Сума гарантійного платежу за попереднім договором є авансом та підлягає поверненню у разі неукладення основної угоди (ВС/КГС № 910/11491/17 від 08.02.2018)

Фабула судового акту: Згідно судового рішення, яке запропоновано до уваги, фізична особа-підприємець та підприємством укладено попередній договір про укладення до певної дати основного договору оренди приміщення на виконання умов якого ФОП перерахував гарантійний платіж. Проте основний договір укладено не було. Водночас майбутнім орендодавцем не було повернуто і гарантійний внесок.

У зв’язку із тим ФОП звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення гарантійного платежу, інфляційних втрат та 3% річних.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено у зв’язку із тим, що після закінчення строку дії попереднього договору сторонами було змінено визначені в попередньому договорі умови договору оренди в частині предмета оренди та розміру орендної плати, тобто пролонговано дію попереднього договору на інших умовах. У подальшому сторони вступили в фактичні правовідносини оренди без укладення основного договору оренди. Проте у подальшому орендар відмовився від укладення основного договору оренди, тобто має місце ухилення саме орендаря від укладення основного договору, що за у мовами попереднього договору тягне за собою неповернення гарантійного платежу.

Аналогічну позицію зайняв і апеляційний суд.

Натомість Касаційний господарський суд скасував зазначені вище рішення та частково задовольнив позовні вимоги ФОП.

У своїй постанові КГС вказав таке.

Відповідно до норм ст. 635 ЦК України положення якої кореспондуються зі ст. 182 ГК України єдиним зобов'язанням сторін за попереднім договором є зобов'язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором.

Водночас зазначеними нормами визначено, що ухилення від укладення основного договору є порушенням цього зобов'язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов'язання вважається припиненим.

Також КГС зауважив, що згідно частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Таким чином, будь-які зміни умов попереднього договору (у тому числі щодо строку його дії, предмета оренди, розміру орендної плати тощо) можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору.

Однак у цій справі правовідносини сторін щодо зміни умов оренди виникли вже після припинення дії попереднього договору, тобто за своєю суттю такі дії є погодженням сторонами нових умов вже іншого договору оренди, які не стосуються та не пов'язані з попереднім договором, дія якого на момент їх вчинення вже була припинена.

У той же час суд касаційної інстанції зробив висновок про безпідставність нарахування позивачем на суму гарантійного платежу 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Повернення суми гарантійного платежу є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Дія договору суборенди у БУДЬ-ЯКОМУ випадку припиняється одночасно з припиненням договору оренди (ВС/КГС № 910/17082/17 від 16.03.2018)

ВС/КГС: При відмові орендарю у поновленні договору оренди на новий строк або на нових умовах власник зобов’язаний чітко вказати причину, інакше переважне право орендаря буде порушено (ВС/КГС, № 910/12017/17, від 18 січня 2018р.)

ВГСУ: Положення статті 1212 ЦК України до правовідносин договорного характеру НЕ застосовуються (№ 922/438/17 від 04.10.2017)

ВГСУ: попередній договір не може вважатися самостійною підставою для переходу права власності на майно (Справа № 923/1004/15, 20.09.17)

Верховний Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/11491/17

Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - фізична особа - підприємець Гребещук Оксана Олександрівна

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОПКО"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Гребещук Оксани Олександрівни

на рішення Господарського суду міста Києва у складі Грєхової О.А. від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Гончарова С.А. - головуючого, Скрипки І.М., Тищенко А.І. від 22 листопада 2017 року

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2017 року фізична особа - підприємець Гребещук Оксана Олександрівна (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ОПКО" (далі - відповідач) про стягнення 14 550 грн. гарантійного платежу, 1 587,96 грн. інфляційних втрат, 269,53 грн. 3% річних, 23 000 грн. шкоди та витребування з незаконного володіння відповідача торговельного обладнання вартістю 48 000 грн., а також стягнення витрат по сплаті судового збору в сумі 1 684 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 9 000 грн.

2. Позовна заява мотивована тим, що 07 вересня 2016 року між сторонами був укладений попередній договір № 0709/01 про укладення до 01 грудня 2016 року основного договору оренди приміщення у торговельному комплексі (далі - попередній договір), на виконання умов якого позивач перерахував гарантійний платіж в сумі 14 550 грн. У зв'язку з тим, що основний договір оренди між сторонами у встановлений попереднім договором строк укладений не був, сплачений гарантійний платіж безпідставно утримується відповідачем та підлягає поверненню позивачу з сплатою першим 3% річних та інфляційних втрат.

2.1 Крім того, належне позивачу торговельне обладнання безпідставно утримується відповідачем, який перешкоджає його вивезенню з орендованого приміщення, що мало наслідком сплату позивачем штрафу за несвоєчасну передачу цього обладнання за договором купівлі-продажу і ця сума є шкодою, завданою протиправними діями відповідача.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року у позові відмовлено.

3.1. Провадження у справі в частині позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння відповідача припинено на підставі підпункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

4. Рішення мотивовано тим, що після закінчення строку дії попереднього договору, а саме починаючи з 12 грудня 2016 року, між сторонами шляхом обміну листами було змінено визначені в попередньому договорі умови договору оренди в частині предмета оренди та розміру орендної плати, тобто пролонговано дію попереднього договору на інших умовах. У подальшому сторони вступили в фактичні правовідносини оренди без укладення основного договору оренди. Проте вже 24 травня 2017 року позивач відмовився від укладення основного договору оренди, тобто має місце ухилення саме позивача від укладення основного договору. У зв'язку з чим, відповідно до пункту 8.4 попереднього договору, гарантійний платіж поверненню не підлягає.

5. У частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд встановив, що після звернення з даним позовом між сторонами був підписаний акт прийому-передачі, за яким спірне обладнання передано позивачу, що свідчить про відсутність предмету спору в цій частині.

6. Щодо вимог про стягнення 23 000 грн. шкоди, які становлять суму сплаченого позивачем штрафу за порушення з вини відповідача строку передачі відчуженого за договором купівлі-продажу обладнання, то у справі відсутні докази вчинення відповідачем перешкод позивачу у вивезенні торговельного обладнання, тобто у діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення як обов'язкова умова для відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Короткий зміст оскаржуваної Постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

7. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року залишено без змін.

8. Мотиви прийняття постанови апеляційного господарського суду та встановлені обставини справи є тотожними з вищенаведеним обґрунтуванням та обставинами, встановленими місцевим господарським судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. 08 грудня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просить:

9.1. скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року в частині відмови в позові про стягнення 14 550 грн. гарантійного платежу, 1 587,96 грн. інфляційних втрат, 269,53 грн. 3% річних, 23 000 грн. шкоди та судових витрат;

9.2. справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Укладений між сторонами попередній договір припинив свою дію 01 грудня 2016 року у зв'язку з не укладенням сторонами у встановлений строк основного договору, тобто має місце припинення зобов'язань, які випливають з попереднього договору (стаття 598 Цивільного кодексу України). Відносини, що склалися між сторонами після припинення дії попереднього договору, є погодженням нових умов вже за іншим договором оренди. Отже, у зв'язку з припинення дії попереднього договору та не укладенням основного договору не з вини позивача, сплачена сума гарантійного платежу підлягає поверненню останньому.

11. Висновки судів щодо не створення відповідачем перешкод у вивезенні обладнання позивача не ґрунтуються на наявних у справі доказах, оскільки спростовуються змістом листів відповідача.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

12. Верховний Суд вважає обґрунтованим наведені у пункті 10 цієї Постанови доводи позивача щодо припинення дії попереднього договору з огляду на таке.

13. Умовами попереднього договору було передбачено конкретний термін укладення основного договору - до 01 грудня 2016 року. Одночасно в пункті 11.2 попереднього договору визначено однією з підстав припинення його дії не укладення сторонами основного договору у встановлений цим договором термін. Системний аналіз статті 635 Цивільного кодексу України та статті 182 Господарського кодексу України свідчить про те, що єдиним зобов'язанням сторін за попереднім договором є зобов'язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов'язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов'язання вважається припиненим.

14. Отже, не укладення сторонами основного договору у строк до 01 грудня 2016 року має наслідком припинення дії попереднього договору та зобов'язань між сторонами, незалежно від причин не укладення основного договору.

15. При цьому згідно з частиною 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Таким чином, будь-які зміни умов попереднього договору (у тому числі щодо строку його дії, предмета оренди, розміру орендної плати тощо) можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору.

16. Проте у даному випадку правовідносини сторін щодо зміни умов оренди виникли вже після припинення дії попереднього договору, тобто за своєю суттю такі дії є погодженням сторонами нових умов вже іншого договору оренди, які не стосуються та не пов'язані з попереднім договором, дія якого на момент їх вчинення вже була припинена.

17. За таких обставин викладені в пункті 4 цієї Постанови висновки суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо пролонгації дії попереднього договору є помилковими та не ґрунтуються на приписах вищезазначених норм чинного законодавства.

18. Таким чином, оскільки основний договір, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам чинного законодавства, сторонами у справі укладений не був, сплачена відповідачу сума гарантійного платежу є авансом та підлягає поверненню позивачу. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12.

19. У той же час безпідставним є нарахування позивачем на вказану суму гарантійного платежу 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

20. Стягнення з відповідача суми гарантійного платежу за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Повернення суми гарантійного платежу є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України. Зазначений правовий висновок відображений в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2016 року у справі № 921/266/13-г/7.

21. Що стосується вимог позивача в частині стягнення шкоди в сумі 23 000 грн., то судами не встановлено наявності доказів створення відповідачем перешкод позивачу у вивезенні належного йому обладнання, а викладені в пункті 11 цієї Постанови доводи касаційної скарги зводяться до вимог про дослідження та додаткову перевірку доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо судових витрат

22. З огляду на приписи частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір", підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, як особи, внаслідок неправильних дій якої виник даний спір.

23. Відносно витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 9 000 грн. Верховний Суд зазначає таке.

24. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для цілей розподілу судових витратрозмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

25. Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл вказаної категорії судових витрат є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення позивачем таких витрат. Проте з долучених позивачем до матеріалів справи банківських виписок з рахунку адвоката позивача Андрощука С.В. на загальну суму 9 000 грн. не вбачається, хто саме є платником коштів та на якій підставі здійснені відповідні платежі.

26. За відсутності доказів здійснення позивачем витрат на професійну правничу допомогу Верховний Суд позбавлений можливості здійснити розподіл судових витрат в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. Враховуючи вищенаведене, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржувані судові рішення в частині відмови в позові про стягнення 14 550 грн. гарантійного платежу - скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Гребещук Оксани Олександрівни задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2017 року у справі № 910/11491/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 14 550 грн. гарантійного платежу.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОПКО" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 34; ідентифікаційний код 37118811) на користь фізичної особи - підприємця Гребещук Оксани Олександрівни (02068, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 14 550 грн. гарантійного платежу та 1 600 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2017 року у справі № 910/11491/17 залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОПКО" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 34; ідентифікаційний код 37118811) на користь фізичної особи - підприємця Гребещук Оксани Олександрівни (02068, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1 920 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги та 1 760 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді