При визначенні суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд у резолютивній частині рішення ПОВИНЕН вказувати таку суму без утримання податків та обов'язкових зборів (ВС/КЦС № 359/10023/16-ц від 18.07.2018)

Фабула судового акту: Положеннями частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Здавалось би ця норма є досить прозорою та зрозумілою для її трактування та застосування під час вирішення таких спорів.

Проте яка показує нижче наведене рішення Касаційного цивільного суду на практиці виникають питання щодо вірного обчислення розміру такого відшкодування та оподаткування стягнутих коштів.

У даній справі підприємство з якого попередніми судовими рішеннями було стягнуто на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду звернулось до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Скаргу було мотивовано тим, що підприємством було виплачено стягнуті з нього кошти, однак такі було сплачено з утриманням податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

У зв’язку із тим держвиконавець рахуючи, що сплачені суми виплачено підприємством не в повному обсязі наклав арешт на рахунки підприємства у банківській установі, що на думку скаржника є незаконним.

Ухвалою місцевого суду з яким погодився і апеляційний суд скаргу залишено без задоволення, що і стало підставою для звернення скаржника до КЦС із касаційною скаргою, яку вмотивовано тим, що при винесенні рішення міськрайонним судом правильно визначений розмір середньомісячної заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та в резолютивній частині судового рішення визначена сума без будь-якого застереження чи розрахунків щодо неутримання ПДФО та військового збору, тому боржник виконав рішення суду про стягнення заробітної плати та моральної шкоди, проте державний виконавець безпідставно наклав арешт на кошти боржника та додатково стягнув кошти, які було отримано в якості податку та обов’язкового збору.

Переглядаючи вказані рішення суд касаційної інстанції став на бік боржника та вмотивував своє рішення тим, що згідно п. 3 розділу ІІІ Постанови КМУ від 05.02.1995 № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Водночас відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Аналізуйте судовий акт: ВП ВС: Невиконання підприємством, яке звільнило вагітну жінку, обов'язку по її працевлаштуванню обумовлює обов'язок надати на цьому або іншому підприємстві роботу і виплати їй середньої заробітної плати (ВП ВС, № 759/19440/15-ц, 16.05.18)

ВС/КАС: У випадку ліквідації (реорганізації) державної установи, під час якої працівника переведено до іншої, період обчислення середньої зарплати визначається за 12 місяців, враховуючи і роботу до переведення (справа № К/9901/5451/17, 31.01.18)

ВСУ: Зменшення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не передбачено Законом (ВСУ від 25 травня 2016р. у справі 6-511цс16)

ВСУ: Вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов’язаними з виплатою заробітної плати (ВСУ у справі №6-1395цс16 від 26 жовтня 2016р.)

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 359/10023/16-ц

провадження № 61-14794св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А., суддів:Кузнєцова В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Швед РоманМихайлович,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року у складі судді

Борця Є. О. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Іванової І. В., Білоконь О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») звернулося до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Шведа Р. М.

Скарга обґрунтована тим, що у Бориспільському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Бориспільський МР ВДВС ГТУЮ у Київській області) перебувало зведене виконавче провадження з виконання виконавчих документів про стягнення з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_8 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 87 187,32 грн та моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. З розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу боржник утримав податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15 693,73 грн та військовий збір у розмірі 1 307,81 грн. Крім того, з розміру моральної шкоди ДП «Украерорух» утримав податок на доходи фізичних осіб у розмірі 360,00 грн та військовий збір у розмірі 60,00 грн.

Крім того, боржник виплатив ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 70 185,78 грн та моральну шкоду у розмірі 1 610,00 грн. У такий спосіб ДП «Украерорух» виконав рішення суду.

Однак 12 грудня 2016 року головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Швед Р. М. виніс постанову про арешт грошових коштів боржника, якою наклав арешт на грошові кошти у розмірі 17 391,54 грн, що належали ДП «Украерорух» та зберігались на його рахунку № НОМЕР_1, відкритому в Акціонерному товаристві «Укрексімбанк». 13 грудня 2016 року грошові кошти були безпідставно списані з указаного рахунку.

Посилаючись на вказані обставини, ДП «Украерорух» просив визнати незаконними дії головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Шведа Р. М., що полягали у винесенні постанови про арешт грошових коштів боржника, скасувати винесену ним постанову про арешт грошових коштів боржника від 12 грудня 2016 року та зобов'язати головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Шведа Р. М. повернути на рахунок ДП «Украерорух» грошові кошти у розмірі 17 391,54 грн.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року у задоволенні скарги ДП «Украерорух» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги є безпідставними.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу ДП «Украерорух» відхилено. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, визнав їх законними та обґрунтованими, постановленими з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2017 року ДП «Украерорух» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові ухвали та ухвалити нову, якою задовольнити скаргу, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесенні рішення міськрайонним судом правильно визначений розмір середньомісячної заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та в резолютивній частині судового рішення визначена сума без будь-якого застереження чи розрахунків щодо неутримання ПДФО та військового збору, тому 30 вересня 2016 року боржник виконав рішення суду про стягнення заробітної плати та моральної шкоди, проте державний виконавець безпідставно наклав арешт на кошти боржника та додатково стягнув 17 391,54 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 17 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення від представника ОСОБА_9 - ОСОБА_10, у яких заявник просить залишити без задоволення касаційну скаргу

ДП «Украерорух», посилаючись на те, що оскаржувані ухвали постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому не можуть бути скасовані правильні по суті та справедливі ухвали з одних лише формальних міркувань.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвали суду першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення.

Висновок суду касаційної інстанції ґрунтується на такому.

Судом установлено, що 28 вересня 2016 року головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Швед Р. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 52363210 з виконання виконавчого листа

№ 2/359/1756, виданого 22 вересня 2016 року Бориспільським міськрайонним судом, про стягнення з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_8 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 87 187,32 грн.

Того ж дня головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Швед Р. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 523 63946 з виконання виконавчого листа № 2/359/1756, виданого 22 вересня 2016 року Бориспільським міськрайонним судом, про стягнення з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_8 моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

З листів ДП «Украерорух» від 31 жовтня 2016 року № 14-3-586 та від 27 жовтня

2016 року № 15/16 вбачається, що з розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу утриманий податок на доходи фізичних осіб у розмірі 15 693,73 грн та військовий збір у розмірі 1 307,81 грн, а з розміру моральної шкоди утриманий податок на доходи фізичних осіб у розмірі 360,00 грн та військовий збір у розмірі 60,00 грн.

30 вересня 2016 року ДП «Украерорух» виплатив ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 70 185,78 грн та моральну шкоду - 1 610,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень від 30 вересня 2016 року № 4436 та № 4491.

12 грудня 2016 року головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Швед Р. М. виніс постанову про арешт грошових коштів боржника у розмірі 17 391,54 грн, що належали ДП «Украерорух» та зберігались на його рахунку № НОМЕР_1, відкритому в АТ «Укрексімбанк».

13 грудня 2016 року головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Швед Р. М. склав платіжну вимогу № 316/21, на підставі якої з рахунку ДП «Украерорух» на рахунок Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області були перераховані грошові кошти у розмірі 17 391,54 грн.

15 грудня 2016 року головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Швед Р. М. склав платіжні вимоги № 797 та № 798, на підставі яких з рахунку Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області на рахунок ОСОБА_8 перераховані грошові кошти у розмірі 17 391,54 грн.

30 грудня 2016 року головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Швед Р. М. виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень № 52363210 та № 52363946 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

Згідно з Конституцією України, статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для виконання всіх органів влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт коштів боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та в межах суми стягнення.

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 387 ЦПК України 2004 року встановлено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, відповідно до вимог закону, оскільки боржник виплатив стягувачу не всю суму, яка вказана в рішенні суду.

Проте такі висновки судів не в повній мірі відповідають положенням чинного законодавства, оскільки, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд наводить у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Проте у рішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 25 листопада 2015 року не зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута без урахування податків і зборів.

При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, суд керувався постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень в іншій частині, суд виходить з того, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, тому обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності та при визначенні її розміру враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та інші обставини. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Так, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Таким чином, якщо особа відшкодовує (виплачує, надає) на користь фізичної особи моральну шкоду, така особа виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов'язана утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що сума відшкодування моральної шкоди, стягнута з роботодавця на користь працівника на підставі судового рішення підлягає оподаткуванню, таким чином, ДП «Украерорух» при виконанні судового рішення діяло відповідно до вимог податкового законодавства та як податковий агент обґрунтовано утримало із визначеної судом суми у 2000,00 грн відшкодування моральної шкоди податок на доходи фізичних осіб у розмірі 360,00 грн та військовий збір у розмірі 60,00 грн.

Отже, ухвали судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні скарги ДП «Украерорух» постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення скарги, а саме: визнання незаконними дій державного виконавця з накладення арешту та списання коштів із рахунку ДП «Украерорух» у розмірі 17 391,54 грн, які були відраховані підприємством при виплаті ОСОБА_8 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу як податок на доходи фізичних осіб у розмірі 15 693,73 грн, військовий збір у розмірі 1 307,81 грн та з суми відшкодування моральної шкоди, відповідно, податок на доходи фізичних осіб -360,00 грн та військовий збір - 60,00 грн.

У зв'язку з тим, що списання коштів з рахунку ДП «Украерорух» визнано незаконним, указані кошти підлягають поверненню.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 березня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити.

Визнати незаконними дії державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області по винесенню постанови від 12 грудня 2016 року ВП № 52363210 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на кошти Державного підприємства обслуговування повітряного руху України у сумі 17 391,54 грн та скасувати указаний арешт.

Зобов'язати державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області повернути Державному підприємству обслуговування повітряного руху України кошти у сумі 17 391,54 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді