Рішення атестаційної комісії НЕ може бути єдиною підставою для звільнення працівника у зв’язку із невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (ВС/КЦС № 297/3092/15-ц від 30.05.2018)

Фабула судового акту: Статтею 40 Кодексу законів про працю визначено вичерпний перелік випадків звільнення працівника з ініціативи роботодавця.

Пунктом 2 частини 2 вказаної статті такою підставою зокрема визначено виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

У даній справі звільнений працівник звернувся до суду із позовом про скасування наказу про звільнення на підставі п. 2 ч. 2 ст. 40 КЗпП України та поновлення на роботі мотивуючи позовні вимоги тим, що рішення атестаційної комісії є необґрунтованим, її звіт члени комісії не заслуховували, а своє рішення не вмотивували.

Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено оскільки на думку суду звільнення проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, за наявності попередньої профспілкового органу, працівником до проведення атестації порушувалась трудова дисципліна, окрім того працівник не володіє державною мовою.

Проте, вказане рішення скасовано апеляційним судом з підстав того, що невідповідність звільненого працівника займаній посаді у зв'язку з недостатньою кваліфікацією, її неспроможність виконувати посадові обов'язки не доведено належними, достатніми та допустимими доказами, процедура звільнення, передбачена трудовим законодавством, не дотримана.

В свою чергу роботодавцем подано касаційну скаргу ,яку обґрунтовано тим, що до позовної заяви додано докази, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації позивач не може належно виконувати покладених на неї трудових обов'язків. Зокрема, за час роботи у бібліотеці позивачем було допущено порушення трудової дисципліни, за що їй оголошено догану. Також судом першої інстанції встановлено, що позивач не знає державної мови, до виконання своїх обов'язків ставилася формально, безпосередньої участі в організаційному забезпеченні бібліотечною справою не брала, організацією педагогічної та виховної роботи не займалася. На думку відповідача апеляційний суд допустив припущення щодо бездоганного володіння позивачем державною мовою та необґрунтовано не взяв до уваги доводів відповідача про наявність у матеріалах справи копії заяви, написаної на угорській мові. Позивач раніше не проходила атестацію, оскільки під час проведення попередньої атестації перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3 річного віку. Саме тому керівництво віднеслося до недоліків роботи позивача в досить лояльній формі, однак після її відмови підвищувати свій фаховий рівень та виправляти недоліки керівництво змушене було провести відповідну атестацію та виявити справжню кваліфікацію працівника з метою недопущення проявів некомпетентності та незнання основ бібліотечної роботи. Щодо обов'язку працедавця запропонувати працівнику, який вивільняється, іншу роботу, то таку пропозицію відповідач не може виконати, оскільки в штаті відсутні інші робочі місця. З протоколу засідання атестаційної комісії вбачається, що у складі комісії був присутній член профспілки, що в подальшому було оформлено наданням згоди профспілкового органу на звільнення позивача із займаної посади.

Переглядаючи зазначені рішення та залишаючи без зміни рішення апеляційного суду КЦС вказав, що розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов'язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об'єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов'язків.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надала жодної правильної відповіді на питання атестаційної комісії, не можуть бути підставою для визнання законним звільнення із займаної посади, оскільки в протоколі засідання комісії не зазначено причини її невідповідності займаній посаді, що було встановлено апеляційним судом.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не знає української мови та не може внаслідок цього виконувати свої посадові обов'язки, є необґрунтованими, оскільки посаду бібліотекаря вона займає з 2008 року і протягом усього часу її роботи питань до неї з цього приводу не виникало. Заява, на яку вказує відповідач на обґрунтування своїх доводів, свідчить лише про те, що позивач володіє угорською мовою, і не може бути доказом незнання нею української мови, про що правильно зазначив апеляційний суд у своєму рішенні.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Обов'язок доведення правомірності звільнення працівника при оспорюванні такої покладається на роботодавця (№ 273/212/16-ц від 23.01.2018)

ВССУ: Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

Якщо на момент скорочення працівника немає вакантних посад, які відповідають його освіті та кваліфікації, то роботодавець НЕ зобов’язаний пропонувати йому іншу роботу та звільняє (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-1264цс17)

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 297/3092/15-ц

провадження № 61-5206св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Берегівська районна централізована бібліотечна система Берегівської районної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Берегівської районної централізованої бібліотечної системи Берегівської районної ради на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Власова С. О., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Берегівської районної централізованої бібліотечної системи Берегівської районної ради (далі - Берегівська РЦБС) про визнання незаконним іскасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 15 липня 2008 року вона була прийнята на роботу до відповідача на посаду завідувача бібліотекою села Запсонь, а 01 червня 2010 року - переведена на посаду бібліотекаря бібліотеки селища міського типу Батьово. 06 жовтня 2015 року було проведено чергову атестацію працівників Берегівської РЦБС, за результатами якої складено атестаційний лист про невідповідність її займаній посаді. Вказані результати атестації стали підставою для видачі наказу від 17 листопада 2015 року № 44 к/б про її звільнення з посади бібліотекаря бібліотеки № 19 селища міського типу Батьово у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Наказ про звільнення вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки рішення атестаційної комісії є необґрунтованим, її звіт члени комісії не заслуховували, а своє рішення не вмотивували. Враховуючи наведене, просила визнати наказ від 17 листопада 2015 року № 44 к/б про звільнення незаконним, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 лютого 2016 року у складі судді Ільтьо І. І. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 було проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, за наявності попередньої згоди первинної профспілкової організації працівників централізованої бібліотечної системи Берегівського районного комітету професійної спілки працівників культури України. При цьому суд врахував, що до проведення атестації 16 червня 2015 року ОСОБА_1 було винесено догану за порушення трудової дисципліни. Крім того, суд констатував, що позивач не володіє державною мовою.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 лютого 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Берегівської РЦБС від 17 листопада 2015 року № 44к/б «Про звільнення ОСОБА_1». Поновлено ОСОБА_1 на посаді бібліотекаря філії № 19 селища міського типу Батьово Берегівської РЦБС. Стягнуто з Берегівської РЦБС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14 360,11 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 2 610, 93 грн. Стягнуто з Берегівської РЦБС в дохід держави судовий збір у розмірі 1 218 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що підстави для звільнення позивача за пунктом 2 статті 40 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) у відповідача були відсутні. Невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді у зв'язку з недостатньою кваліфікацією, її неспроможність виконувати посадові обов'язки не доведено належними, достатніми та допустимими доказами, процедура звільнення, передбачена трудовим законодавством, не дотримана.

У травні 2016 року Берегівська РЦБС подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року і залишити в силі рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 лютого 2016 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив у достатньому обсязі законність й обґрунтованість рішення місцевого суду по суті вирішеного спору, висновків суду першої інстанції не спростував, не звернув уваги на зміст і підставу заявлених позовних вимог та характер спірних правовідносин, не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. У матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації позивач не може належно виконувати покладених на неї трудових обов'язків. Зокрема, за час роботи у бібліотеці позивачем було допущено порушення трудової дисципліни, за що їй оголошено догану. Також судом першої інстанції встановлено, що позивач не знає державної мови, до виконання своїх обов'язків ставилася формально, безпосередньої участі в організаційному забезпеченні бібліотечною справою не брала, організацією педагогічної та виховної роботи не займалася. Апеляційний суд допустив припущення щодо бездоганного володіння позивачем державною мовою та необґрунтовано не взяв до уваги доводів відповідача про наявність у матеріалах справи копії заяви ОСОБА_1, написаної на угорській мові. Позивач раніше не проходила атестацію, оскільки під час проведення попередньої атестації перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3 річного віку. Саме тому керівництво віднеслося до недоліків роботи позивача в досить лояльній формі, однак після її відмови підвищувати свій фаховий рівень та виправляти недоліки керівництво змушене було провести відповідну атестацію та виявити справжню кваліфікацію працівника з метою недопущення проявів некомпетентності та незнання основ бібліотечної роботи. Щодо обов'язку працедавця запропонувати працівнику, який вивільняється, іншу роботу, то таку пропозицію відповідач не може виконати, оскільки в штаті відсутні інші робочі місця. З протоколу засідання атестаційної комісії від 06 жовтня 2015 року вбачається, що у складі комісії був присутній член профспілки ОСОБА_2, що в подальшому було оформлено наданням згоди профспілкового органу на звільнення позивача із займаної посади (протокол засідання профспілкового комітету від 06 листопада 2015 року № 5). Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 236 КЗпП України, статтю 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Берегівського районного суду Закарпатської області.

У липні 2016 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, мотивовані тим, що доводи скарги фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та до намагань відповідача надати перевагу його доказам над іншими. Порушення трудової дисципліни, за яке їй було оголошено догану, не пов'язане з недостатньою кваліфікацією. Крім того, за це порушення вже застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене трудовим законодавством. Законність її звільнення відповідач обґрунтував аналізом відповідей, які були дані нею на питання атестаційної комісії, при цьому залишив поза увагою той факт, що протокол засідання атестаційної комісії від 06 жовтня 2015 року № 29 не містить жодного зауваження з приводу її відповідей, як і не містить будь-яких інших відомостей, що могли б свідчити про недостатній рівень її кваліфікації. Відповідачем не спростовано висновки суду апеляційної інстанції про те, що питання, які були задані їй під час її атестації, не входили до переліку орієнтовних питань, що виносилися на атестацію працівників Берегівської РЦБС, a отже, не були узгоджені з первинною профспілковою організацією працівників централізованих бібліотечних систем Берегівського районного комітету професійної спілки працівників культури України, що є порушенням вимог пункту 2.2. Положення про проведення атестації працівників підприємств, установ, організацій та закладів галузі культури, затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 16 липня 2007 року № 44. Встановивши, що вона не відповідає займаній посаді, атестаційна комісія не пропонувала відповідачу звільнити її з роботи. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд не з'ясував, у чому саме полягає її невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, яке коло обов'язків, визначених її посадовою інструкцією, вона не спроможна виконувати. Відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 40 КЗпП України, оскільки питання про можливість її переведення на іншу роботу не розглядалося.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу № 297/3092/15-ц передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Право на працю є основним конституційним правом громадян України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на працю визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Встановлено, що 15 липня 2008 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду завідувача бібліотекою-філією № 32 села Запсонь.

01 червня 2010 року ОСОБА_1 переведено на посаду бібліотекаря бібліотеки-філії № 19 селища міського типу Батьово Берегівської РЦБС.

Наказом відділу культури і туризму Брегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 01 жовтня 2015 року № 27 зобов'язано дирекцію Берегівської РЦБС провести 06 жовтня 2015 року чергову атестацію працівників Берегівської РЦБС.

06 жовтня 2015 року було проведено чергову атестацію працівників Берегівської РЦБС, за результатами якої складено атестаційний лист про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді.

Наказом директора Берегівської РЦБС від 17 листопада 2015 року № 44 к/б ОСОБА_1 звільнено з посади бібліотекаря бібліотеки-філії № 19 селища міського типу Батьово Берегівської РЦБС за пунктом 2 статті 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Підставою для цього стали рішення атестаційної комісії (протокол засідання атестаційної комісії від 06 жовтня 2015 року № 29) та рішення профспілкового комітету про надання згоди на звільнення (протокол засідання профкому від 06 листопада 2015 року № 5).

Відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Враховуючи наведене, суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов'язків, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов'язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об'єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов'язків

Атестація працівників бібліотек здійснюється відповідно до Положення про атестацію працівників підприємств, установ, організацій та закладів галузі культури, затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 16 липня 2007 року № 44 (далі - Положення).

Це Положення визначає порядок проведення атестації працівників підприємств, установ, організацій та закладів культури незалежно від форм власності та підпорядкування (пункт 1.1 Положення).

Згідно з пунктом 1.3 Положення основним завданням атестації є оцінка професійної кваліфікації і ділових якостей працівника на основі об'єктивних, обґрунтованих критеріїв, виходячи з результатів його роботи, з метою визначення можливостей професійного і посадового росту.

Пунктом 2.2 Положення передбачено, що перелік орієнтовних питань, що вносяться на атестацію, узгоджуються з відповідним профспілковим органом і доводиться до відома працівників, які підлягають атестації, не пізніше ніж за два місяці до її початку.

Керівником структурного підрозділу, а за відсутності структурного підрозділу керівником закладу культури на працівника, який підлягає атестації, складається характеристика, у якій дається всебічна й об'єктивна оцінка результатів його праці з урахуванням функціональних обов'язків, досвіду роботи, професійної компетентності, а також висловлюються необхідні рекомендації щодо підвищення ефективності його роботи. Характеристика підписується керівником структурного підрозділу або керівником закладу (пункт 4.2 Положення).

Встановлено, що протокол засідання атестаційної комісії від 06 жовтня 2015 року № 6 містить питання, які були поставлені ОСОБА_1, та надані нею відповіді. У пункті 7 цього протоколу зазначено про те, що за результатами атестації ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді або виконуваній роботі, однак не вказано, в чому саме полягає її невідповідність.

З урахуванням наведеного апеляційний суд правильно виходив з того, що висновок атестаційної комісії є невмотивованим та необґрунтованим.

Позивач працює бібліотекарем з 2008 року, доказів того, що вона не виконує або не може виконувати своїх посадових обов'язків саме внаслідок недостатньої кваліфікації, відповідачем не надано.

Протоколом засідання профспілкового комітету від 06 листопада 2015 року № 5 дано згоду на звільнення бібліотекаря бібліотеки-філії № 19 селища міського типу Батьово ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та неможливістю переведення на іншу посаду чи роботу, що відповідає її професійному рівню, у порядку, визначеному статтею 43 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження дотримання роботодавцем указаних вимог закону при звільненні ОСОБА_1

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Наказом Берегівської РЦБС від 16 червня 2015 року № 20 к/б ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни (відсутність на робочому місці).

Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що зазначене порушення не пов'язане з недостатньою кваліфікацією, і за це порушення до позивача вже застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене трудовим законодавством.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що висновок суду першої інстанції про не володіння позивачем українською мовою, зроблений на припущеннях, що суперечить вимогам частини четвертої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи спір в частині поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги Берегівської РЦБС про те, що позивач не надала жодної правильної відповіді на питання атестаційної комісії, не можуть бути підставою для визнання законним звільнення із займаної посади, оскільки в протоколі засідання комісії не зазначено причини її невідповідності займаній посаді, що було встановлено апеляційним судом.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не знає української мови та не може внаслідок цього виконувати свої посадові обов'язки, є необґрунтованими, оскільки посаду бібліотекаря вона займає з 2008 року і протягом усього часу її роботи питань до неї з цього приводу не виникало. Заява, на яку вказує відповідач на обґрунтування своїх доводів, свідчить лише про те, що ОСОБА_1 володіє угорською мовою, і не може бути доказом незнання нею української мови, про що правильно зазначив апеляційний суд у своєму рішенні.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи щодо дотримання вимог трудового законодавства України при звільненні позивача із займаної посади зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Однак не можна погодитися з рішенням суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами), при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівникові обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК 2004 року).

Судом не встановлено розмір заробітної плати позивача за останні два календарних місяці роботи перед звільненням, не наведено розрахунок, з якого суд виходив, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити в указаній частині нове судове рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допущені апеляційним судом, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Берегівської районної централізованої бібліотечної системи Берегівської районної ради задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 доБерегівської районної централізованої бібліотечної системи Берегівської районної радипро стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді