкою було подано позов про поділ автомобіля. В свою чергу чоловіком було подано зустрічний позов у якому останній поставив вимогу поділу між подружжям меблів, побутової техніки, а також поділити витрати, які було ним понесено з покращень квартири, яка належить колишній брудині на праві приватної власності.

Рішенням міськрайонного суду позов колишньої дружини було задоволено повністю. В свою чергу зустрічний позов було задоволено частково – задоволено вимоги про поділ рухомого майна (меблів та техніки), а у задоволенні щодо стягнення вартості поліпшень та ремонтних робіт було відмовлено.

Приймаючи рішення про таку відмову місцевий суд послався на те, що такі роботи проводилися з метою підтримання у належному статті житла для проживання у ньому сім`ї, затрати на ремонт здійснено в межах, визначених положеннями статті 156 ЖК Української РСР, а жодних договорів між сторонами щодо розміру участі у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, проведенню ремонту не укладалося.

Апеляційний суд з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні вартості ремонтних робіт погодився.

Позивачем за зустрічним позовом на рішення міськрайонного суду та постанову суду апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу.

Натомість Касаційний цивільний суд визнав таку скаргу необґрунтованою та у її задоволенні відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що сторони перебуваючи у шлюбі проживали в квартирі, яка належить колишній дружині.

За нормами статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Водночас право вимагати стягнення витрат на проведення ремонту будівлі, що належить власникові, у членів сім`ї власника виникає лише у випадку, якщо їх затрати на ремонт жилого приміщення перевищували покладений на них статтею 156 ЖК УРСР обов`язок.

Ураховуючи те, що сторони проживали в квартирі, що належить колишній дружині позивача за зустрічним позовом протягом 13 років суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що вказані грошові кошти за час спільного проживання подружжя були витрачені для ремонту та реконструкції житла, в якому вони проживали, з метою поліпшення умов життя та в інтересах сім`ї, а тому обґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову у цій частині.

Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири та не є окремим об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають.

Аналізуйте судовий акт: ОП КЦС: Відчужити спільну сумісну власність, на відміну від спільної часткової, без згоди іншого співвласника НЕМОЖНА (ОП КЦС у справі № 430/1281/14-ц від 15.06.2020)

ВС/КЦС: Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.)

ВС/КЦС: При поділі квартири подружжя при визначенні ознаки істотного збільшення її вартості до уваги ремонтні роботи ,а не придбання техніки та меблів (ВС/КЦС у справі № 640/13553/14-ц від 06.05.2020)

Відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається з моменту порушення права одного із співвласників іншим, а не датою розірвання шлюбу (ВС/КЦС, у справі № 203/304/17 від 06 листопада 2019 р.)

Постанова

Іменем України

12 травня 2020 року

м. Київ

справа № 243/5477/15-ц

провадження № 61-46081 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року у складі судді Сидоренко І. О. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Агєєва О. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 13 жовтня 2001 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2014 року. Перебуваючи у шлюбі, ними придбано за спільні кошти транспортний засіб марки ВАЗ 210934-20, номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, синього кольору, який зареєстровано на ОСОБА_2 , однак належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Вказувала, що колишній чоловік відмовляється добровільно вирішити питання про його поділ.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд визнати вказаний транспортний засіб спільною сумісною власністю подружжя, залишити його у власності ОСОБА_2 та стягнути з нього на свою користь 1/2 вартості транспортного засобу у розмірі 34 914,50 грн.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за час перебування у шлюбі подружжям було також придбано за спільні кошти майно (меблі, побутову техніку) на загальну суму 74 700,00 грн, зроблено покращення у квартирі, належної колишній дружині, на загальну суму 46 500,00 грн.

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив суд провести поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати за ним право власності на майно загальною вартістю 37 600,00 грн, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 1/2 вартості зроблених покращень у квартирі у розмірі 23 250,00 грн.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2015 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано

в одне провадження із позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано транспортний засіб марки FUAH0007_VAZ_Autotechnology, модель НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, синього кольору, спільною власністю подружжя, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_2

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості транспортного засобу у розмірі 34 914,50 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на: диван «Мадрид», вартістю 5 200,00 грн; газову плиту «Дружковка», вартістю 800,00 грн; дві шафи «Антоніна» у відпочивальню, вартістю 1700,00 грн, з комодом, вартістю 300,00 грн; телевізор «LG» у кухні, вартістю 900,00 грн; пральну машину автомат «LG» модель 80150, вартістю 1643,00 грн, а всього на майно на загальну суму 10 543,00 грн, зі сплатою ОСОБА_1 різниці у вартості майна у розмірі 656,90 грн.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на: кондиціонер DIGITAL модель DAC 09 R, вартістю 1 620,00; фасадні дверці в кількості 4 штуки (матеріал ДСП), та фурнітура: 4 кріплення для дверцят, самоклейка, для бокових стінок на загальну суму 200,00 грн; шафу у передпокій «Александра», вартістю 1150,00 грн; диван єврософа «Еліт», вартістю 1250,00 грн; стіл письмовий, 450,00 грн; телевізор «LG»вартістю 3759,20 грн; телевізор «Рейнфорд» вартістю 800,00 грн, а всього на майно на загальну суму 9 229,20 грн.

У задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ комп`ютера з монітором, холодильника «Самсунг», меблевого гарнітуру (стінка) у вітальню, газової політики «Грета», меблевого гарнітуру у кухню, відшкодування компенсації витрат на проведення ремонтних робіт відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різницю у судових витратах по первісному та зустрічному позовах у розмірі 5 423,04 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний транспортний засіб належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, а при поділі вказаного майна їхні частки повинні бути рівними (статті 69 70 СК України). ОСОБА_3 погодилася на залишення транспортного засобу у власності колишнього чоловіка, який ним користується, та стягнення з нього компенсації за 1/2 частину його вартості.

Обсяг т вартість спірного майна, яке підлягало поділу, суд визначив на підставі поданих сторонами доказів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у частині стягнення компенсації за проведення ремонтних робіт у квартирі ОСОБА_1 , міськрайонний суд виходив з того, що такі роботи проводилися з метою підтримання у належному статті житла для проживання у ньому сім`ї, затрати на ремонт здійснено в межах, визначених положеннями статті 156 ЖК Української РСР, а жодних договорів між сторонами щодо розміру участі у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, проведенню ремонту не укладалося.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року у частині поділу транспортного засобу змінено.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя транспортний засіб марки ВАЗ 210934-20, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, синього кольору спільною власністю подружжя та в порядку поділу майна виділено його в натурі ОСОБА_2

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості транспортного засобу у розмірі 34 914,50 грн.

Припинено право спільної сумісної власності подружжя на транспортний засіб марки ВАЗ 210934-20, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, синього кольору, та визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на вказаний транспортний засіб.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині поділу транспортного засобу, суд апеляційної інстанції зазначив, що міськрайонним судом не зроблено висновку щодо зміни правового статусу вказаного майна, що призвело до його невизначеності. Внаслідок розподілу спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації на користь однієї зі сторін змінився правовий статус спірного майна. Тому право спільної сумісної власності подружжя на транспортний засіб припиняється, а ОСОБА_2 набуває право особистої приватної власності на нього.

Крім того, апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції у частині відмови у стягненні компенсації за проведення ремонтних робіт у квартирі є обґрунтованими, оскільки вказані кошти були витрачені сторонами для ремонту та реконструкції житла подружжя з метою поліпшення умов життя та в інтересах подружжя. При цьому віднесення вказаних робіт до поточного ремонту чи до невід`ємних поліпшень не має правового значення для вирішення спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про відшкодування компенсації витрат на проведення ремонтних робіт, ухвали у цій частині нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 243/5477/15-ц із Слов`янського міськрайонного суду Донецької області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи ОСОБА_2 у стягненні компенсації за проведене поліпшення у квартирі, у якій проживало подружжя, неправильно застосували статтю 62 СК України, не з`ясували всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, та не врахували подані ним докази, зокрема висновок судової будівельно-технічної експертизи від 01 березня 2016 року № 211/7.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у незміненій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як закріплено положеннями статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 62 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 жовтня 2001 року по 27 листопада 2014 року. За час спільного проживання подружжям придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, у тому числі транспортний засіб марки ВАЗ 210934-20, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, синього кольору.

Перебуваючи у шлюбі, сторони проживали спільно у квартирі, яка належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 24 квітня 2004 року. Під час спільного проживання сторонами проводилися ремонтні роботи з поліпшення житлового приміщення. Вартість ремонтних робіт, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 28 серпня 2017 року № 348/349 (за виключенням вартості металопластикових вікон та міжкімнатних дверей) розраховано з урахуванням вартості матеріалів на момент проведення експертизи та складає 17 798,00 грн.

Відповідно до положень статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

У пункті 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам роз`яснено, що право вимагати стягнення витрат на проведення ремонту будівлі, що належить власникові, у членів сім`ї власника виникає лише у випадку, якщо їх затрати на ремонт жилого приміщення перевищували покладений на них статтею 156 ЖК УРСР обов`язок.

ОСОБА_2 проживав у квартирі колишньої дружини та користувався житловим приміщенням з 2001 року по 2014 рік. Ці обставини сторонами визнаються.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що вказані грошові кошти за час спільного проживання подружжя були витрачені для ремонту та реконструкції житла, в якому вони проживали, з метою поліпшення умов життя та в інтересах сім`ї, а тому обгрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у цій частині.

Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири та не є окремим об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають.

Разом з цим, позовних вимог про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 не заявляв.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що віднесення проведених у квартирі робіт до поточного ремонту чи до невід`ємних поліпшень не має правового значення для вирішення даного спору.

Посилання касаційної скарги на безпідставне неврахування судами висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01 березня 2016 року № 211/7 Верховним Судом відхиляються, оскільки висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами (стаття 110 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що відхилення вказаного висновку експерта мотивоване у рішенні суду першої інстанції, а підстави врахування висновку судової будівельно-технічної експертизи від 28 серпня 2017 року № 348/349 обґрунтовані.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у незміненій частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді