Справи про збільшення розміру аліментів розглядаються за правилами альтернативної підсудності (№489/4826/16-ц від 23.01.2018)

Фабула судового акту: Досить цікаве судове рішення в частині вирішення питання про ідентичність вимог про стягнення аліментів та про перегляд їх розгляду.

У цій справі суд першої інстанції повернув позовну заяву про збільшення розміру аліментів позивачу, оскільки на думку місцевого суду позовні вимоги щодо зміни розміру аліментів є різними від вимог про стягнення аліментів, а тому вирішення таких спорів передбачає загальне правило відповідно до якого справа розглядається за місцем знаходження відповідача.

З такою позицією і апеляційний суд.

Натомість Верховний Суд прийняв радикально іншу позицію та вказав, що суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Крім того, аналіз правил підсудності на вибір позивача свідчить про те, що позови про стягнення аліментів охоплюють всі вимоги, пов'язані з невиконанням обов'язку по утриманню, передбачені статями 75-89, 91, 180-201, 202-206, 265-274 СК України та можуть пред'являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Оскільки позов був пред'явлений за правилами альтернативної підсудності за місцем проживання позивача, що є його правом, суди дійшли помилкового висновку про повернення позовної заяви.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження, а саме зміну розміру аліментів, стягнутих у частці від заробітку одного з батьків дитини на розмір аліментів у твердій грошовій сумі (№ 6-143цс13 від 05.02.2014)

За статтею 183 СК України аліменти на двох та більше дітей завжди визначаються у ЄДИНІЙ частці від заробітку, яка стягується до досягнення найстаршою дитиною повноліття (ВССУ від 22 лютого 2017р. у справі № 756/14962/15)

Формула розрахунку пені на прострочені платежі із присуджених аліментів (Постанова ВСУ у справі № 6-300цс16 від 16 березня 2016р.)

Алименты в размере 1/2 части от всех видов доходов – реально!

Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року м. Київ

справа № 489/4826/16-ц

провадження № 61-1216 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2016 року у складі судді Кокорєва В. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року у складі суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про збільшення розміру аліментів на дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягуваних рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2008 року, з 300 до 2 тис. грн на кожну дитину, посилаючись на зміну матеріального становища відповідача на підставі частини 1 статті 192 СК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2016 року позов повернуто ОСОБА_4 для подання до належного суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що поданий позивачем позов не належить до категорії справ, до яких застосовуються правила альтернативної підсудності, а тому такий повинен бути поданий за загальним правилом підсудності, визначеним частиною 1 статті 109 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правила альтернативної підсудності, встановлені статтею 110 ЦПК України, не передбачають виключень із загального правила про підсудність спору за місцем проживання відповідача щодо позовних вимог про збільшення розміру аліментів, а тому судом постановлено ухвалу із додержанням норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позов про збільшення розміру аліментів може пред'являтися за місцем проживання одержувача аліментів. Право вибору між судами, яким згідно з правилами загальної та альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Оскільки позивач проживає на території Ленінського району м. Миколаєва, висновок суду про повернення позовної заяви є помилковим.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на час подання позову) позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред'явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Крім того, аналіз вказаної норми свідчить про те, що позови про стягнення аліментів охоплюють всі вимоги, пов'язані з невиконанням обов'язку по утриманню, передбачені статями 75-89, 91, 180-201, 202-206, 265-274 СК України, можуть пред'являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Оскільки позов був пред'явлений за правилами альтернативної підсудності за місцем проживання позивача, що є його правом, суди дійшли помилкового висновку про повернення позовної заяви.

За таких обставин, оскаржувані ухвали визнати законними не можна, вони підлягають скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав, встановлених частиною 6 статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді